Глава 37

Алісія

Я ще раз уважно принюхалася до темно-синьої рідини, яка повільно розтікалась по паркету, перетворюючись на отруйний газ. Саме він незабаром розповсюдиться по кімнаті, застилаючи зір і притупляючи нюх, слух, реакцію. В цей момент я помітила, як Аммі урочистим жестом ковтає якусь піґулку. Мабуть, прагне захистити себе від небезпечного газу. А що робити бідолашній вогняній кіцуне, яка не тримає в кишенях безкінечного арсеналу із наборів отруйного зілля і антидотів? Виходить, що довго уникати газу в мене не вийде, адже від отрути в повітрі – однієї з найсильніших зброй нашого світу — просто так не втечеш.

А перед операцією я вважала цю парочку нікчемними суперницями. Не встигла я й додумати тактику проти рудої бестії, як та витягла з сумочки новий козир. На цей раз у мене полетіла баночка з яскраво-червоною рідиною, яка весело булькала в антикорозійній посудині.

«Навіщо в мене ще кидатися кислотою багряного морського скорпіона?!» — хотіла шаленим голосом закричати я, проте час був дуже дорогим. Замість того, щоб зайвий раз драти горло, я відскочила в сторону. У голові вихором закрутилися спогади про призабуте шкільне життя, на яке я витратила аж п'ятдесят років. Згадавши, зрозуміла, що кислоту може знищити тільки вогонь, який зараз зачаївся в моєму серці під гордим маркером «Дефіцит». Поки мою голову забивали думки про нову халепу, отруйний газ розповзся по частині кімнати. Горло продрав дикий кашель, а на очі навернулися сльози.

Щоб тимчасово покинути зону неприємних подарунків від Аммі, я помчала прямісінько на шоковану руду бестію.

— Чому сюди? – відступила на пару кроків Аммі від безумної кіцуне.

Нападниця пожбурила в мене професійним жестом кіллера отруєний ніж. Знову? Як це не оригінально. Я швидко ухилилась і побігла вперед, щоб сховатись за спиною Аммі (поки кислота добереться сюди, суперниця сто разів одумається і жестом фокусника дістане амулет, який розстріляє цю пляму вогнем). Самоконтроль покидав мене крапля за краплею. Я забігла за спину дівчини і відчула, що чимось зачепилась за Аммі. Невже ця хитра бестія вхопила мене за край піджака? Я спробувала зробити крок, але біль охопив тіло.

— А-а-а! – в унісон моїм думкам закричала Аммі, – Хвіст!

Не розумію, чому їй не сподобалась моя пухнаста прикраса, яка, мабуть, відчула роздрай у душі хазяйки і з'явилася її утішити. Я розвернулась, відчепила хвіст від мідної бляхи на поясі Аммі.
— Замість того, щоб репетувати від одного вигляду мого симпатичного хвостика, врятувала б нас від тієї кислоти і газу, який уже душить твою подругу, – підмітила я.
— Ти – перевертень? – шоковано подивилася на мене Аммі, – Я так і знала, що ти – шакал.
— Що? – мене так ще ніколи ніхто не ображав.

Мій кулак не утримався від того, щоб ніжно приголубити скроню рудої негідниці. Проте суперниця рвучко сіпнула головою, відхиляючись від траекторії удару. Тому мені довелось поспішно змінювати напрямок руху кулака, проте сила удару вже майже повністю згасла. Ухилившись, Аммі взяла мою руку в міцний захват. Я почала судомно сіпатись. Червона рідина швидко наближалась, погрожуючи знищити не тільки підлогу, а й двох відчайдушних дуелянток, які замість втечі віддали перевагу чесному / нечесному (не можу ніяк визначитись) поєдинку.

В голову прийшла незвичайна ідея, котру я й поспішила втілити в реальність. Коли в прямому сенсі незабаром почне диміти лисяче хутро, всі методи хороші та дієві. Коли Аммі відчула на оголеній литці доторк чогось пухнастого і чудового, вона раптом остовпіла. Доторк мого прекрасного хвостика чомусь не додав їй настрою та творчої наснаги. Від несподіванки з її горла пролунав крик.

Проте моє закляття тиші повинно ще працювати. Мабуть. Якщо ніхто в проміжку до п’яти хвилин не буде надсадно вибивати двері, то, значить, все нормально. На щастя, суперниця розтиснула міцні обійми, випускаючи мене із захвату. Від пережитого жаху свідомість вирішила ретируватися від рудоволосої. Звісно, не кожен переживе такий вереск, ближчий по тональності до ультразвуку. Що ж говорити про одну бойову кіцуне, яка володіє відмінним лисячим слухом.

Тіло Аммі повільно сповзло вниз. Можна сказати, що мій хвіст самостійно помстився за образу. Я хутко схопила сумочку суперниці в пошуках чогось, що створить вогонь. Адже я не була впевнена, що зумію самостійно викликати полум’я. Проте такого артефакту, на жаль, не було. Знайшовся тільки порошок, який розвіював ядучий туман. У мене знову почало дерти в горлі, тому гаяти з процедурою я не стала. Щедрим жестом відправила у політ увесь вміст пакетика.
— Спасибі, Діано, – захлинаючись від кашлю, видавила Ліззі.
— Ні за що, – відповіла я.

Ще досі Діана? Дивно. Мабуть, накопичувач знає свою справу. Я витягла із-за спини пасмо волосся – чорне. От і добре. Нас врятує тільки вогонь. В іншій ситуації замість фірми ми можемо отримати пустинну місцевість. Ну, от хто просив Аммі вилити увесь флакон? Для знищення цієї кімнати вистачило б однієї крихітної крапельки. Я відчувала, як повільно втрачаю самоконтроль. Я почула тихий скрип. Це моя вогняна магія рвалась з-під влади браслета і намагалась знищити ланцюжок мого медальйону. Проте розплавити обидві прикраси мені самостійно ніколи не вдасться.

У випадку з медальйоном гарантом стане слово Джорджини, а надійність браслета засвідчило саме Міністерство перевертнів. В екстремальній ситуації мої думки здавалися чіткими. У серці спалахнув вогонь, який віддзеркалився і в очах. Кінчики пальців закололо. Давненько я не відчувала такої насолоди, коли енергія струменить по жилах, розповсюджуючи по тілу тепло і впевненість.

Усвідомлення своєї сили та непереможності нахлинуло на моє зранене самолюбство, обдаючи його бризом оновлення. На губах розповзлася посмішка переможця. Мені вдалося ще раз обіграти браслет-блокіратор, а з ним – і Міністерство. Рада, мабуть, не думала, що молоденькій кіцуне вдасться скористатися стихійними викидами магії, які спричинила образа, гнів, злість... Я, певне, повинна подякувати Аммі за те, що вивела з рівноваги, але не буду.