Глава 5.4

***

  Остаточно прийшла до тями я з сильним головним болем. Було відчуття, ніби голова важить у кілька разів більше, ніж все моє тіло. Віски страшенно гули і ніби стискали мою голову, і було почуття, ніби я згоряю зсередини. Вперше почуваюся настільки погано. Ледь-ледь я змогла розплющити очі і подивитися на те, що відбувається там, де я знаходжусь і власне місце де я знаходжусь. 

  Як виявилося я була у своїй кімнаті в замку дідуся. Лежала на своєму великому двоспальному ліжку, з відкритого вікна в кімнату лилося тепле сонячне проміння, що для початку зими дивно. Цього разу біля себе я не помітила жодної людини … поки не повернула голову праворуч.

  З правого боку мого ліжка, на самому кутку, скрутившись калачиком спав ...

-Вільям ... - ледве чутно, з хрипким голосом промовила ім'я хлопця я. Хлопець був у теплому, вовняному, чорному светрі з горловиною, у теплих штанях, зимових шкарпетках та у сірому в'язаному кардигані. Невже на стільки холодно? Не зрозумійте неправильно, просто я зовсім не відчувала такого сильного холоду, та й вікна зачинені. На підлозі скрізь килими, чого він так утеплився? Після моєї фрази, принц підірвався з ліжка як ужалений. З переляканими очима озираючись по всіх кутках кімнати, наче шукаючи щось.

-А? … Що? А, о Боже, невже прийшла до тями ... — сказав хлопець, потираючи заспані очі, нарешті знайшовши мене очима, — як же ти всіх налякала їй богу!

-Не повіриш, але я навіть не в курсі, що взагалі сталося! - Не чекаючи наїзду спросоння крикнула я.

-Це, на жаль, тобі пояснювати буду не я … – сказав хлопець перед тим як підняв усе ще лежаче на ліжку мене і вийшов зі мною на руках із кімнати.

  Маленькі нитки кардигану, що вибилися з плетіння, приємно лоскотали ніс. Від хлопця віяло і в правду холодом, та не дивлячись на це, у його руках я все ж таки відчула тепло. Його долоні були холодніші за лід, светр і кардиган зовсім не рятували ситуацію. Більшого холоду додавало те, що Вільям вічно трусився від, доки ніс мене на руках у загальну залу. Світло в коридорах було вимкнене, тільки свічки у свічниках плюс-мінус освітлювали територію замку. Хлопець намагався йти тільки килимом зовсім не наступаючи на голі ділянки підлоги. Коли ми нарешті спустилися вниз, у спільну залу, все сімейство та Кара сиділи за столом. Всі як змовилися: сиділи в такому ж неймовірно теплому одязі, як і Вільям. Мама так взагалі сиділа в зимовій куртці з капюшоном, дідусь розпалював вогонь у каміні, але не дивлячись на його старання на вугіллі з'являлися лише невеликі іскорки і маленький язичок полум'я грав у середині купки вугілля. Кара з мамою і бабусею про щось бурхливо розмовляли, навіть не помічаючи того, що ми з Вільямом спустилися.

-Ох, ну нарешті ми вже думали від холоду тут і помремо. - Почав з "позитивної ноти" дідусь плюнувши на камін і сівши за стіл поруч з татом. - Ти як мила, виспалася?

-Я? Так-так … - почала говорити невпевнено я, на мить мені здалося що все, що зараз відбувається перед моїми очима, сталося через мене. Ніби те, що я пам'ятаю, те дзеркало, палаючі очі, іскри, що біжать по моїх руках ... ніби це було насправді і щось змінили ... - Діду, що сталося? Я ні чорта не пам'ятаю ...

-Ох Аїда, багато розповідати доведеться, і явно не тільки мені. – Сказав дідусь і нарешті на мене з Вілямом, які вже присіли за стіл, звернули увагу й інші члени сім'ї.

-З поверненням Аїда, - усміхнувшись мені сказала Кара, - хотілося б щоб ця посмішка і залишилася на моєму обличчі, тільки ось зараз, занадто багато складнощів з'являється і посміхатися нічому ... Загалом, тобі вже розповідали про ,, Спадщину від твоєї бабусі"? Я про дар.

-Казали, вже напевно кожен встиг їй повідомити про це … – відповів замість мене тато.

-Добре, дякую за відповідь дядько, тільки в наступні моменти нашої бесіди, коли я щось запитуватиму у Аїди, нехай відповідає вона, добре? - Задала питання королю Кара, на який він відповів похитуванням голови, що говорить щось на кшталт "Так-так ... " - Відмінно, продовжимо. Так от Аїда, коли ви були в саду, твій дар він ... проявився … І це не віщує нічого доброго … Як мінімум тому що він мав проявитися пізніше, на твоє шістнадцятиріччя, тобто 31 грудня, але не зараз … Тепер нам доведеться в прискореному темпі готувати тебе до академії.

-Академія? Це та що ти мені казав Вільям? - Запитала я.

-Так, це вона, академія ПІБМЗ, тобто академія прикладних і бойових магічних знань. З-знаю, назва так собі, але це єдине місце, де тебе навчать твоєму дару. - Все ще тремтячи від холоду пояснював Вільям.

-Так, у нас є всього два тижні до того як ти підеш у ту академію, до цього треба тебе хоч чомусь навчити і підготувати. Я та Вільям полетимо з тобою, не хвилюйся. Але будь готова до того, що ти остання з даром вогню, і зараз весь вогонь залежить від тебе. Бережи себе і своє здоров'я, тому що щоразу, коли тобі буде ставати погано, а тим більше якщо будеш непритомніти, вогонь на землі помиратиме. Тобто різко падає температура, десь від різких перепадів температури може статися природна катастрофа, логічно, що освітлення так само погіршиться або взагалі зникне. Загалом, те, що зараз відбувається, по суті трапилося через те, що ти зомліла. - Дала мені відповіді майже на всі мої запитання одним махом Кара.

-Тобто від мене залежить весь вогонь світу ... а чому я власне кажучи зомліла? - Запитала наче останнє, реально хвилююче питання.

-Нестача енергії та несподіванка ситуації. Твоя сила в цілому проявилася через такі різкі, і що ще гірше, негативні емоції. Твій, ще повністю людський організм, не був готовий до сутички зі стихією і вони, так скажімо, по конфліктували, через що тобі стало погано, різко впав тиск і БУМ, ти зомліла. - У "своєму стилі" пояснила Кара. - Так, а зараз усім їсти! Аїді потрібно набратися сил і енергії і плюс, вона так покращить свій стан і поверне тепло, а нам додаткове утеплення – тепла миска супу.

  Після цих слів Кари на столі з'явилися по одній мисці грибного супу, чашка гарячого какао і посередині столу з'явилася велика тарілка з імбирним печивом.