Глава 6. Дружба, що розтоплює серце

Ізабела і Джеймс працювали разом вже кілька тижнів. Вони зустрічалися майже щодня, обговорюючи стратегії для врегулювання політичної ситуації в королівстві. Спочатку їхня співпраця була холодною і суто професійною. Ізабела залишалася відчуженою і зосередженою на своїх обов'язках, а Джеймс — відданий своїй меті, тримав дистанцію, намагаючись не втратити контроль над своїми почуттями.

Однак із часом між ними виникла дружба. Вони почали більше спілкуватися, довіряти один одному свої думки та переживання. Ізабела поступово відкривалася Джеймсу, ділячись своїми сумнівами та тягарем королівської відповідальності. Джеймс, зі свого боку, відчував, що він більше не просто амбіційний лицар. Він став підтримкою для Ізабели, а її мудрість і рішучість викликали у ньому захоплення.

Одного вечора, коли робочий день вже закінчився і темрява огорнула двір, Джеймс вирішив зайти до бібліотеки. Він знав, що Ізабела часто залишалася там до пізньої ночі, переглядаючи документи та розв'язуючи дипломатичні питання. Сьогодні вона була там сама.

Бібліотека в маєтку була величезною. Високі полиці, заповнені стародавніми книгами, майже торкалися стелі. М'яке світло свічок відкидало тіні на дерев'яні стіни, створюючи атмосферу спокою і глибокої тиші. Ізабела сиділа за великим столом, розгорнувши перед собою карту та кілька дипломатичних листів. Її погляд був зосереджений, але Джеймс помітив, як її втомлені очі пробігли по рядках, не знаходячи відповіді.

Він тихо підійшов до її столу, не бажаючи її відволікати. Вона підняла голову, побачивши його в дверях, і, хоча її обличчя залишалося спокійним, в очах було щось тепле.

"Я думав, що ти вже пішов додому," — сказала Ізабела, посміхаючись.

"Я не міг залишити тебе тут одну," — відповів Джеймс, сідаючи на стілець поруч. — "Виглядаєш втомленою."

Ізабела знизала плечима. "Це лише чергова ніч з переглядом документів. Але що ти хотів сказати?"

"Я знаю, як це важко — все тримати під контролем, особливо коли відчуваєш, що кожен крок може призвести до великих наслідків," — відповів Джеймс, злегка поглядаючи на карту. "Якщо хочеш, я допоможу."

Вона підняла брови, дивлячись на нього. "Ти хочеш допомогти? Ти ж не дипломат."

"Може, й не дипломат," — відповів він із легким усміхом, — "але я вмію слухати і бачу дещо з іншого боку. Можливо, інший погляд допоможе."

Ізабела зітхнула і, ненадовго задумавшись, вирішила довірити йому цю частину завдання. Вона показала йому кілька листів і пояснила, як вони могли б укласти новий союз, але з новими умовами, що були важливими для королівства.

Сидячі за столом, обговорюючи разом стратегію, коли Джеймс несподівано повернувся до особистих тем. Це було для нього не зовсім звично, але сьогодні він відчував певну легкість у присутності Ізабели.

"Ти все ще не змінилася," — сказав він тихо, поглядаючи на її зосереджене обличчя.

"Що ти маєш на увазі?" — запитала Ізабела, не піднімаючи погляду від карт.

"Ти така ж сильна і рішуча, як і завжди," — відповів він, легенько усміхнувшись. "Не думаю, що ти коли-небудь дозволиш комусь чи чомусь змусити тебе змінити свій шлях."

Ізабела підняла погляд і зустріла його очі. В її серці знову прокинулася та сама туга, що і раніше. Вона раніше не могла дозволити собі думати про це, але зараз, коли вони сиділи так близько один до одного, знову відчула той зв'язок, який, здається, не зникав.

"Я повинна бути сильною," — сказала вона м'яко. "Але іноді... іноді я сумую."

"Сумуєш?" — Джеймс підвівся і сів поруч з нею. Його рука випадково торкнулася її, і між ними проліг невидимий, але сильний контакт.

"Так," — відповіла Ізабела, її голос став м'якшим, а вираз обличчя — більш вразливим. "Іноді я сумую за тим, ким я могла бути, якби не мої обов'язки. Сумую за тими речами, які я втратила, щоб стати тим, ким я є."

"Ти не сама в своїх сумнівах," — тихо сказав Джеймс, його голос був сповнений розуміння. "Іноді й я відчуваю себе в пастці, намагаючись догодити всім і водночас зберігати свою гідність."

Ці слова, ці моменти відвертості, спільність у відчуттях, почали змінювати динаміку їхніх відносин. Ізабела, навіть не усвідомлюючи цього, почала відчувати, як ті стіни, які вона будувала навколо себе, поступово руйнуються.

Тиша, що запанувала між ними, була не важкою, а, навпаки, сповнена глибокого розуміння. Вони сиділи поруч, погляд на документи і карти залишився, але в серцях між ними змінилася атмосфера.

Ізабела подивилася на нього, і в її очах було щось більше, ніж просто вдячність за підтримку. Вона зрозуміла, що Джеймс був більше, ніж просто лицар. Він був людиною, якій вона могла довірити частину свого серця, хоча й відчувала, що поки не готова віддати його повністю.

"Дякую, Джеймсе," — сказала вона тихо, її погляд став теплішим. "За все."

"Ти не повинна дякувати," — відповів він злегка усміхаючись. "Це я повинен бути вдячним, що маю шанс бути частиною твого світу."

Вони залишилися в бібліотеці ще на кілька хвилин, мовчки працюючи над планами. Але між ними вже не було того бар'єра, що був раніше. Це був новий етап їхніх відносин — етап справжньої дружби, що поступово ставала чимось більше.