Глава 6

***

  Ось вже півгодини, після нашого повернення в академію, ми в компанії з Вааседалом Дмитровичем блукаємо коридорами.

-Таке відчуття, неначе ми просто навертаємо кола.  Куди ми взагалі йдемо?  - Ще через пів години не витримала я.

-Та почекай ти! Ти думаєш я так часто заходжу до цієї частини академії? - Ректор йшов з увімкненим ліхтариком темним коридором. Навчальні аудиторії вже закінчилися хвилин сорок тому, зараз були великі товсті двері із заліза і сталі. Мабуть, ця частина академії приховує за собою щось дуже важливе … – Ми майже дісталися, не вий!

-Сенс кудись йти за вами якщо ми навіть не знаємо куди йдемо?! - Вже не витримував Вільям, що йде трохи позаду мене.

-Не хочу псувати сюрприз. Говорю відразу, те, що ви побачите в тій кімнаті під найсуворішим секретом! Я прошу вас, нікому ні слова! Зараз відведу вас туди, щоб показати все і щоб ви придивилися, а завтра ввечері вже вручу вам деякі речі звідти. І повірте мені, вони вам знадобляться!

-Ви нас заінтригували, Вааседал Дмитрович. Я вже сам хочу побачити що там ТАКОГО, в тій кімнаті. - Сказав Вільям і влетів обличчям у спину ректора.

-Стоп машина! Прийшли ...

  Перед нами стояли двометрові, платинові, біло-сірі двері з безліччю замків різних видів. Ректор дістав з кишені велику зв'язку ключів і почав обережно відчиняти замки, один за одним.

-Навіщо так багато замків? Невже там такі важливі речі?! - Із округленими очима запитав хлопець.

  Після цих слів ректор відкрив останній, десятий замок і з явною напругою відсунув двері запрошуючи нас жестом увійти.

  Те, що було всередині цієї кімнати, можна було одним словом назвати ...

-Це неймовірно ...

-Боже Всевишній! Та це ж Полум'яний меч!

-У всій своїй красі. Так, Вільям, це полум'яний меч. Та сама легендарна зброя богів.

-Кристали стихій ...

-Так, Аїдо, і їх я хотів віддати тобі. На збереження, так би мовити. В академії стало небезпечно і твій дід, який перебуває серед поважних демонів, почав переживати за цінні речі і сказав віддати ці речі вам. Так що кристали забирай і сховай у максимально захищене місце! І повторюсь, нікому ні слова!

-Звичайно.

-А-а я можу меч забрати? Ну, на збереження?

-Ні, Вільям, полум'яний меч не з числа ,, особливих". Був наказ тільки на кристали. Адже ти знаєш що саме їх загубити не можна в жодному разі!

-А що саме буде дано нам?

-Завтра дізнаєтесь.

  Залишений час ми проводили в тиші, оглядаючи всі принади цієї кімнати. Старовинні булави, мечі, кристали, зілля, щити – все було в цій кімнаті. Магічні кільця, амулети, талісмани, обереги та чарівні палички … Чому все це зберігають у звичайній академії? Чому не у королівському складі? Адже це легендарна зброя !

★О четвертій ранку біля тієї ж кімнати★

-Уїльям, не дам я тобі цей меч! Відчепись від нього! Завтра ввечері візьмеш один, але не зараз же! Не змушуй мене силою витягати твою тушку з кімнати. - Це ректор намагається відтягнути Вільяма від того самого полум'яного меча. Аж надто він йому сподобався.

  Ех, не довго хлопець тримався і Вааседал Дмитрович все ж таки випхнув його без меча в коридор.

-Тебе взагалі можна пускати до магічних складів?! - Продовжував обурюватися ректор, закриваючи кімнату на всі десять замків.

-Доброго вечора панове. – Почувся голос за нашими спинами.

-Ох, Генрі, можна було не лякати так? - Першим обернувся ректор, закінчивши з ключами, а я вчасно встигла сховати кристали до кишені піжамних штанів. - Адепти, знайте, це той самий менталіст, з яким я вас обіцяв познайомити. На жаль, він єдиний менталіст хто погодився йти до Столиці.

-Мене завжди приваблювала Столиця, та й з вами познайомиться давно хотів. І взагалі навіть намагався … – Ображеним голосом перебив ректора, як я зрозуміла, Генрі. - Як я зрозумів виходимо ми завтра після вечері, але сподіваюся, що до цього ми встигнемо познайомитися.

-Так, я ду-уже сподіваюся на це. - З не найдобрішим голосом відповів Вільям. - Аїдо, на тебе не чекають дівчата в залі? - Обійнявши мене однією рукою запитав хлопець.

-Та ні, впевнена вони вже пішли звідти.

-Кхм, знаєте мені теж настав час йти, знаєте у ректора в цілому особливо багато вільного часу немає, так що знайомтеся. - Відходячи з кожним словом на крок говорив Вааседал Дмитрович і вже за хвилину змився з наших очей.

-Що ж, я Генрі Глюкенбері, з факультету цілителів і шалено люблю і поважаю свій факультет і професію, але ... щоразу коли намічається спільна пара з іншими факультетами, особливо твоїм, Аїда, я не можу зосередитися на навчанні зовсім.

-Що ж, Генрі, я бачу що з навчанням у тебе все туго. Пропоную перейти в мій факультет … у бойовий та відволікатися часу не буде.

-До речі, не дуже тебе розумію, Вільям. Ти так багато знаходився поряд із цією прекрасною леді і міг зосередитися на чомусь типу навчання? Коли біля тебе такий янгол хочеться тільки на неї й дивитися. Її руде кручене волосся, як осіннє листя на деревах із золотим відливом, яке так і хочеться гладити і перебирати волосинки між пальцями. Її зелені очі глибокого пляшкового кольору ...

-Взагалі-то у неї світло зелені очі.

-Ти її зовсім не знаєш! -Відмахнувся хлопець. - Так от, її зелені очі глибокого пляшкового кольору, з темними цятками і густими чорними віями, в які я дивився б не відриваючись вічність. Її пухкі губки, які хочеться цілувати щохвилини не відриваючись.

  Весь час поки Генрі "обсипав" мою зовнішність компліментами, рука Вільяма все так само лежала на моєму плечі, "приобнімаючи". Але з кожним словом нового знайомого, пальці принца все сильніше стискалися на моєму плечі і зараз я вже була ВТИСНУТА в плече Вільяма.

  Він серйозно ревнує?

- ... Її тендітне тільце, яке хочеться захищати і тримати ближче до себе. Її ніжні ручки, які ...

-Може досить вже! - Ще через пів години "компліментів" Вільям не витримав. На наше щастя ми вже вийшли з того темного коридору і вступили в коридор на нашому поверсі і вже йшли в бік нашої кімнати. - Тобі не час у свою кімнату, Генрі? Тобі так то теж треба збирати речі до Столиці.