Глава 1.2

***

  Я вже близько години стою у примірювальній куди Мілана все зносе і зносе речі. Частину я вже переміряла, але ж...Агов! Навіщо так багато? Я ж не принцеса, щоб стільки одягу висіло у моєму гардеробі! Та у мене навіть місця в шафі стільки немає! Чого не скажеш про Лізі. Вона весь час в ательє проводить з такою щирою усмішкою неначе вдома у неї не забита вся гардеробна кімната речами. Ну серйозно, куди дівати таку кількість одягу? Мені здається, що якщо Сашко зараз відкриє мою кабінку, то в першу чергу побачить не мене, а купу одягу в...всюди! На підлозі, на стойці, на плечиках для верхнього одягу. Просто всюди. І це ще не все! Мілана вкотре біжить до мене з купою одягу в руках...

-Ось, тримай, - дівчина передала купу одягу вже мені в руки і наостанок крикнувши, - це майже остання купа, почекай ще трохи! - побігла далі.

***

-Ну що там подруго? Щось підійшло? - Почулося із сусідньої примірювальної.

-Ну, а як із такої купу речей може нічого не підійти? 

-Ой, ну знаючи тебе і твій смак в одязі, то я вже хвилювалася, аби Мілана вже в сотий раз не побігла за одягом. - Хмикнула подруга.

-Ой, та невже. Просто, ну я ж не винна, що наші смаки не збігаються.

-Та все вже! Забули. То, - дівчина зробила паузу і звідти почувся невдоволений стогін, - ай щоб тебе! Клята растібка! То, що ти обрала, Адо?

  Я поглянула на купу речей на пуфу. Насправді, Ліза в чомусь права. Я дійсно прискіплива до стилю одягу. Я не люблю нічого вичурно-яскравого, не люблю блискітки, не люблю щось сильно закоротке, або навпаки плаття до підлоги. Я та сама "золота середина", люблю щось більш нейтральне. Спокійні кольори, мінімум малюнків, мінімум стразів і блискіток - ось, що я можу надягнути на себе.

  Якщо подивитися на купу речей, які я все ж таки збираюся купити і на купу, яку в найближчому часі Мілані треба буде розносити по місцях,то можна зрозуміти чому я часто ходжу в одних і тих самих речах. 

-Ну, тут двоє пальто чорного і молочного кольорів, чотири однотонні овер-сайз футболки, декілька однотоних топів, джинсів і одне повсякденне чорне плаття.

-Ох, Аїдо, - здається подрузі не сподобався арсенал мого одягу, ну, а що я зроблю, - плаття хоча б не просте приталене по коліно, як у школі?

-Ні, плаття дійсно гарне. Навіть майже у "твоєму стилі", не дивлячись звісно на колір.

-А-ну, вийди я гляну. Аж заінтригувала!

  Я зібрала до купи речі, які збираюся купувати, надягла те саме плаття і вийшла до подруги. Ліза вже також повністю зібрала  весь одяг і...він не уміщався їй в руки. Ех, мені ніколи не зрозуміти тієї її палкою любові до нової одежі. 

  Сама дівчина стояла в гарному темно-зеленомій приталеній сукні, з повністю відкритою спиною, виріз якої прикривали лишень якісь тонкі металеві ланцюжки. Виглядає дійсно гарно ... на ній.

  Я ж, в свою чергу, стояла в чорному, як і сказала платті. Верх, з чорного фатіну згорнутому в декілька шарів з малюсенькими сріблястими блискітками, закривав мої груди, але не більше. Шия, ключиця і частина груді V-образним вирізом залишалися відкритими. Руки до кісті були закриті тим самим фатіном, але в один шар, на талії - широкий, глянцевий чорний пояс, а далі досить об'ємна фатінова чорна юбка.

-Вау, в цьому платті ти фантастично виглядаєш, люба! Просто неймовірно!

-Правда? Дякую, для мене такі фасони не звичні. Ніколи не носила що-небуть з блискітками. Навіть такими малесенькими.

-Ти в цьому платті будь-якого "Принца на білому Rezo" підхопиш!

-Ахах, та ну невже?

-Гарантую! - Подруга усміхнено подивилась в сторону чоловічого відділу. - Сашка ще немає, давай ще якість вечірні сукні подивимось! Хто зна, може тебе дійсно запросять до замку працювати.

-Лізо, я то ляпнула просто так! Щоб побісити Макса. Не думаю, що мене насправді туди можуть взяти. Що в мені може бути такого, щоб мене запросили хоча б на співбесіду?

-Хто зна, може ти їм там заспіваєш і всі впадуть від твого прекрасного співу?

-Ага, максимум від чого вони впадуть, так це від інфаркту, коли я їм Щедрика заспіваю.

-Ой, не починай! В школі всім подобалось, коли ти виступала.

-Звісно подобалось, бо виступали не вони. Ти також сильно проти не була, коли до мене завуч підходила і аркуші з текстом давала, бо більше не погодився ніхто.

-Ахах, ну слухай, ти ж любиш співати, а школа ... вважай, що то була як практика! От і все. О, Мілано!

  Подруга нарешті побачила нашого консультанта і ми разом підійшли до неї. 

-Це все ми купляємо і ще хотіли подивитися щось "на вихід". Щось таке ... як би нас сам король запросив до себе на бал!

-Добре, я вас зрозуміла. Речі покладіть на кассу, вам їх упакують, а потім йдіть за мною. Відведу вас у наш секретний відділ. Там просто неймовірні вбрання!

***

  За вікном вже стемніло, коли ми з Лізою закінчили з вибором одягу і попрямували до касси. 

  Сашко вже стояв біля виходу з нашими торбами, коли ми вийшли з "супер-відділу для балу".

-Ну як ви, принцеси? Не сумували без мене? - Перекладаючи пакети в одну руку і обхвачуючи вільною рукою талію Лізи, питав хлопець.

-Звісно сумували, любий.

-Хах, ага, - хлопець подивився на гору пакетів в своїй руці, - помітно. До речі, маєте чудовий вигляд! Ну то що, йдемо в який-небудь ресторан? Чи у кафе? 

-У мене є краща ідея! - Крикнула Ліза. - Пішли за тими людьми у макскарадних масках! Заодне дізнаємося куди вони всі прямують.

-А ми хіба брали собі маски? - Перепитала я, згадавши, що загалом на різних маскарадних фемтивалях є особливий дрес-код.

-Ну, я не думаю, що без масок нас прямо таки не впустять на фестиваль, але так, я узяв нам маскарадних масок, поки чекав вас на виході. - Хлопець визволив вільну руку і дістав з одного пакета три маски. - Та дівчина, як її там ... Мілана, вона всі вуха мені продзужчала про той бал маскарад і що нам просто НЕОБХІДНО придбати ті кляті маски. От я і взяв.