Глава 4. « Другий тур, або знайомство із Темрявою»

***

  В залі настала тиша. Всі замислилися над цим заключенням і намагалися переварити це в своїй голові. Так, насправді це дуже дивний тур, як для королівського турніру. Тим паче, що підсипати будь-кому і будь-що – являється незаконним. Дивно, що таку суть туру придумав король, який і написав більшість законів королівства Нествіл.

  Так, можливо Йому, як королю, за це нічого не буде. Але у будь-якому випадку це дія проти закону!

  Дуже дивний тур виходить ...

-Так. Ти досить розумна, дитино. - Звернувся до мене король.

-Та це ж незаконно! - Розізлилася Лексія.

-Так, незаконно. Але я мав знайти в одній із вас одну якість, яка була, мабуть, найяскравішою у моєї донечки. - На обличчі короля заграла тепла посмішка. Боже, як же Він кохає свою дитину ...

-І що це? - Спитала Лексія.

-Впертість. - Це слово викликало теплий щирий сміх від Його Величності. - Та-ак, Аїда була до біса вперта. Хах, навіть у наймолодшому віці ставила всіх на місце своїм характером. Ну і, як ви розумієте, з усіх дівчат пройшли тур лише Ви троє. 

  Тепер вже ніхто не розумів нічого. Як він зрозумів хто виграв у турі, а хто ні? І що в біса було підсипано у наші стакани?!

-Не нервуйте, зараз поясню. В кожен стакан було насипано невелику дозу послаблюючого порошку, від якого ви мали захотіти до ... вбиральні. Кожній з Вас я запропонував супроводження – тобто моїх охоронців, аби ті провели вас до вбиральної. Так як ви вперше в замку, вам знадобилися б мої хлопці. Але, відмовилася від охоронців тільки Кара з Аїдою, показавши свою впертість. Інші дівчата погодились, а дехто навіть сам попросив її провести. Тож, робимо висновки.

  Дивна філософія у короля ... Ну не так визначається чи вперта людина, чи ні! 

  Але, не мені ж вирішувати? Боже, як же ж тут все неправильно!

-Стійте-но, а Лексія? Вона ж також пройшла у трійку хто перейде до другого туру. Вона відмовила чи погодилася на супроводження? - Спитала Кара, але так, неначе їй загалом все одно хто переможе і хто як відреагував у першому турі. Здається, ця дівчина єдина хто тут не бориться за місце на троні і, мабуть, саме через це вона єдина з ким я знайшла спільну мову.

-Вона взагалі відмовилася від напою, тому залишається якби на нейтральній території, але автоматично переходить у другий тур. Так як немає умов, аби її вигнати з замку.

-Якось все ... дивно. - Чесно зізналася я.

-Так, можливо. Але тільки так я примушу тебе повірити в істину. - Подививши прямісінько в мої очі відповів король з хитрою посмішкою.

  Що?! ...

***

  Після сніданку Вільям провів мене назад у кімнату, сказавши батьку, що прогуляємось ми ввечері, так як трохи втомилися. Хотілось трохи відпочить, бо заснула я вчора не рано, можливо я б сходила у бібліотеку десь, або у сад прогулятись і подихати свіжим повітрям. Та на вулиці вже досить таки холодно, а я не знаю, чи точно бібліотека є в самому замку. Хоча, судячи з розповідей Вільяма і Кари (яка, як виявилось, вже не вперше знаходиться у замку поруч з королем), тут є все. Від старовинних портретів предків, до сучасного басейну в ,,підвалі,, замку. 

  Все ж таки мені знадобиться екскурсія ...

-Все, до кімнати дійшли. І, Аїдо, я тебе прошу, - Вільям притримав мене за лікоть, - запам'ятай нарешті дорогу до своєї кімнати. Тобі тут ще, як мінімум, три трижні жити. 

-Нагадую тобі, Вільяме, що тебе приставили до мене не просто, щоб ти ходив слідком і відкривав двері машини, а щоб ти хоча б допомагав з орієнтацією в замку. Бо хочеш ти того чи ні, але я у замку вдруге і взагалі не знаю де тут що. І ... !

-І ще одне прохання, нехай я і є твоїм супровідником на ці два тижні, але не дозволяй собі зайвого! - Вільям крокнув вперед до мене перехестивши руки на груді і піднявши підборіддя угору. Хочеш грати сильнішого, хлопче? Що ж, не хочу тебе засмучувати, але з тебе поганий актор. - Не лізь до мене, не влаштовуй сцен, неначе ти моя ревнива дружина. Не сварись зі мною на людях, ти лише позориш мене і себе.

-Та що Ти собі ... ! - Тільки хотіла обуритися я, як мене знову перебили.

-Не звертайся до мене, як до друга, я високопоставлена особа при дворі і за правилами етикету, ти не маєш права звертатись до мене навіть на ,,Ви,,. Не грай із себе якусь бунтарку-недоучку, у замку такі не подобаються нікому. Не розповідай нікому важливої конфедиційної інформації. Ані моєї, ані своєї, ані королевства у цілому. Тобі довірили важливі таємниці королівської сім'ї і відкрили добродушно двері нашого дому, тож не змушуй нас сумніватися у правильності нашого рішення.

-Ого, то тебе вже щось не влаштовує в моїй поведінці, Ваша Високосте? То доповідай про кожну нашу суперечку батькові, а не мені. І знаєш, якщо у тебе ще не почав розвиватися склероз, то ти маєш пам'ятати, що приїхала я сюди далеко не за власним бажанням! Сам кажеш, що я тобі ніхто і звати мене ніяк, то чому ми досі спілкуємось неначе є чимось більшим, аніж просто знайомі?

-Коли ти вже подорослішаєш? - Прошипів крізь зуби хлопець.

-Тоді, коли Ти навчишся манерам і як спілкуватись з дівчиною. - В тій самій манері відповіла йому я. - На все добре, Пане!

  Крикнувши на останок я зачинила перед ним двері.

***

  Ну що за людина? ,,Не починай скандалів" – більшість наших сварок почав Ти! А, ой, пробачте. Не можна ж на ,,Ти". Тоді Ваша Високопочтенна Високість! Підійде? Ні? Тоді хай іде лісом! Я вже втомилася з ним спорити. Все одно стоїть на своєму.

  Ні, я розумію, що він злий на батька, на ту розмову і так далі. Але в чому винна я? Навіщо виміщати свою злість на мені!? І це я веду себе як мала дитина? Пф, хай подивиться у дзеркало, може нарешті побачить справжнього себе.

  Я вирішила трохи розслабитись і почитати книжку на підвіконні. 

  Ви спитаєте, а де ти, власне, книжки побачила? А я відповім – на столі. Прямісінько так на вуглу, неначе складав їх туди якийсь перфекціоніст.