Глава 5.8

***

  Розмова зайшла у глухий кут після останнього питання. Я не знала що йому відповісти. Навіть думати страшно, що подумають люди, коли дізнаються що принц і принцеса королівства зустрічаються. Навіть не дивлячись на те, що фактично ніякого кровного зв'язку між нами нема. Що подумають батьки коли дізнаються? Як мати буде жити із думками про те, що її рідна донька розділяє постіль із сином жінки, яка вщент знищила її життя?

  Та й мені зараз точно не до відносин. За мною тут смерть слідом ходить, які тут стосунки можуть бути?

  Під мої німі роздуми мої очі опустили погляд до вікна на внутрішній двір академії. Не дивлячись на сніжну погоду, в небі з-за хмар виглядало сонце. Звісно ніякого тепла від нього не було сенсу чекати, але сонячні промені давали тугу надію на світле майбутнє. Правда останнім часом, все тільки ускладнюється ...

-Чому це тебе так хвилює?

-Та тому що я … ! - Вільям обірвав сам себе посередині фрази і ще через якусь мить різко відійшов від мене і подивившись ще раз у дзеркало продовжив. - Нам час їхати, Аїдо.

-Ти щось не домовляєш ...

-Аїда. Будь ласка. Ходімо.

  На такій же "тихій" ноті ми стали спускатися до першого поверху академії. У холі перед вхідними дверима хлопець мене зупинив і попросив заплющити очі.

-Ходімо … Ой, обережно, тут сходинка. - Поволі вів мене, тримаючи за лікоть Вільям і, судячи зі свіжого вітерцю та скрипу дверей – ми вже на подвір'ї академії. - Можеш розплющувати очі.

  Я повільно розплющила одне око , але те, що я побачила змусило мене швидше розплющити обидва. Я довго не могла повірити в те, що зараз бачу. Тому для впевненості потерла очі руками і подивившись ще раз ... бачила все те ж:

-Оксамитовий дракон!?

-Так, саме він. – Не без нотки самозадоволення відповів принц.

-Але як ... ?! Звідки … ?! - Я б все ставила, і ставила незакінчені питання, але після того як дракон повернув у наш бік голову, зуміла зібратися з думками. – Вони ж вимерли буквально всі у минулій міжсвітловій війні … Їх від сили п'ятеро на землі лишилося! Звідки … він у тебе?

-Я його знайшов серед гір, коли той був ще малюк, на одній із академічних практик на першому курсі. Ну і він почав вважати мене своїм господарем.

-Тобто він ... він твій?!

-В точку, кралю. Мій! - Все-таки самовдоволено відповів хлопець і підійшов до дракона. - Ну, може, підійдеш до нього? Вас ще познайомити треба, перш ніж летіти.

-Стоп! Ми полетимо … на ньому?!

-А ти чого чекала? Портали не працюють принцеса, після вчорашньої події ректор заблокував доступ до порталів на всій території Щита. Тож до села ми доберемося або на драконі, або пішки. Обирай.

  Щоправда, довго обирати я не збиралася.  Пішки до села йти два дні мінімум, а на драконі долетимо максимум за десять хвилин.  Отже, вибір був очевидний.  Я підійшла до дракона і доторкнулася рукою до його оксамитової шкіри.  Яка ж вона приємна на дотик.  Оксамитові або Зливові дракони до божевілля рідкісні.  Навіть у ті часи, коли їх було більше, вони були рідкісним видом.  До речі, саме ці дракони дають нашому світу дощ, зливу та грозу.  А ще вони до жахів самостійні, слухатися когось будуть лише якщо побачать у магові господаря.  І так, господарем Оксамитового дракона може бути лише маг і лише з сильною магією чи здатністю.  Не знаю, що такого цей дракон знайшов у Вільямі, бо сили в ньому особливої я не помічала.

  Ці дракони відрізняються і від інших.  Як мінімум своїми лусочками.  Вони у них довгі як бурульки, але плескаті як наконечник списа.  Знаходяться лусочки у них лише в районі "Вух", голови в цілому і на хвості. Кінчик хвоста у них до речі теж не звичайний.  Тут, як кажуть, без ста грам не розбереш, навіть крила у цих драконів повністю оксамитові, ні тобі луски, ні тобі пір'я Форма крил – наближена до форми кажанів.

-Знайомся, Рейне, це твоя друга господарка. – Сказав хлопець, змусивши мене цією фразою подивитися на нього.

-Рейн? Господарка?

-Так, Рейн. І мені здається його ім'я цілком логічним. А на рахунок господарки ... я думав, ти будеш не проти. - Награно образившись, сказав Вільям.

-Ти жартуєш?! Ні-ні, я просто не чекала від тебе таких … подарунків.

-Допомогти забратися на нього? - Замість відповіді на мою подяку запитав хлопець і після мого кивка поплескав кілька разів дракона по крилу.

  Дія спочатку мені здалася дивною, але вже через мить я зрозуміла його сенс. Дракон опустив крило утворюючи „Стільчик ". Хлопець підхопив мене за талію і посадив на крило Рейна, а потім піднявся сам.

 -Готова до польоту?

Та готова я вже … ААА! - Не давши мені домовити хлопець щось сказав драконові, від чого той злетів.

 Я відчула як досить швидко ковзаю по хвості дракона вниз і щоб не впасти схопилася за перше, що трапилося ... за Вільяма, так.

-Ах так, забув сказати що потрібно триматися, щоб не полетіти мішком вниз.

-Як вчасно ти попереджаєш!

-Радий старатись!

Решту дороги ми пролетіли мовчки … ну майже. Якби не мій крик і вереск. Ну вперше мені така подорож! Хто б міг подумати, що дракони літають настільки швидко. Ні, я звичайно знала що вони швидше відьомської мітли, ступи, горгульї або чогось ще, але щоб НАСТІЛЬКИ!

 Прилетіли до бабусиного села ми навіть швидше ніж планували. Але ось приземлилися ...

-Уїльям … мені здається простим селянам не в звичку бачити оксамитових драконів посеред центральної вулиці … – помітивши погляди на нас із принцом і, напевно все ж таки насамперед, на драконі сказала я.

-О, так точно. - Принц зліз із дракона і допоміг слі ... сповзти вниз мені. - Лети, Рейне, і не потрапляй у колотнечі, я тебе прошу.

  Дракон відлетів. Погляди людей перемістилися на нас з Вільямом і я запропонувала все ж таки якнайшвидше піти в гості до бабусі.

  Бабуся жила на краю селища. Я багато разів уже встигла запитати, чому не можна заселитися в будинок ближче до центру, але у того, мабуть, є свої причини і величезне небажання жити в центрі. Але якщо бути чесною, дорога до бабусиної біля будинку мені подобається набагато більше будиночків у центрі. Стежка з камінчиків (створена при цьому самою господинею будинку), струмок, що протікає прямо біля будинку, невеликий садок і зона для сільських тварин. Сам будиночок дерев'яний та пофарбований у блакитний колір. На першому поверсі дві спальні, вітальня, кухня та ванна кімната з туалетом. А на "Другому" вже під дахом поверсі, ще дві спальні і "Кабінет" бабусі. Усередині будиночок до жахів затишний і чесно кажучи я готова була тут залишитися назавжди, але на жаль.