Глава 4.2

***

Вільям 

  Я намагався заснути дві години. Бісові дві години! Та коли заснув ... я навіть пожалів, що спати ліг. Вона прийшла до мене навіть уві сні ... Ні, ну що за дівка така?!

***

  Я стояв у вуглу кімнати, яку собі обрала та руда бестія. Вона сиділа на ліжку і, здається, тільки прокинулася. Хах, а вона смішна спросоння. 

  Перед її ліжком стояв батько, тільки декілька років назад, коли він був молодішим на вигляд. Він спорив з матір'ю і двома військовими Нествілу. 

- ... Це суто в цілях Вашої безпеки! 

-І тих грошей, що вам пообіцяла Матильда? ...

  А сварка тільки почала розвиватися. Здається, військові прийшли забрати когось у полон. Не розумію тільки одного: чому батько проти? Він завжди легко відпускав людей, якщо приходили люди у формі і вимагали забрати когось за ґрати. Чому він захищає когось в цей раз?

  Чи мені, як завжди, про щось вирішили недоговорити? Не здивуюсь, якщо це була ідея матері ... 

  Вона сильно-сильно кохає ... гроші батька. 

  Так, я впевнений, що вона не кохає його як чоловіка, або члена родини. Вона кохає його гроші і статус, і готова піти на усе, аби не загубити все це.

- ... Не забувай, у тебе є діти! Милий Ям і мала Лі! Вони прагнуть мати батька! Справжнього БАТЬКА!

-Матильдо, зникни! ...

  І так завжди. Він не вміє спілкуватися ні з ким із нас. На всіх кричить і лається! І чому мені кажуть, що я схожий на батька? Ані краплі не схожий! 

  Хоча і на матір я характером не схожий ... Короче кажучи, я як народився сам по собі, так і до смерті буде. Та я і не женусь за змінами. Це батько нервує на тему ,,А кому ж віддати престол". Хоча тут логічно, що в решті-решт, йому треба буде віддати його мені. Не сама весела новина за останній час, але я це точно поки що змінити не можу. Моє одне слово проти нього, може викликати і домашній арешт і заслання назад до Гормалю! Хоча на рахунок останнього, я був би тільки радий. 

  З дідом хоч відносини і напряжні, але не такі як з батьком. 

-Уфф ... - здається Аїді набридло сидіти ,,привидом" уві сні і вона жбурнула подушкою в батька. І, о, як же неочікувано! Вона пролетіла повз.

  Боже ... Чого вона така наївна? Тут зразу було зрозуміло, що ми обидва потрапити в освідомленне сновидіння. Але здається ... це виключно її видіння, якщо вона мене не бачить. 

  Але навіщо мені дивитися її сон? Мати природа, ти мене дивуєш ...

***

-Аїдо, ти зможеш знайти дорогу? ... Надія тільки на тебе. - Батько стояв, обіймаючи якусь жінку, і дивився прямо на цю бестію. До цього той пояснював як дійти до якогось дому. Я не запам'ятав, не люблю ці самовдоволенні монологи батька. Навіть якщо він каже щось важливе, я ліпше згодом дізнаюсь про щось від інших, аніж від нього. 

  Аїда підійшла до вікна і подивилась кудись у даль. Там, за містом, грали і насміхалися своєю величчю гори. На їхніх вершинах досі не розтанув сніг, хоча зараз осінь. 

  Незнайома мені жінка, поклала руку на плече Аїди. Чомусь, десь всередині мене зародився вогник злоби. З'явилось різке бажання захистити ... Але це відчуття пішло так само швидко, як і з'явилося і вже за мить я спокійно далі дивився шоу під назвою ,,Аїдові драми уві сні". Чомусь, правда, права діяти у цьому сні, мені не надали. Я міг тільки стояти і спостерігати, тож, а що мені ще залишається, правильно?

-Ми всі віримо в тебе, дівчинко моя ... знайди мене, врятуй мене! ...

  Як тільки Аїда повернула голову до тієї жінки, очі її закрилися і та провалилася кудись униз.

-Стій! Агов! Куди?! - Куди до біса вона провалилася?! Я не хочу залишатися з батьком майже тет-а-тет! Аїдо, сам не вірю що кажу про це, але Богом прошу, повернись!

  Я сподівався, що Аїда просто вже прокинулась, от і провалилась. Я гадав, що скоро і сам прокинусь, і батько більше не буде дивитися на мене уві сні Аїди таким поглядом ...

  Дивним поглядом. Яким він ніколи не дивився на мене. Навіть не можу зрозуміти по цьому погляду, про що він думає? Що хоче від мене на цей раз?!

-Чого тобі ще?! Відпусти мене у реальність! Нам нема про що говорити ані з тобою, ані з цією жінкою! - Я рукою показав у сторону тієї шатенки. От ти швидкий, батьку ... хвилину назад була блонда, а тепер шатенка. Що далі?

  Нарешті, король відірвав від мене свій погляд і повернув голову до тієї дівчини. Вони дивились один на одного з хвилину, а далі та, неначе дійсно поговоривши з ним, (але якось на ментальному рівні) хитнула головою і пішла до виходу.

  Батько повільно пішов за нею, але перед самими дверями повернувся, аби кинути на останок:

„Пробач мені, сину ... "

***

Аїда 

-ЯКОГО?! 

  Прокинулась я на все тому ж підвіконні, з тією ж триклятою книжкою ,,Дари стихій", все у тому ж одязі, але ...

-От чорт, вже вечір! 

  За вікном вже у всю вмикалися вуличні ліхтарі і з'являлися перші чарівні зорі. Сьогодні вони неймовірно яскраві ...

  Що це тільки-но було?! Чергове видіння? Чи просто сон?

  Все життя я бачила лише одне видіння, про ту дівчинку руду. А тепер ... я навіть могла ходити уві сні! Я все відчувала! І я чула що мені казав король і та жіка! ,,Вночі сядеш на коня і поїдеш по дорозі вліво. Там, на другому повороті і звертаєш і їдеш, аж доки не побачиш стару покинуту церкву, там звертаєш на право і їдеш вверх аж ло самої хатини. Дім не переплутаєш, на тій горі він єдиний. Все запам'ятала, мила?". Як тут не запам'ятати! Жахіття якесь ... Всі дотики, прохолоду від вікна і простирадла, тепле дихання тієї дівчини, коли вона мені щось шепотіла, я все відчувала! Як її там ...