Глава 5.2

***

  Довгі коридори змінювались товстими дверми і високими вікнами. За спиною вже купа поверхів та кімнат. Ми проходили із дідусем пів замку обговорюючи рандомні теми. Я йому розповідала про своє життя і що зі мною діялось останні тижні, він же в свою чергу, розповідав про давні походи і подорожі в далекі країни сходу, які проходив із групою військових у роки давньої війни. 

-Слухай, дідусю, а можеш розповісти мені дещо ... ? - Обережно підходячи до теми, спитала я.

-Я готовий відповісти на будь-яке твоє питання, золотце. Навіть якщо на це піде увесь вечір. Яка тема тебе тепер цікавить, сонце?

-Бабуся. Мені дуже мало про неї розповідають за незрозумілих причин ...

-Ох ... тут я навіть не знаю з чого почати. - Було видно, що тема йому не дуже приємна. Звісно дружину він любив, але згадувати про її смерть, мабуть було йому дуже боляче. Очі відразу опустилися в підлогу, брови впали вниз, а весела, тепла усмішка змінилась на легку, ледь помітну ... - Вона була неймовірною жінкою. Гарна, як осіннє листя на деревах, ніжна й тепла, як літня ніч, справедлива до кожного, як холодна зима, до людей. І чарівна, як сама весна. Вона страшенно кохала мене і твого батька. Без будь-якого смутку можу сказати, що в сім'ї панувала ідилія. Звісно на її плечі, як на єдину живу королеву Нествілу впали всі обов'язки. Я не мав права забирати владу собі. Хоча іноді дуже хотілося, щоб облегшити її тягар. Але на диво, вона з усім справлялась на „Ура" і навіть сильно любила займатись правлінням. Вона не відчувала сильної втоми від роботи із державними документами, або народом. Це приносило їй задоволення. 

-Всі кажуть що вона була відьмою ...

-Відьма? Ні, що за дурня. Вона не займалась відьомством, але зілля дійсно її цікавили. Ти ... знаєш хто такі стихійники, Аїдо?

-Стихійники? Я знаю що таке стихії!

-То тобі ще не розповіли ... Що ж, тоді розповім я. Не думаю, що варто чекати поки твій батько, або Вільям згадають основне, про що тобі треба розповісти. Аїдо, ти не проти пізніше сходити зі мною у бібліотеку замку? Дорогою я тобі розповім усе, що тобі треба знати.

-Так! Я тільки за! 

  Згадавши бібліотеку батька мені стало моторошно. Все що там було, всі книги, картини, портрети ВСЕ ... згоріло. Тепер від неї не залишилося нічого.

***

  Моя кімната знаходилась недалеко від кімнати Вільяма, тож, як я розумію, в зал на вечерю мене має відвести він. Кімната дещо відрізнялась від гостьової кімнати в замку батька. Білі стіни із червоними вставками, велике біле ліжко і величезне вікно в підлогу. Є власна ванна кімната і величенька гардеробна кімната. Біля стіни стояла велика шафа з книжками, схожа на ті, що стояли в батьковій бібліотеці.

-А коли взагалі треба йти на ту вечерю? За мною зайдуть?

  На стулі біля вікна вже лежала моя біла сукня А-силуету з рукавами-ліхтарями. 

  Перевдягнувшись і зробивши на голові щось схоже на зачіску нормальної дівчини-підлітка, яка не дізнавалась про свою належність до королевської родини в свої роки, я вирішила відволіктись і почитати одну із книг, що лежали в тій самій шафі.

  А-ну, що тут є?

-,,Прикладна магія", „Тренування магії-стихії", „Магія вогню, в чому особливість?" ... - зачитувала я вслух назви книг, що стояли ближче інших. - Здається мені, тут раніше жив хтось ще більше поїхавший на магії, аніж я.

  Взявши першу книгу, що була під рукою я пішла в ліжко. ,,Прикладна магія. Магія в биту", ну, якби я була магом, то така книга мені точно знадобилася би.

    „ Прикладна магія бере свій початок з кінця позаминулого століття. Коли в світові ставали все частішими випадки спалювання відьом. Тоді ще магія ... 

***

  Я померла. Мій світ залишився далеко за моєю спиною. Той козел стиг взяти мою руку перед смертю! І потягнув нас обох в обійми смерті. Тепер мій син і коханий чоловік змушені будуть самостійно зростати разом і ставити королівство знову на ноги. Знову оновлювати територію, будівлі й архітектуру, економіку. Змінювати законодавство й правління королівством, шукати біженців й партизанів, в'язнів і мирних, яких колись забрали в полон вороги. Знову доведеться налагоджувати дружність і єдність із сусідніми королівствами і шукати захисту в інших. 

  Я більше не зможу бути їхньою опорою і захистом. Не зможу врятувати.

  Я віддала своє тіло в жертву заради коханих людей і всього світу, встигнувши передати стихію. Зараз я не впевнена, що все зробила правильно. Не впевнена, що правильно перенесла силу в наступне покоління. Але якщо світ ще не зник, значить щось я таки зробила правильно.

  Колись мене оточували кохані люди, народ і королівство, в яке я закохана змалку. Тепер тільки темрява і пустота.

    Невже сюди я мала потрапити після смерті? Що це? Ад? Чи я відразу потрапила в ,,місце, звідки не повертаються"?

-Віолетта ... 

  Тихий голос, що більше схожий на подих вітру, покликав мене, після чого я перестала падати в темряву. Я зупинилася. Випрямилась. І побачила перед собою деякий згусток енергії. Це ... щось типу Бога? Це Божество?

-Віолетта, тут твій шлях, як людини, закінчено ... - я розуміла це і раніше, але коли це кажуть так ... в обличчя. Серце почало битися скоріше, а думки вмить зникли з голови. Якщо вони ще існують в мені. Тіло то моє вже вмерло. - але не все. Дехто не впорався зі своєю головною життєвою задачею.

-Я не впоралася? ... Але я все зробила! Я захистила королівство ціною свого життя! Я народила і виходила дитину! Дитину, якій суджено стати продовженням роду королівського!

-Це звісно добре, але я не про цю ціль. Ти була народжена магом. Магом-стихійником. Твоя головна ціль це чітко передати магію перед своєю смертю. Коли ти пішла в битву, ти заздалегідь знала, що не виживеш. Але передала магію ти не правильно. Але зараз це вже не важливо. Ти зробила все, що встигла за це людське життя. Все інше я тобі кажу тільки щоб ти розуміла, кожна твоя дія — стане наслідком для наступних поколінь твого роду ...