Глава 11. Політичний альянс

Королівський двір був на межі укладення важливого політичного альянсу з сусідньою країною. Це було стратегічно важливе рішення, яке могло змінити баланс сил в усьому регіоні. Ізабела, як одна з головних радників короля, стала частиною цього процесу. Вона була не тільки дипломатом, але й символом надійності та стабільності, і її участь у цій угоді була необхідною.

Щодня вона присвячувала себе цьому альянсу: зустрічі з іноземними послами, підготовка документів і переговори з королевою іншої країни. Її життя було знову повністю поглинене обов'язками, і все більше часу вона проводила на дворі, а не вдома, віддаляючись від родини і від Джеймса. Кожен день вона відчувала, як її серце стискається, бо почуття до нього не згасали, але обов'язок перед родиною та королівством вимагав її повної віддачі.

Ізабела стояла перед великим дзеркалом у своїх покоях. Її сукня була темно-синьою, розкішно обшитою золотими нитками, а волосся — заплетене в складну косу. Вона відчула, як її погляд мимоволі зупиняється на порожньому місці на столику, де раніше завжди лежав лист від Джеймса. Це стало її звичкою — читати його рядки, де він описував свої подорожі, свої успіхи в бізнесі, але кожного разу його листи ставали менш частими.

Королева, її нова союзниця, прийшла до неї в покої, привітно усміхаючись, але Ізабела помітила, що в її погляді було щось неясне, ніяк не розкрито. Вона приготувалася до нових переговорів, але всередині все перекочувалося. Їй доводилося бути сильною.

"Ізабело, я знаю, що тобі важко, але цей союз — це твій шанс для королівства," — сказала королева, стоячи поряд із нею. "Я впевнена, ти зможеш подолати свої сумніви."

Ізабела кивнула, намагаючись зберегти спокій. Вона знала, що її власне життя, її особисті почуття не мали значення порівняно з тим, що стояло перед ними — стабільність, мир і процвітання країни. Але як би вона не намагалася, думки про Джеймса не покидали її. Вна вирішила написати йому листа. Та ось що вийшло.

Джеймс повільно обперся на холодну кам'яну балюстраду балкона, вдивляючись у далечінь, де заходило сонце, забарвлюючи горизонт у золотисто-червоні відтінки. Його рука стискала лист, наче цей клаптик паперу був єдиною ниткою, яка пов’язувала його з Ізабелою. Він перечитував її слова знову і знову, кожного разу відчуваючи, як вони по-новому ранять його.

Його розум боровся з почуттями. Він розумів її рішення, її вірність королівству, але серце не хотіло миритися з тим, що їхнє спільне майбутнє може бути зруйноване.

— Як вона може вважати, що я погоджуся з цим? — прошепотів він собі, стискаючи кулаки. Його голос був хриплим, а очі виблискували від сліз, які він не хотів випускати.

Він відчував розчарування й біль, але разом із тим у його душі зростала рішучість. Вона була його причиною боротися, його причиною досягати нових вершин. І тепер він не міг дозволити собі втратити її.

Джеймс знову подивився на лист, його пальці обережно погладили написане ім’я.

— Ізабело, ти можеш відмовлятися від нашого майбутнього, але я — ні, — сказав він уже впевнено, його голос наповнився силою.

Він відійшов від балкона, розправляючи плечі, і швидко підійшов до столу. Схопив перо, чорнило і папір, щоб написати відповідь.

**"Ізабело,
Я не можу і не хочу прийняти твої слова, як остаточне рішення. Я розумію твій обов’язок перед королівством і твою відданість своїй родині, але я також знаю, що наші почуття не можуть бути залишені позаду.

Я обіцяв тобі, що стану тим чоловіком, якого ти зможеш поважати, і я дотримаюся цієї обіцянки. Мої зусилля ще не закінчені, але я повернуся до тебе, як тільки зможу, і я зроблю все, щоб наші світи зійшлися.

Ти можеш сумніватися в мені, але ніколи не сумнівайся в нашій любові. Чекай на мене.

Твій, завжди,
Джеймс"**

Закінчивши писати, він підписав листа і відклав його вбік, дивлячись на нього, як на обіцянку самому собі. Він вирішив діяти.

Джеймс почав складати плани, щоб прискорити свою роботу в торгівлі й повернутися додому. Він знав, що має зібрати силу, вплив і ресурси, щоб заслужити повагу не лише Ізабели, а й королівського двору.

— Це ще не кінець, — сказав він, звертаючись до нічного неба, яке вже почало огортати горизонт темрявою. — Я повернуся, Ізабело, і доведу, що ми можемо бути разом.

З цього моменту його серце сповнилося не лише любов’ю, але й впертістю. Він зрозумів, що їхня історія ще не завершена, і він готовий зробити все, щоб написати її фінал разом із нею.

Дні тягнулися, і Ізабела все більше відчувала, що вона віддаляється від того, що справді важливо для неї. Кожен день, який вона проводила в цій політичній грі, вимагав від неї всіх сил. Вона не могла зупинити свої думки про Джеймса. Її серце прагнуло до нього, але її розум твердив, що вона не має права на такі слабкості. Вона повинна була діяти на благо королівства.

І ось одного дня, коли вона знову сиділа в своїх апартаментах, думаючи про чергову дипломатичну стратегію, до її кімнати увійшов посол. Він тримав у руках лист, підписаний Джеймсом.

"Це від пана Джеймса," — сказав він, віддаючи їй листа.

Ізабела прийняла лист, відчуваючи, як її серце стискається. Руки трохи тремтіли, коли вона розгорнула його.

«Дорога Ізабело, я повертаюся. Я не можу залишити все так, як є. Я зібрався до тебе, щоб довести, що я здатний бути тим, хто тобі потрібен. Я повернуся і зроблю все, щоб наша любов не була марною.»

Ізабела відчула, як біль і радість одночасно охоплюють її серце. Він повертається. Його слова були рішучими, і хоча вона не була готова відразу прийняти його, вона знала, що він знову став її шансом.

Кілька тижнів потому, коли королівський двір готувався до нових перемовин, Ізабела дізналася, що Джеймс прибув до столиці. Він повернувся, і цього разу його мета була чіткою: довести, що він заслуговує на її любов і на її увагу.

І ось вони знову зустрілися в старому саду, де вони вперше поговорили про свої почуття. Джеймс стояв перед нею, його очі були повні рішучості. Він більше не був тим хлопцем, що намагався отримати її увагу. Тепер він був чоловіком, готовим боротися за своє місце поруч з нею.