Глава 3. «Перший тур»

***

-Прошу, друзі, сідайте за стіл у залі праворуч, я зараз підійду. Вільяме, сядь біля мене. - Промовив король і, не дочекавшись відповіді пішов кудись наверх.

-Ну звісно, моєї думки не питають ... Кхм, дівчатка, сідайте за стіл. Це буде як офіційна вечеря ,,знайомства". - Хлопець розвів руки в боки і запросив конкурсанток за стіл, а сам вмостився біля крайнього стільця. - Аїдо, сядь навпроти мене, так ми будемо ближче до короля. 

  Я сіла по праву руку від стільця короля і всі стали тихо чекати. Король повернувся досить скоро, вже без піджаку, просто в чорному світері. Чоловік сів на своє місце і поуликавши дивним мені знаком прислугу, почав вечерю.

-Ну що ж, пані, сину, - король похмуро повернуся в сторону принца, а потім вже з посмішкою назад до нас, - радий бачити вас у моєму хоромі, сподіваюсь ми зможемо знайти спільну мову на цей місяць, ну і можемо знайти мою доню.

  До столу підійшли слуги і почали виставляти різноманітні тарілки із стравами різних кухонь. Безліч солодощів, салатів, декілька варіантів страв із м'ясом, салати і багато-багато іншого. Перед кожною людиною, що сиділа за столом поставили тарілку з супом і  напій на вибір.

  Я обрала кафу з молоком у великій філіжанці. Так, жага до кофейних напоїв у мене ще з часів королівських екзаменів наприкінці дев'ятогг класу, а відмовлятися від звички я не буду. Кофе мене заспокоює завжди. 

  Теплий чорний килим-травка зігрівав майже голі ноги. Стілець, хоч і дерев'яний, але дуже комфортний. Спинка зроблена з якогось м'якого матеріалу, тож спині неймовірно приємно. Від гарячого грибного супу паморочило голову.

  Як же смачно пахне!

-Ну що ж, любі, пропоную почати знайомство. Час дізнатися один про одного більш детальну інформацію. - Король полкав ложку назад на стіл і трохи нахиливши тулуб у нашу сторону почав говорити. - Я почну, а далі хто самий сміливий продовжить. Я король Лев ||, правитель королівства Нествіл, батько двох дітей і кохаю найкращу жінку землі. 

-Король Лев, якщо не секрет, а скільки вам років? - Викрикнула якась дівчина, яку мені навть видно не було. Сильно багато дівчат сидить за столом.

-Ахах, ну, як може бути секретом те, що вільно можна знайти в інтернеті? - Фраза дівчини, здається, дійсно підняла настрій правителю. Лінії обличчя стали плавнішими, з'явилася природня усмішка і ледве помітні смішинки в куточках очей. - Мені 37, дитино.

-Так мало ...

-Що пробач?

-Ну, просо знаєте, загалом правителям королівств за п'ятдесят! А вам навіть сорока немає ...

  Король хитро дивився на дівчину. 

  Якщо чесно, щось мені підказує, що їй не 17, як зниклій принцесі. Або вона просто поводить себе як дитина, хто зна.

-А як тебе звати, дитино? - Нарешті згадавши, що пауза затягнулась, промовив король.

-Я Йоко, мій король.

-Йоко, ти ж не з наших країв, так?

-Так, народилася я на далекому сході, але росла, навчалася і жила більшу частину свого життя я тут.

-Що ж, зрозуміло, а скільки тобі років Йоко?

-Мені шістнадцять, весною буде сімнадцять.

-Добре, дякую Йоко за розповідь. Хто наступний?

***

  Вже пройшло не менш ніж година, але досі не всі розповіли про себе. Я також не поспішала, тому що кожен раз, як я робила спросу заговорити про себе, Вільям з натяком дивився на мене і стукав кінчиуом ложки по моїй руці. Здається, у нього є свій задум, щодо того, коли і як почати розповідь.

  До речі, за останній час досить велика кількість конкурсанток вибігали у ... туалет. Не розумію, що за напасть така!?

***

- ... Тож я рада бути тут сьогодні з корол...з вами усіма. - Закінчувала свою розповідь одна з дівчат. Я в голові вже вела підрахунки: „Хто більш занудно розповість про себе“. В цьому мозковому рейтингу було три підтипи: перший – Цілком цікаво; другий – Типово, як у всіх; і третій (загальний) – Такий занудний, що хочеться спати. Так от ця дівчина підлягала до третього типу. Її розповідь про те, як вона рятувала їжака в літаку вже по третьому колу йде. - Той їжачок такими вдячними очима на мене дивився! Знаєте, його очі на ваші схожі. 

  Суперове порівняння, нічого не скажеш. Очі короля – і очі їжачка з літака.

  У тієї дами з головою все добре?!

-А ще ... - Почала було дівчина, але нерви здають, здається, не тільки у мене.

-До-обре, дякую Ізольдо. Дуже повчальна і цікава розповідь! Якось обов'язково розкажеш повністю. - Король Лев з силою потер лоб і втомленим поглядом подивився на мене. - Так, ти здається остання дівчина.

-Так, Ваша Величність. - Почала говорити я. - Що ж, я Аделаїда Дарвін з села під Нествілом. Мені сімнадцять років, рівно через місяць буде вісімнадцять. Сюди я приїхала із матір'ю – Анною Дарвін. Із хобі, ну я люблю співати, їздити верхи на конях і трохи пишу.

-Пишеш в плані книжки? - Спитав чоловік.

-Книжки, оповідання, вірші. Все що можна.

-А що на рахунок танців? - Крикнула та сама Його. Ех, здається її не те що не навчили нормам королівського етикету, її не навчили навіть звичайному повсякденному етикету з іншими людьми.

-Ні, танці не люблю з дитинства. Хах, пам'ятаю, як колись на балу впала на хлопця, бо заплуталася у власних черевичках. Але він виявився принцем і допоміг мені танцювати звичайний вальс. Хоч я і далі наступала йому на пальці ніг, він не крився, не кричав, а просто спокійно танцював далі ...

***

-Доню, люба, час виходити до гостей. - Матінка зайшла до моєї кімнати, тримаючи батька під лікоть. 

  Сьогодні вони знов влаштували якусь офіціцну зустріч зі своїми товаришами і якогось дядька там маю бути я. Як сказала матуся: "Твоя присутність обов'язкова! Всі мають бачити яка ти у нас красуня".

  Хоча сьогодні, мама гарніша за мене і титул ,, Красуня вечора" буде за нею. У вухах сережки-кільця, трохи підведені очі ... здається одна з фрейлін казала мені, що це зветься смокі-айс. На ній чорно-біле фатинове плаття з безліччю блискіток і вільними рукавами. На ногах чорні замшеві туфлі на підборах і колготи під колір шкіри.