Глава 35

— Ви все ще бажаєте почути відповідь на попереднє питання? – у розбрат думок увірвався голос Змієлова.

— На яке? – нахмурився Олівер.

— Ви так швидко забули? – зіграв легке здивування Фрідейр.

З такими шокуючими новинами я ледь не забула, що мене звати Джорджина, тут не те, що запам’ятовувати якесь питання.

— Нещодавно ви хотіли почути більше про розмову, свідком якої я випадково виявився, – пояснив артефактор, – Я дізнався про це близько півтора тижня тому на вечірці одного з тіньових лідерів спілки, до якої належу і я, виключно для того, щоб не привертати зайвої уваги і бути в курсі всіх новин, – Фрідейр лукаво посміхнувся.

Виходить, що в «бути в курсі останніх новин» входить і переманювання клієнтів? А півтора тижні тому, можливо, в руки до Глорії Рівз потрапив перстень.

— Коли я милувався заходом сонця у ніші, то почув розмову чотирьох знайомих. Артефактори з них посередні, але гонору не позичати. Живуть тільки за рахунок крутого приладдя і талановитих учнів, які колись потрапили на гачок і досі не можуть виплутатися з ліски. Обговорювали вони останні новини у вищих сферах Землі до того часу, поки мені не набридло милуватися краєвидами. І тоді врешті-решт тема переповзла на цікаве – останні замовлення і людей, які їх робили. Згодом розмова зайшла в «мертву зону». З'ясувалося, що протягом останнього місяця кожного навідувало дане кільце, яке згодом завітало і до мене. Прилади артефакторів показали, що воно може тільки здійснювати бажання. Ймовірно, платою за користування будуть емоції, кров, життєві сили, магія, тощо... Точніше я не можу сказати. Проте є ще одне «але», яке без знання про нього сплутає карти і вам, і вашій спільній знайомій.

— Хіба залишилося ще щось, що ви можете сказати про цю прикрасу? – здивувалася я, широко розплющивши очі.

— Так, юна кайцен, – відповів на моє питання Фрідейр, – Якщо цей артефакт не використовувати, то він у невизначений момент може з'явитися на пальці і здійснити миттєву мрію, узявши свою плату, якщо вона дійсно є. В ідеалі кільце повинно працювати так: магічна енергія з простору конденсується у прикрасі, проходячи через печатку, посилюється, а потім іде ментальне зчитування бажання і маніпуляція з часовими потоками майбутнього. Звісно, зміна ключових точок неможлива. Тепер є варіант, що енергія на здійснення бажання береться з власника – це моя особиста гіпотеза. Гарантую тільки цілісність кіцуне після використання артефакту.

— Чому тільки кіцуне? – нахмурився Олівер.

Я підтримала його запитання кивком згоди.

— Я маю на увазі личину, облік другої людини, який накидають на себе ці дивні створіння – лисиці-перевертні. Коли вони перебувають у такому стані, то ранити вдасться тільки інший облік. При цьому лисиця відчуває легку слабкість, яку вщент зруйнує чашка гарячого чаю і міцний сон. Так, якщо вашу подругу в іншому обліку в упор розстріляти, ви знаєте якими кулями, то вона в крайньому випадку втратить свідомість, – закінчив Змієлов, – Більше я нічого не можу додати, – маг піднявся і рішуче попрямував до потаємного виходу.

— Сенмейрд Фрідейр! – окликнула я господаря, – А як же оплата? Ви нам так допомогли.

— Просто Змієлов, – маг рвучко повернувся до нас, – Не вистачало, щоб через вашу необережність мені довелося податися в нову мандрівку. А бізнес? Щодо оплати... То я вважаю власне життя безцінним. До речі, я відчуваю, що вас хтось цілеспрямовано чекає на поверхні. Олівере, тримайте, – Змієлов змахнув рукою в повітрі. Мить, і до менталіста летить агатовий посох.

— Нічого незаконного, – востаннє посміхнувся маг і, здавалось, ніби розтанув у пітьмі, але я відчувала, що він ще нас чує.

— Спасибі, майстре, – прошепотів Олівер, – Дякую за попередження.

— Дякую, – відповіла я.

— Мені чомусь здається, що ми колись зустрінемось, – долинуло прощальне із тіні.

Ми з другом попрямували до виходу. Змієлов справив на мене неоднозначне враження: хитрий, розумний інтриган, якому ледь не вдалося повалити владу Парламенту, і при тому чоловік, який має вдячність і своєрідну честь. Зразок людини минулих днів? Коли понад двісті сходинок залишилися до виходу, Олівер промовив:

— Я все думаю над словами Змієлова... І ніяк не можу збагнути, хто все-таки чекає нас на поверхні. Якщо майстер дав мені цю зброю, – психолог покрутив у руках посох, – то, звісно, нас чекає не кайцен Алісія і не мої чи твої друзі. Отже, вороги. Не перевертні. А то від них однією палкою не відіб’єшся. Тоді, люди. У мене серед ворогів немала братія. Залишається заглянути в твій список недоброзичливців. Що на це думаєш, Джорджі?

— Я навіть не знаю, – у мене була здогадка, але дуже неприємна. Така, яку ніхто не повинен знати, окрім мене.

— А коли ти вмудрився врятувати Змієлову життя? – поспішила перевести тему.

— Добре, Джорджі. Мені здається, що пізніше навряд чи трапиться нагода поговорити. Нагорі нас уже чекає хтось, тому зараз прекрасна можливість для останньої розмови.

— Чому останньої, Олівере? – я глянула в його карі очі.

— Ця шалена пригода, я відчуваю, змінить щось у нас самих, а передчуттям менталіста слід довіряти, адже ми трохи оракули, – гірко посміхнувся друг, – Присядь, Джорджі, історія буде довгою, я думаю. Тому нема правди в ногах, – Олівер присів на сходинку. Він притулився спиною до стіни і прикрив очі. Мабуть, згадував про щось. Я присіла кількома сходинками нижче і затамувала подих в очікуванні неймовірної історії. Зеленкувате, пульсуюче світло навіювало таємничий фльор.

— Сорок років тому – який малий строк для перевертнів... Але скільки подій... Не можна й словом сказати, – голос менталіста розливався чисто, спокійно, хоч його господар і розповідав історію нашого світу, – Сорок років тому маги вирішили відібрати захоплений нами їхній шматок землі Алмазного острова. У той день здійнялася велика буря. Вийшло так, що я і мій друг відбилися від загону. Ні, його імені називати не буду – не хочу краяти старі рани. Скажу тільки те, що не знаю подальшої долі товариша, хоч би як не намагався його знайти.