Глава 4.7

***

  „-Моя королева, їхня армія значно більша нашої. Ми не зможемо перемогти у цій війні! Треба відступати!

  Мене ховали у замку, переймаючись, що як тільки я вийду на вулицю – мене вб'ють і армія генерала переможе. Є такий військовий закон – якщо ,,голова" однієї сторони(армії) вб'є ,,голову" іншої сторони – ця армія автоматично стає переможцем.

  Але такого розкладу подій не планує ніхто. Для командира, або короля померти від рук супротивника – ганьба. Це означає, що цього правителя змогла вбити одна людина, тоді як така людина може вести за собою цілу армію і тим паче країну?

  Командир нашої армії тільки-но повернувся у замок, щоб доповісти про події на вулиці. Хоча я і так за усім спостерігаю через вікно. 

-Ці тварюки продерлися на нашу землю! Бої йдуть прям на вулицях Центра!

-Я знаю. І після цього Ви пропонуєте мені і далі відсиджуватися тут? Ви в своєму розумі?!

-Королево, малому принцу потрібна жива матір поруч ... Ми не знаємо, чи вийде вам протриматися довго один на один з тим ... генералом. Ми не можемо залишитися без правителя ...

-Оу, ти Ви не довіряєте мені? Не вірите у мої сили? - Я повернулась до командира обличчям. - Капітан, я не буду тут відсиджуватися тільки із-за вашої недовіри і із-за страху мого чоловіка. 

-Моя королева, я б не посмів Вам не довіряти, але ...

-Капітане, ніколи не смійте не вірити в мене. У мої думки, плани, сили і холодний розум. Я витримаю бійку з генералом і принесу Нествілу перемогу ... !"

***

  „ Вночі сядеш на коня і поїдеш по дорозі вліво. Там, на другому повороті звертаєш і їдеш, аж доки не побачиш стару покинуту церкву, там повернеш на право і їдеш вверх аж до самої хатини. Дім не переплутаєш, на тій горі він єдиний. Все запам'ятала, мила?"

***

  „Аїдо, ... люба моя! ..."

  „Аїдо, ... дай поговорити з тобою! ... "

  „Не став блок ... ! Прошу... це важливо! ... "

***

  Я знову провалювалась в один і той самий сон. Я знову в замку Нествілу, в своїй кімнаті, знову позаду мене хтось стояв, батько знову стоїть з Сарою біля вікна, але ... тепер, окрім нас у кімнаті стояло синє навіп прозоре тіло. 

  Таке саме тіло, яке я побачила там, у траві. Момент, коли ми їхали з Вільямом і матір'ю до замку. Коли ми вийшли з машини і затихли, як тільки в кущах помітили ... це щось. Воно виглядає, як сфера, хоча більше схоже на круглу клітину чогось. З яскраво синім ядром, що в додаток світилось, і прозоро-блакитною оболонкою. Але це тіло, неначе наділене розумом. Воно вільно рухається і пересувається. Хоч ніг і крил у нього нема, воно літає в повітрі.

-Вночі сядеш на коня і поїдеш по дорозі вліво. Там, на другому повороті і звертаєш і їдеш, аж доки не побачиш стару покинуту церкву ... 

  Батько знову на повторі розповідає як дійти до того будинку на горі. Думаю, я вже запам'ятала ці слова, як „Отче Наш ... ", їй Богу! 

-Аїда. - З-за дверей почувся знайомий голос. Голос, що викликає цілі зграї мурах по тілу. Голос, який здавався мені чимось рідним, але в той же час чимось страшним.

  Містичний голос поєтамної кімнати в бібліотеці. Голос з видіння.

-Нарешті я змогла знайти з тобою зв'язок. Ти остання ... - Я повернула голову в сторону привида королеви Віолетти. Моєї так званої ... бабусі. Вона стояла так само, як і тоді, у видінні. У біло-блакитій туманній сукні, що від найменшого поштовху розсіювались, наче дим, а з часом назад зпливалось. Було таке відчуття, що переді мною галограмма мене ж. -Люба моя, я дуже хотіла з тобою поговорити. Давай вийдемо з кімнати?

-Б-бабцю ... - ви б бачили, як засяяли її очі після такого мого звернення. - Але ж це моє видіння, хто нас підслухати може?

-Ой лисичко, не придурюйся! Ти ж вже давно зрозуміла, що в цих видіннях ти не одна. - З теплою посмішкою жіночка глянула мені за спину. На обличчі засяяла добра, щира посмішка. - А я хочу поговорити виключно з тобою.

-Б-бабцю, та я ж не можу встати з цього ліжка. В минулий раз я змогла встати лише на моменті, коли король кликає мене до себе. До вікна. А так, я прикріплена до цього ліжка.

-Правда? Це дуже дивно ... - На обличчі жінки з'явився дуже серйозний вираз обличчя. - У будь-якому разі, у нас мало часу. Я маю тобі дещо сказати. У минулий раз, у бібліотеці я не встигла. Та і ти блокувала мене. Не давала увійти у підсвідомість та поговорити з тобою. Негідниця, ще навіть не прийняла силу, а вже блокуєш рідну бабцю! - З доброю усмішкою промовила жінка.

-Сила? Блокування підсвідомості? ... Ви про що?

-Ой, точно-точнісінько, я все забуваю. Ви ж ще не закінчили з тим дурнуватим турніром. Син все в ігри грає і маячньою займається замість того щоб доповісти доньці правду. Ну, нічого, вже скоро ти про все дізнаєшся, люба, будь до цього готова.

  Вона ще раз глянула на людину позаду мене, посміхнулась якимось своїм думкам і ,,підплила" до мене.

-А він тобі в усьому допоможе. Я впевнена. - Вона в останнє подивилась на тіло за моєю спиною поглядом ,,Як я кажу – так я зробиш!", а після з максимально серйозним обличчям повернулась до мене. Воу, у неї так швидко емоції змінюються ... - А тепер слухай мене уважно! Люба, у замку готується заговір проти королівської сім'ї. Твій головний ворог прийде завдяки іншій людині і захоче зайняти місце на троні! Я знаю, що це моя провина ... якби я в свій час покінчила з усім, ти б не мала проблем зараз ...

-Б-бабцю, якщо чесно, я не дуже розумію про що Ви. Про якого ворога?

-Скоро про все дізнаєшся, дитино, будь обережною, моя мила ...

***

   Після такого сну я знову дуже швидко встала, від чого потемніло в очах.

-От с ... срака! - Я трималась за голову. За останній час занадто багато видінь було. Занадто багато разів дехто намагається пролізти у мою свідомість. Це дуже вимотує і неначе висмоктує усі сили.