Глава 4.3

***

-Чому замислилася? - Вільям, тримав мою руку в своїй і до сих пір дивився в мої очі.

-А? - Неначе тільки прокинувшись спитала я. - А, та нічого. Просто спогади. Що ти робиш?

-Те, заради чого я просив тебе дати мені свою руку. - Хлопець розкрив мою долоньку і накривши своєю підніс до двері. Від наших рук побігли фіолетові іскри і ті самі золотисті вірезунки засвітилися і зформувалися у вигляді артерій, в серці людини. Фіолетові ріки повільно пливли по двері, допоки не покрили всі двері цілком. 

  Вільям відпустив мою руку, поки я була у стані шоку, підійшов до дверей і став їх штовхати. Відкрити їх, як виявилось, було досить складно. Двері були досить товстими і тяжкими. Але промучавшись декілька хвилин Вільяму вдалося відкрити двері у ... бібліотеку! Так! Я знала, що вона тут має бути!

  Хлопець, тяжко дихаючи, увійшов в середину і розкрив руки, як би запрошуючи мене увійти туди.

  Бібліотека була великою, в рази більшою за бібліотеки у моєму селищі. Кожен сантиметр кімнати так і кричав ,,Так бляха, я багатій! Я маю мільони і дорогоцінне каміння! Ха-ха-ха!,,. Кхм, ну це я звісно трохи перебільшую, але зовсім трохи, бо кімната дійсно була обставлена ну ДУЖЕ ,,Дорого-богато,,. Великі портрети членів королівської родини, колишніх правителей і інших високопоставлених особистостей. Позолоченні елементи на стінах, підлозі, шафах, книгах і ... взагалі на всьому! Безліч книжок і декілька читальських столів.

  Та ну, судячи з того, як відкриваються ці двері тут ніхто не буває! Навіщо столи?

  Ох, думаю мені ніколи не зрозуміти цих королівських забобонів.   

***

  Тут стояв глибокий аромат книги, духмяної кориці і чистоти. На підлозі, вимитій до блиску, вже лежав теплий червоний килим, нагадуючи, що незабаром зима. 

  Але все ж більшу частину бібліотеки займали високі шафи з книгами. Думаю, тут є абсолютно всі книги всіх часів, бо навіть судячи з кількості тих самих шаф, можна зрозуміти що книг тут точно декілька мільйонів.

  Деякі ряди поличок у шафах були з підписаними табличками, що пояснювали жанр, або час написаної літератури. 

  Над нашими головами висіла величезна золота люстра, що освітлювала все, кожний вугол, кожний сантиметр кімнати.

-Господи, а у раю? ... - Вирвалося з моїх уст.

-Хах, ну можливо і так. - Вільям відійшов від дверей і пішов в сторону шаф. - Пішли, ми тут не просто на екскурсії.

-Так, до речі, що за справа? Навіщо ти мене сюди привів?

  Вільям на секунду зупинився і, не повертаючи тіла, подивився на мене. Він неначе ще думав, чи варто робити зараз те, що він задумав? Чи ще не час?

-Думаю, прийшов час відкрити тобі одну таємницю замку.

***

  Вільям вже хвилин десять ходе по бібліотеці в пошуках ,,Потрібного йому кутка". Мені він сказав постояти десь почекати. Але-е ... ні, ну правда, яка нормальна людина буде десь тихо стояти, коли вона знаходиться в ТАКОМУ місці?! Ну це ж дійсно рай! Тут стільки книжок, скільки я за все своє життя не бачила!

  Я вирішила почати роздивлятися бібліотеку з правого боку кімнати. Там, навіть від дверей видно, висіли великі портрети головних членів сім'ї за останні, мабуть, років сто.

-„Король Лев ||", „"Король Людвиг |", о-о, а цього чоловіка я не знаю. Навіть не бачила ніде. - Зачитувала я в голос міні-біографію королівської сім'ї на портретах. - А тут є роки життя? Так! Є. Король Лювиг | – 1943-... . Стоп. То він ще живий? ...

-Та щоб тебе! - Ззаду почувся злий голос Вільяма, який присівши рився в нижніх поличках шафи.

-Що ти робиш?

-Шукаю те, заради чого тебе сюди привів! Чорт! Ми мали швидко сюди прийти, знайти те що треба було і піти, поки нас не побачили! Та тепер ми тут застрягли, бо я не можу знайти кляті листи! 

-Які листи? ...

-Ай-й! - Вільям відмахнувся від мене рукою і продовжив ритися в поличках.

  Я, плюнув на все, пішла назад до портретів. Так, короля Людвига я ще побачу, бо як виявилось він живий. Хто у нас тут далі? 

  „Королева Віолетта |V". Роки життя ... а-ам. Що?!

  Роки життя королеви були замальовані чорним маркером. Склалося враження, що спочатку хтось хотів стерти напис з таблички, але не вийшло і той просто яро замалював роки життя жінки.

  Якого біса? Навіщо?

  З-за стіни з портретом повіяло крижаним холодом. Я підняла очі на сам портрет жінки і ...

  Чорт. У мене галюцинації?

  З портрету на мене дивилась ... Я. Тільки старша. 

  У жінки були точно такі самі рижі кудрі, як і у мене. Зелені, великі очі, з довгими чорними віями. Пухкі персикові губи і оливковий відтінок шкіри.

  В точності як ...

-Як ти. - Від неочікуваності я різко повернула руку і ледве не зарядила Вільяма в око. - Воу, тихо. Вибач, що налякав. - Сказав хлопець і знову повернув голову до портрету. - Саме заради неї я привів тебе сюди. Її листи я шукаю, її фото я шукаю. І все це заради однієї цілі ... Щоб ти повірила мені, що ...

-Хто це зробив? ...

-Що?

-Хто замалював роки життя? І ... навіщо?

-Я не знаю. Батько ніколи не приводив сюди людей. Всіх окрім сім'ї. Тому коли на портреті бабці з'явився чорним маркер, батько підняв паніку. Так як нікого зайвого в замку не було, і як би логічно подумати, хто міг таке зробити?

-Стій. Бабця? ...

-Так, Аїда. Це моя і ТВОЯ бабця. 

-Ні, тільки твоя. Не приписуй мене туди, де мене нема.

-Ох, Аїда, саме із-за цього я тебе сюди привів. Щоб ти повірила, що ти з моєї сім'ї, що ти онучка Королеви Віолетти! Що ти принцеса Дефо Аделаїда Дарвін.

-Ні. Вільям, я не з вашого клятого сімейства! Я не можу бути принцесою, зрозумій це!

  Вільям просто стояв і дивився на мене нічого не кажучи. Він знову мовчки дивився мені в очі, не промовляючи ані слова.

-Що? ...