Пролог

***

Вона сиділа навпроти вікна і тихенько стежила за зорею.

Й дівчи́на одна, молода-молода, казки сповідала їй піснею,

Казала, мов зорі живуть, аби мрії твої були поруч,

Щоб могла ти сказати колись: „Так! Це мара моя! Вона жива! Вона в долонях моїх буде жити."

Треба лиш вірити і просити зорю, щоб скоріше прийшла та на поміч,

І можливо, мине рік, або ж два,

І бажання твоє буде жити. Жити в теплі долоней твоїх.

***

  Цей сон я бачу стільки, скільки себе пам'ятаю. З самого дитинства він, мов тиха тінь, ходив за мною, як тільки зайде сонце і я без зайвої спішки піду у ліжко. В ньому завжди лише 3 героя: маленька дівчинка з яскравим помаранчевим волоссям, я (як зайвий глядач), дівчина з довгим каштановим волоссям і зрілий інтелігентний хлопець. Між останніми двома начебто щось є. Щось, що багато хто вважає за непристойне, щось чого не видно неозброєним оком, щось таємниче, щось, що для багатьох залишається невидимим ...

***

-Аїдо, люба, не біжи ти так швидко! ... - Ми відпочивали в Зимовому Саду, на задньому подвір'ї мого татуся. Насправді зараз літо, просто тато дуже любить це місце саме взимку, тому й така назва. Зимою тут дійсно чудово. Ти неначе потрапляєш у зимову казку. Схожу на одну з тих вистав на які батько воде мене щонеділі. Капітан Джекі – командир з батькової роботи і друг родини – каже, що саме тут татусь знайшов своє кохання. Я не знаю. Не люблю усі ці гламурно-ванільні пригоди. Фі! - Аїдо! Я кому кричу?! Мене взагалі не чуєш? Ну що за дитина, га? - Йой ... здається я трішки розізлила Сару, хоча іноді здається, що ця дівчина на таке не спроможна. Няня втомлено сіла на зелену, рівно підстрижену траву і почала щось плести з квітів з батькової клумби. 

  Цікаво, чого інших слуг він може покарати за таке, або як мінімум покричати, а їй можна? Хоча, тут відповідь проста. Сару не можливо не любити. Вона найкраща! Вона гарнюня у мене, я за цим стежу! І вона, здається, єдина у замку кому є діло і час для мене ...

  Батько завжди зайнятий, Капітана Джекі я взагалі бачу тільки на свята, а та блонда, що зараз сидить біля татуся ... ! Уф! ... Не розумію, що він в ній знайшов? Це ж просто лялька! Лялька ... без душі!

-Аїдо, люба, йди-но до мене! - Няня вивела мене з роздумів і я без зайвих вагань побігла до неї. Мабуть, вона одна з єдиних людей кого я справді люблю. Серцем! Душею! Усім-усім! Помаранчеві локони розлітались від вітру. Ох, ну чого я народилась саме з тими тупуватими кучерями?! - Диви-но, що я тобі зробила. А-ну, закрий очі! 

  На мою голову лягло щось легке, мов пір'їна. Я протягнула руку, аби зрозуміти що це. Під мочками пальців я відчула приємні на дотик пелюстки.

-Саро, а що це? 

-Це вінок, моя люба. Господи, яка ж ти гарнюня з ним! І як схожа на ...

-Ого! Саро, поглянь що у мене на долонці! - Маленьке створіння впало з вінка і скрутилося в маленьку червону крапочку на моїй долонці. - Хто це?

-Ой, це ж сонечко! Божа корівка! 

-А вона може вкусити мене?

-Хах, ні, люба, це мирне створіння. Давай дамо їй волю?

  Сара взяла мою долоньку в свої руки і піднесла вгору, прямісінько до неба. Сонечко ще трохи посиділа на мені, а потім за одну мить полетіла вгору назустріч сонцю.

- Саро, а якщо її вітром здує кудись далеко, і вона не знайде більше своєї домівки, або її спалить сонце?! Вона ж така манюня.

-Ахах, ні золотце. - Взявши мої долоньки в свої і повернувши мене до себе, Сара почала пояснювати. - Знаєш, в наш час не треба дивитися на зріст, або фізичну силу. Куди важливіше те, як ти себе сприймаєш. Чи впевнена ти у собі, своїх силах і можливостях? Чи готова ти до того, щоб взлетіти вгору? Якщо відповідь – так, то відкидай всі сумніви і страхи і вперед на зустріч сонцю і долі! ...

***

-А я точно зможу? Саро ... ! Мені стра-ашно! - Я стою навпроти великого коричневого коня. Моє волосся зав'язане у високий хвіст, «аби не заважало». Але якщо мені страшно, то який хвіст зможе мені завадити?!

-Люба, ти пам'ятаєш наш з тобою девіз? - Сара підбігла і трохи присіла, аби бути зі мною на одному рівні.

-Бути впевненою в собі, своїх силах і можливостях? І ...

-І ніколи не сумніватися в тому, що Ти це зможеш. Сонечко моє, пам'ятай, яке б завдання, проблема, або іспит перед тобою не стояв, ми що робимо в першу чергу? Ну, давай! Повільний вдих, видих і ... !

-Так, ага, зараз ... - Я заплющила очі, набрала побільше повітря в легені і вирівнявшись як струна протараторила голосно, - Я смілива! Впевнена в собі! В своїх силах! В своїх можливостях! В своїх цілях! Я! Це! Зроблю!

-Так! Молодчинка, а тепер, давай! Як то кажуть: „будь на коні!”

  По стадіону пролунав дзвінкий сміх дівчинки. Сміливої дівчинки, біля якої стояла любляча няня ...

***

  Пройшло ще два роки ... мені вже цілих шість рочків, мені скоро в школу! Сара останнім часом рідко навідувалась до мене. Сьогодні за сніданком вона навіть не подивилась на мене! Тільки поставила їжу і наостанок поглянувши на батька побігла десь вверх по сходах.

  Тут щось не так.

  Я зараз відчуваю себе Капітаном Джекі! Хоча я і не знаю чим саме він займається, але це явно щось крутезне! Я впевнена!

  Емм ... як там вона мене вчила? 

  Я подивилась на небо і побачила одну падаючу зірку. Вона була така яскрава, що віра з'явилась в одну мить і відмовлялась іти від мене.