Глава 2.2

***

-Чому ти всюди за мною бовтаєшся!? Своїх справ нема? - Почала я, як тільки двері авто закрились.

-Оу, ну пробачте, пані, та була б моя воля я б зараз же поїхав на таксі додому у замок, а вас ліпше б забутом-забув! Але пробачте, це завдання від короля!

-Ваше завдання це супроводжувати мене на тому триклятому турнірі! Не більше - не менше!

-Циц!

-З якого б це дива!? ... - Тільки і встигла кинути я фразу, як хлопець притягнув мене однією рукою до себе, а другою закрив мені рота. 

  За одну мить я опинилась в обіймах принца.

  Якби це бачила Лізка, то зразу ж одружила б нас! Хах, мабудь так сильно старатись звести мене з якимсь хлопцем може тільки вона!

  А от тепер я помітила причину неочікуваних обіймів від Йо-го Ви-со-ко-сті!

  Той самий синій шар літав між кущами неначе щось шукаючи. Він повільно пропливав між тонкими стеблами кустарників, повертаючи ядро то в одну сторону, то в іншу.

  Я легко щіпнула хлопця зубами за пальці, які утримували мій рот.

-Фф! ... - Прошипів принц.

-Не придурюйся, це далеко не боляче. - Прошепотіла я. - Так кого він ... воно шукає?

-Ну, як тобі сказати ...

-Як-як! Так як є!

-Онучку королеви Віолети.

-Це ж мати нашого короля?

-Так.

-Тобто ... Воно шукає зниклу принцесу?

-КААР! - Пронеслося голосне над нашими головами.

  В небі кружляла ціла стая чорних воронів. Тепер зірки закривав не тільки туман ...

-Аїдо, - рука хлопця, що все ще утримувала мене за талію напружилася, дихання стало нерівним, як загалом і сам хлопець став більш нервозним, - давай назад в авто.

  Тон не був наказним, але я розуміла, що зараз хлопець взагалі не буде цікавитися чи хочу я назад у салон, а якщо буде потрібно і силою запхне в ту машину.

  В носа вдарив різкий лимонний запах. Я подивилась на ту саму траву, в якій ми сиділи. Щось вона мені нагадує ...

-Ти що марновірний? Віриш у всілякі там прикмети?

-Думай як хочеш. Хочеш, думай що я марновірний, або поїхавший. Але Богом прошу, сядь у кляту машину!

  Здається ті пташки його сильно налякали, якщо він так нервувати почав. Ну, я ж не садист, правильно? Тому більше не противилась Вільяму, а покірно вмостилася на місце.

-Все, надивилися на що ви там хотіли? Можемо їхати? - Повернувши до мене голову спитав водій.

-Так! Їдьте вже скоріше! - Ззаду почав галасувати принц.

-Та добре, добре. - Водій знову узявся за кермо. - Заспокойте свого нареченого, його нервовість мене датує. - Звернувся він до мене.

-Та ну який наречений!? Ми навіть не товарішуємо! Ми просто тимчасово маємо бути недалеко один від одного, завдяки королю. І все!

  Машина рушила з місця і залишену частину шляху ніхто не проронив ні слова.

***

  Я стою посеред відкритого простору, виглядає як двір. Великий двір. Можливо школа? Я повернула голову назад і ... так, це якийсь навчальний заклад. Я повернула погляд назад. Переді мною стояла величезна кількість людей в чорних накидках з капюшоном і червоними, як вогонь очами.

-Аїдо? ... - Заговорила людина, що стояла попереду в центрі усього натовпу, - Це ти? Ти жива?

  В цей момент я зрозуміла, що можу говорити, ходити і робити усе. Це не просто сон. Я у віщому, свідомому сні, який можу контролювати! 

-Т-так. Це я.

-Аїдо, люба, у мене мало часу, - продовжила постать, зовнішності якої я досі не бачила, - я маю передати тобі інформацію, яка в найближчому часі здійсниться! Ти маєш бути обережною і дивитися в оба! Проти тебе готується заговір! Якесь зле дійство. І далеко не від однієї людини ... їх ціла армія.

-Щ-що? Але навіщо? Я нікому нічого не робила і не бажала зла!

-Їм не потрібна причина, так як ... вона в них є вже дуже-дуже давно. Це моя проблема, моя трагедія. Вибач дівчинко, що втягнула тебе в це, але по іншому тоді я не могла вдіяти. Ти маєш знати ще одне, - жінка зняла капюшон і я змогла побачити її обличчя і ... та це ж я! Тільки доросла. - в тобі є те, від чого буде залежати життя всієї землі і галактики, люба, прошу не відмовляйся від цього. Прийми його! 

-Та кого?!

-Ти зрозумієш! ... дуже скоро! ... чорт! ... час!

  Картинка почала плавитися, перетворюючись на дивні візерунки. Перед очима все пливло, все ставало одного тону, чорне як ніч. Ставало страшно. Що діється? Хтось пробує влізти в мій сон? Що мала на увазі та жінка?...

  В наступну секунду, я знов опинилася вночі, біля авто короля, біля тих кустів.

  Але біля мене не було нікого ... абсолютно. Я була одна. 

  В машині був увімкнений ліхтар, але всередині було пусто. По самій дорозі також нікого не було, Вільям не стояв поруч і ... без нього все здається в рази похмуріше і страшенніше. 

  Я вирішила ближче підійти до тих кущів. Виявилось, що це звичайний фенхель, але дуже високий. Доречі, я помилилася, він не з мене зростом ... ВІН ВИЩЕ! А ще дуже густий, безліч кустів стоять один біля одного, неначе закриваючи мене від чогось ... або когось.

  В дитинстві, мати багато розповідала мене про різні трави, їхні міфічні історії, способи застосування, зовнішній вигляд. Завжди казала: „Колись може знадобитися! От потім як згадаєш мої слова! Ще й подякуєш ". Ну, що ж я можу сказати? Дякую.

  Колись в давні часи, вважалося, що зілля з цієї рослини може відганяти злі сили і прибавляти сили і мужності хазяїнові. 

Знаєте, насправді круто в таке вірити. Залишається якась віра в диво, в магію і тому подібне, тож дійсно дякую матері, за інформацію про всіляке таке.

В кустах трохи подалі від мене щось ворухнулось.

  Так! Що діється?

  Я підняла голову, прямо напроти мене літав той самий блакитний шар. Він неначе дивився на мене. Від нього віяло смертним холодом і ...