Глава 36

— Різким рухом я запалюю в просторі світлячок.  Магія потребує зусиль, адже печери під Алмазним островом –  практично антимагічна зона. У неяскравому світлі я бачу майже непритомного друга. Його бік пронизав сталагміт. Мабуть, були пошкоджені внутрішні органи – я не цілитель, тому не можу сказати впевнено. Мені вдалося перенести друга в дальній кінець печери, щоб краще захищати його, якщо...

Ні, вірніше, коли нагрянуть монстри. Я поклав друга на свою куртку. Його рана не хотіла регенерувати – мало магії в просторі. Навіть, на Землі більше енергії, ніж у тих печерах. Коли я ще раз поглянув на рану друга, зрозумів, що все дуже кепсько. Він заледве розплющив очі. Його кров заливала мої руки. Я відчував, як з кожною краплею витікає життя єдиного близького перевертня на цьому острові. Він попрохав, щоб я приглянув за його братом. Проте я впевнено, крізь гіркоту в горлі, запевняв його в тому, що ми обов'язково виберемося живими з цих печер.

Я притулив руки до його рани і почав потроху вливати магію. Кровотеча, на щастя, трохи зупинилася. Мені здалося, що рана почала затягуватися, проте закон підлості працює і володарює скрізь! – у голосі Олівера прорізалась не то безнадія, не то гнів, – Я почув із-за рогу дике гарчання. Може, минеться... Але монстр відчував запах крові і цілеспрямовано просувався до нас. Я звелів другові не рухатися і витягнув із піхов меч. Зброя сяйнула сталевим блиском у тьмяному сяйві світляка. Однак мені було все прекрасно видно. По клинку зазміїлися білі руни. Моя стихія приходила на виручку і в затхлих підземеллях.

Повітря може врятувати і може вбити. Чудовисько бігло прямісінько до мене, точніше, до перевертня за моєю спиною. Але на його шляху стояв я. Ніколи не допущу смерті друга через свою некомпетентність. Я також наблизився до монстра. Чудовисько мало неоригінальну зовнішність. На Землі його б назвали мінотавром. Бились ми з ним довго... Також виявилось, що цей монстр може дихати вогнем. Я розумію, Джорджі, тобі було б цікаво послухати про бій, але нам ще потрібно вибратись до вечора і розповісти кайцен Алісії про артефакт. Тому я змушений пришвидшити розповідь.

Поки я бився, моєму другові стало краще. Він уже міг піднятися і йти з моєю підтримкою. Ми закрокували вперед у надії знайти вихід з підземелля. Раптом до наших ніг ковзнув промінь світла. Мені здалося, що це був звичайний людський ліхтарик. Ми, як і маги, широко використовуємо напрацювання Землі. Тільки одна заборона на технології людей зв'язує клятвою наш світ – вето на вогнепальну зброю і ще більш розвинену військову техніку.

Проте, замість офіцерів з нашої сторони, з'явився загін ворогів. Нас відразу, перш ніж я встиг зреагувати, накрила хвиля паралізуючого закляття. Я намагався виплутатись із липкої павутини заклинання, проте всі спроби були марними... Для гаранту нас іще й зв'язали. На моєму зап’ястку клацнув антимагічний браслет, схожий на «прикрасу» кайцен Алісії. Да... Друга не чіпали, – поспішно виправився менталіст, – Адже він уже втратив свідомість, адже рана знову відкрилася. Мені було боляче дивитися на те, як життя мого побратима повільно згасає, як полум'я на осінньому вогкому вітрі.

Нас віднесли на поверхню і вкинули в камеру. На щастя, нам розрізали мотузки. У дальньому кінці кімнати було скидано якесь лахміття. Я вирішив перетягнути друга туди, щоб він хоч не помирав на холодній кам'яній підлозі. Тільки-но я хотів обережно покласти друга на лахміття, як воно заворушилося. Хрипкий голос поцікавився, хто ми такі. Я обережно примостив тіло друга неподалік. На жаль, у підземних печерах ми загубили мою куртку, тому нічим було вкрити друга, якого почали бити дрижаки.

Я розповів Змієлову, а саме так відрекомендувався незнайомець, про наші поневіряння. Він повідав один метод, як перевірити антимагічний артефакт на міцність. Я б порекомендував твоїй подрузі провести цей експеримент. Можливо, ти чула про браслети-блокіратори вищого і нижчого рівня. Із цією прикрасою на руці важко прийняти другий облік, але можливо. Повне зосередження волі, сил, мети допоможуть подолати бар'єр до перетворення.

Якщо браслет нижчого ступеня, то він знищиться, якщо ж вищого, то нічого не вдієш. Я думаю, кайцен Алісії у боротьбі із маніяком допоможе друга іпостась. Через годину нелюдських зусиль мені вдалося перетворитися на чорну пантеру. Браслет на моїй лапі розвалився міріадами друзочок, які розлетілися по камері. Змієлов відразу аж повеселішав. На його руці сяяв блокіратор вищого рівня. І лише тут я зрозумів, що обличчя полоненого магів декого мені нагадує. Змієлов розповів, що на Алмазний острів він вибрався за рідкісною отрутою якогось монстра. Запевнив, що без цієї отрути він якось рік-другий переб’ється і не прозоро натякнув, що пора вибиратись, раз я тепер можу чаклувати. Я переконав неочікуваного союзника в тому, що не піду без друга.

«Запросто», – так відповів мені Змієлов і навчив мене заклинанню магії крові, яке витягнуло мого друга з того світу в цій ізольованій від чарів камері. Чоловік запропонував нам чудовий план, але, на мою думку, нездійсненний.  Для нього нам знадобилась би одна дуже складна у приготуванні отрута. Маг дістав з-під комірця широкої сорочки дерев'яний оберіг старовинної секти.

«І чим він нам допоможе?» – зі скепсисом подумав я.

Змієлов попередив, що медальйон із середини викладений платиною – єдиним металом, який не роз’їдає ця отрута, але вона здатна однією краплею знищити підлогу на пів метра в глибину. Таке попередження аж ніяк не було зайвим у нашій операції. Вночі з максимальною обережністю я змастив решітку камери кількома краплинами дивовижного бальзаму. Секунд зо п'ять, і ми – майже вільні. Ми з другом якимось дивом зуміли прокрастись через пости магів, прислухаючись до порад нового знайомого. Коли покинули табір, я знову перетворився на пантеру і допоміг товаришам відійти подалі. Переночували ми на узбережжі.

Наступного дня Змієлов розповів, де його можна буде знайти, якщо знадобиться допомога. На прощання він сказав, що десь у горах є портал, який він створив і може активувати без магії – своєю кров'ю. Після цих слів він ніби розчинився у ранковому тумані. Так і закінчилась моя історія, – перевів подих Олівер.