Глава 2. «Великий Турнір Принцеси»

***

-Серйозно? Ти і тут?! 

  Я дивилась на постать, що стояла біля моїх вхідних дверей будинку. Моя заспана мати стояла шокована приходом ,,гостей" і емоційно махала головою.

  Що цьому наглому хлопцеві потрібно?! І коли він встиг приїхати сюди? 

  Та ще й не сам. 

  Поруч із ним стояв чоловік старший за віком, але не занадто. Років тридцять, мабуть. Русе волосся, не високий за зростом, трохи вищий за мене, але зовсім трішки. Чоловік вдягнений в білий костюм і стояв з якимсь скрученим листом.

-Ну все, треба ідти, вияснити що в решті-решт діється в цьому дурдомі. - Я повернула обличчя до друзів, що досі спали один на одному на задніх сидіннях. - Агов! Приїхали! Таксі приїхало до місця призначення, любі пасажири, час вставати і добиратися додому самостійно! 

  Коли я помітила, що Сашко відкрив очі і почав оглядати очами середовище, то зрозуміла, що хоч він ще не в стані ,,Я тверезий як скло!", але розум вже з'являється.

-Доброї ночі, пане Олександр. - Вирішила з'язвити я. - Далі додому шлях знайдете, чи вам келих вина винести із хати?

-А де ми?

-В городі. Біля мого будинку. До твого тут недалеко, до Лізкиного тим паче. Все, короче кажучи, мені треба бігти, відпишете, коли вдома будете. Бувайте!

  Я вийшла з машини, забрала обновки з багажу і пішла до хати.

***

-Гляньте-но, а що тут коїться? - Я підійшла до темноволосого наглого хлопа і зупинилась навпроти матері. - Що, пане, продовжуємо бал серед міщан?

-Ох, пані, ви мене недооцінюєте. Це ми ще до сіновалу не дійшли! От там буде бомбезний бал, на який ви, завдяки вашій ,, звичайності і ввічливості", звісно запрошені.

-Обійдуся. - Я зиркнула в сторону матері, що стояла в домашньому халаті, з рушником на голові і рушницею в руках. Так, сільська відьма не любе нічних гостей ... - Ну так що, мені хтось поясне що діється? Якого біса ви сюди приїхали?

-Пані Аделаїда Дарвін, як я розумію? - До мене звернувся той самий русо-волосий чоловік. - Мене звати Марсл, я, можна сказати, ,,друга рука короля". Ми приїхали сьогодні до вас із запрошенням на "Великий Турнір Принцеси", який відбудеться вже на неділі. Король запрошує усіх рижо-волосих дівчат Вашого віку з Нествілу і сусідніх королівств, аби знайти свою зниклу доньку. 

-Аїда з вами нікуди не поїде! - Мати поправила рушницю в руках, бо дідько, вона тяжка! Сама знаю, бо колись тримала її у власних руках! 

-Ну звісно не поїде, пані. - Хлопець усміхнувся на одну сторону, давши зрозуміти, що зараз не буде нормальної розмови, а скоріше за все, буде черговий жарт. - Бо виїзджаємо ми о другій годині ночі. У вас рівно година на те, щоб зібрати усі речі і документи. Марсл передасть вам список того, що бажано мати з собою. - Ну звісно, як я і казала. З ним неможливо розмовляти як людині - з людиною. 

-Дозвольте вам представити, - Марсл долонею показав на наглого хлопа. - Принц Вільям Скотт, син короля Лева ||.

  На обличчі принца зразу заграла самозадоволена усмішка. Він явно був гордим за свій статус і зараз із зацікавленостю спостерігав за нашою реакцією...але її не було.

Мені майже все одно на статус людини. Єдине, де мені може це знадобитись, це якщо треба якийсь етикет здійснювати відповідний до цього статусу.

-Значить, принц... - Усмішка Вільяма стала ще більшою і тепер він повільно махнув головою. - Здається мені, вам має бути все одно на ,,звичайнісіньких" міщан, з якими ви знайомитесь на балу. Тож чого приїхали власною персоною, Ва-ша Ви-со-ко-сте? - Звернення до принца я навмисне промовила по слогам.

-Вся справа у тому ... - Марсл почав було пояснювати, але принц його перебив.

-Повірте, я сам не маю ні якого бажання тут знаходиться, але король назначив мене Вашим супровідником. Тож у мене немає вибору, паночко.

  Принц Вільям разом із Марселом попрямували до своєї автівки повільною ходою.

-А щоб в тебе срака по шву розійшлася ... ! 

***

  Речі я зібрала швидко, так як не мала такого арсеналу речей, як наприклад у Лізки. Всього-навсього пару штанів, футболок, суконь, теплих зимових речей і пальто. Ну і тепер речі, які ми купили сьогодні. Мої документи мама мені принесла сама, чомусь їх вона не довіряла нікому ніколи. Ну, окрім себе, звісно.

  Велична відьма села під Нествілом не довіряє нікому свої документи і фотографії, бо імідж, самі розумієте.

  Клієнтура впаде, люди, які вірили у її маячню почнуть іти геть, а винна буду я.

  Так що ні, дякую. Тепер я навіть не така вже й проти поїхати у замок. Недільку-другу посиджу там, провалю той турнір і повернусь додому до Лізки. 

  Якщо вони на той момент не полетять кудись із Сашком ...

-Аїдо, де мої хатні тапці? - Почулося з кухні.

-Не знаю, подивись біля виходу!

  За пару хвилин мама зайшла до мене в кімнату з сірими хутровими тапцями з вушками кролика(не справжніми, звісно).

-Як думаєш, в цьому буде доречно ходити по коридорам замку?

-Стій-но, ти також їдеш?

-Тільки на офіційну частину. Там участь когось із сім'ї обов'язкова, тож поїду я.

-Ам ... ну добре. Як скажеш.

  Я хотіла продовжити розмову, та мене перервав гучний дзвінок у вхідні дверцята і гул автомобіля за вікном. Зараз вже глуха ніч, повна темрява за вікном. Тільки зорі з місяцем і освітлюють шлях. Вони допомогають абсолютно всім людям вночі, а їх про це навіть ніхто не просив. Зорі виконують складну роботу.

 До речі, якщо вірити науковцям, то якби місяць наблизився занадто до нашої планети, то почалося Тотальне Замерзання Планети і разом із нею Мешканців. Якщо коротко – теорія місяцевого ТЗПМ. Це ми проходили у школі і знаєте, доволі цікава інформація.

  От і як після такого не вірити у магічну дію зорей і місяця вночі?!

  Той Торієв якийсь ненормальний ...

  Так! Усе! Забули про нього! Аїдо, нумо, викинь його із голови! Вже у печінках сидить ...