Глава 5.9

***

  Чудовий сон. Я лежу на м'якому дивані. Моя голова лежить на колінах коханого і чиясь рука гладить мене по волоссю спускаючись нижче по плечах. У повітрі відчувається аромат кориці та вишневого пирога. А звідкись з боку верхівки відчуваю звуки тріскаючих колод у каміні. Можна я не прокидатимуся? ...

  На диво, коли прийшла до тями я і справді відчула стан зі сну.  Запах кориці та пирога, звуки каміна, теплий, м'який диван, рука – все це було.  Тільки до того ж був ще страшний головний біль і біль у районі кисті правої руки, що палить.  Раптом на цю саму руку мені плюхнулося щось гарячіше, ніж зараз, мабуть, мій лоб.

-Фф-а!

-О, отямилася? Ну от не минуло й дня. Господи, і за що це мені? Тільки відкачали від минулого непритомності, так вона в новий плюхнулася! - Дізнаюся знайомий голос Кари, що переживає. - Ну ось я не розумію, ти щит не могла ментальний виставити чи що?

-Кара, просто нагадаю, вона не менталістка, а стихійниця. - Ой-й, а господарем цього голосу, мабуть, є саме той, чия рука зараз вільно погладжує моє плече великим пальцем своєї руки. - І плюс до всього, вона не була ще на парах де б розповідали що взагалі можливо такі щити ставити. Це максимум Віл міг від неї щит поставити.

-Так досить мені дівчинку нервувати, вона ось тільки прокинулась! А ви мені тут намагаєтеся їй мізки напихати всякими своїми металіками.

-Ба, ти ж знаєш хто такі менталісти, навіщо їх так називати? - Ооо, то це бабуся прилетіла. Боже, скільки разів уже за останні пару тижнів вона позапланово до нас літає? Через мене по суті...

-Ой, не подобаються мені ваші менталісти, всі каламутні якісь і беземоційні вони! Тож металіки їм ідеально підходить. - сказала бабуся і цього разу гаряче місиво впало мені на чоло.

-Ууу ...

-Не стогни ти так! Потім ще спасибі скажеш!

-Ох, Аїдо ... який раз за цей тиждень ти потрапляєш до нас у руки в такому стані? - Ох, і стривожена Лі теж тут...

-Другий? - Сиплим, хрипким, тихим, зовсім не своїм голосом припустила я.

-Та ні мила, вже явно не другий, вже більше.

-Так, не нагнітайте! Аїдко, давай прокидайся скоріше, тут гарячий какао з корицею на тебе чекає. Ну і розповідь. Не дарма все-таки тебе металік наш на згадку свою водив.

-Баб Варя! - обурено прикрикнула Лі.

-Та пам'ятаю я що він брат твій, можливо він єдиний не беземоційний метал... менталіст.

-Аїда, якщо потрібно, можеш спертися про мене. Ти ще як-не відійшла від "пригоди в голову менталіста". - Протараторив Вільям намагаючись акуратно підняти мене і посадити. - Так ще й менталіст не досвідчений!

-Уїльям! Ти хоч не починай! - вже починала закипати Лінда.

-Ну так, а що? Це факт. – продовжував хлопець. - Що там, Аїдо? Розкажи так детально, як зможеш, і як пам'ятаєш. Будь ласка.

-Ну… Це були спогади того темного що вперше напав на групу Вілла… – почала я розповідати все що встигла побачити у спогаді. Я згадувала про минулу розкіш Столиці, про різноманітність істот, що живуть там, про амулет і ритуал, що над ним проводили. А наостанок... - Ба, там була жінка, страшенно схожа на портрет прабабусі в бібліотеці дідуся. Чи це правда вона? І що вона там забула?

-Ох, навіть не знаю як сказати… Твоя прабабуся, Аїдо, мала була дуже рано виходити заміж і стає королевою. Вона була дуже жвавою і впертою, а тому, як тільки побачила свого нареченого, влаштувала своїм батькам жахливий скандал і пішла в одне з угруповань. Це ти начебто знаєш. Але там її зрадили, той через кого померла Столиця зрадив її, і та з тугою пішла все-таки на трон. Але після такого сильного бажання правити вона не мала і постаралася якнайшвидше вийти заміж, завагітніти і передати трон своїй дитині. Саме тому Віолетта так рано почала правити. - пояснила Ба.

-Ох, мені не віриться що хтось із моєї родини брав участь у цьому жахітті...

-Так, вірити в таке, звичайно, не хочеться, але це правда. – продовжувала діалог Ба. - Так, давай одужувати, а ви бігом повторювати конспекти. У всіх вас через кілька годин іспит. Боже Всевишній, навіть поспати не встигли ... Бідолашні діти ...

  Але ніхто з місця не зрушив.  Усі сиділи на своїх місцях.

-Агов, я кому кажу! Швидко по кімнатах, та до практики готуйтеся!

-Ба, вибач звичайно, але ми посидимо з Аїд поки їй не стане краще. Тим більше, мені здається тут, у цій атмосфері буде простіше запам'ятати матеріал. - Після слів Лі всі оглянули зал так, ніби не тут сиділи весь цей час.

  Атмосфера була і справді казковою... М'які крісла-мішки та дивани з в'язаними подушками, на столі перед нами стоїть таця з кількома кружками палаючого какао та пирога, десь осторонь робітники вже намагаються поставити ялинку, а насправді від нас у деяких місцях, як і ми, сидять групки студентів. Так, в такому місці просто шикарно займатиметься, та й просто сидіти обговорюючи останні новини.

-Ох, діти, дивіться, щоб іспити не завалили своєю настирливістю. - під кінець сказала Ба і взявши свій кухоль какао, що горить, вийшла з зали.

-А я швиденько збігаю зберу зошити з конспектами. - сказала Лі і збиралася було вже йти, але ...

-А Я Допоможу! - в один голос відповіли Шілл.

-І моя допомога думаю не завадить. - наостанок сказала Кара та друзі вийшли із зали.

   Ми з Вільямом залишилися майже самі.  Чому майже?  У залі ще залишалося кілька людей, але вони були сильно зайняті… кхм, один одним, тому на нас уваги не звертали.  Сам хлопець сидів на одній половинці дивана, а я лежала головою на його грудях.  Ні, не подумайте.  Якби я зараз була в змозі я б чинила опір і ще як!  Але зараз зовсім не було ні сил на це, ні… якщо чесно, особливого бажання.  Мені було добре лежати в обіймах Вільяма, відчувати як він погладжує мої плечі і відчувати його дихання мені в потилицю... добре брешу.  Останнє трохи дратувало.  Але воно розчинялося в метушні інших приємних почуттів.

  Я б так і лежала до ранку, але, мабуть, у хлопця були свої плани.