Глава 34

Джорджина

— Навіщо мені вас убивати? – здивувався Фрідейр, – Мене зараз не цікавлять суперечки між магами і перевертнями. Ви – мій безкоштовний клієнт, свого роду частинка боргу цьому молодому перевертню, – він махнув посохом у бік Олівера, який продовжував не дивитися в мою сторону, – Хоч я й розшукуваний злочинець, але бережу свою честь і вмію бути вдячним за порятунок.

«Олівере, коли і як ти вмудрився врятувати життя такому крутому магові?» — промайнуло питання в голові. Але я встигну задати його потім, коли розберуся із дією загадкового артефакту, подарованого Алісії.

— А як же той коридор? – язик мій – ворог мій.

— Це не має відношення до честі. Це економічний фокус. До речі, як вас звати, кайцен вовчице? Зараз моє ім'я – Змієлов.

— Джорджина, – загальмовано відповіла я і відразу збагнула, що потрібно було придумати інше ім'я. Тепер нічого не вдієш.

— Сідайте, – запросив господар, – Що вас привело сюди?

Я з пересторогою присіла на краєчок крісла (а то ще хтозна-звідки з'явиться пащека цього вбитого монстра). Коли нічого не сталося, я трішки розслабилась.

— Мені потрібна повна інформація про цей предмет, – я витягнула з сумочки футляр і поклала на стіл. Змієлов обережно доторкнувся до кришки, провів по ній пальцями і відкрив одним блискавичним порухом. Ми з Олівером затамували подих. У світлі діамантової лампи нечітко блиснуло кільце з тьмяного металу.

— Цікава штучка, – протягнув артефактор, – Нещодавно я чув про схожу.

— Від кого?! — вирвалось у нас.

— Це було замовлення чи оцінка? – узяв справу в свої руки Олівер.

— Оцінка, – відповів Змієлов, – Це не штучно зістарене кільце – це я з першого погляду бачу, – він відкинувся на спинку крісла, – Його бачили не вперше. Оцінкою цього коштовного предмету чомусь завжди займалися артефактори поза законом. Цікаво, чи це одне і те ж саме кільце? Якщо так, то чому воно не залишилося у першого власника, а прийшло прямісінько до мене?

— Скільки разів його бачили? – схвильовано запитала я.

— Чотири, – спокійно відповів Фрідейр, – Ця цифра вам щось говорить?

Я відчула, як від обличчя відливає кров. «Чотири жертви – чотири рази», — набатом пульсувало в голові. Ця цифра багато чого мені говорила, але я не бачила зв’язку. Смерть – кільце? Але цього не може бути в принципі! Кільце – стеження? Це вже більш вірогідно.

— Це кільце бачили ваші колеги? – уточнив Олівер.

— Так, саме так, – відповів хазяїн апартаментів.

— Ви не знаєте, що вони повідомили своїм клієнтам? – продовжив друг.

— Я став випадковим свідком цієї розмови, але подробиці пізніше. Тоді, коли я детальніше огляну артефакт, – відповів на це Змієлов.

— Які функції кільця? – знервованим тоном запитала я, але маг, ніби не помітивши мого питання, задав своє.

— Джорджино, від цього предмета залежить ваше життя? Ні, швидше вашого дуже близького друга, але точно не Олівера, когось іншого... — запитав Змієлов.

— Як ви дізналися? – з моїх губ зірвався ошелешений зойк.

— Мене недарма колись обрали віце-президентом, – посміхнувся хазяїн і акуратно підчепив кільце паличкою, – Артефакт прив'язаний на ауру людини, дівчини близько двадцяти трьох років, характер вашої подруги не будемо обговорювати. О, як цікаво... — від здивування Змієлов почав ще з більшою заінтригованістю вдивлятись у невеличкий артефакт, який, я була в цьому впевнена, ще принесе нам із Еліс не один десяток проблем.
— Що ви бачите? – тривога ядучою квіткою розросталась у серці, даруючи тільки занепокоєння.
— Мені здавалось, що ви здогадувались про це... В аурі вашої подруги я бачу зовсім крихітний магічний талант.
— Як це могло статись? Медальйон повинен зберігати в секреті особистість... — коли зрозуміла, що говорю зайве, було вже занадто пізно. Щось я занадто розслабилась, точніше втратила пересторогу від приголомшливих новин.
— Сила артефакту може послаблюватись, коли на нього діють закляттями, які розвіюють ілюзії, або коли душа його власника мандрує у снах, — Змієлов прокоментував мої випадкові слова, — Не хочете натякнути, хто ваша подруга? Вона ховається під аурою іншої людини? Чи вона з нашого світу? Ховається від переслідувань на Землі? — ох, наскільки близько він наблизився до таємниці Алісії, — Відвертість породжує інформацію, яка може стати ключем до підказки.
Я зрозуміла, що він не розголосить отримані відомості, однак скаже більше, якщо знатиме, під кого заточена магія кільця. Думаю, що навіть для мене та Еліс, якби ми могли виявитись володарками цієї дивної прикраси, то засоби захисту від її дії точно виявились би різними.
— Ваша подруга використовує звичайну ілюзію чи змінює облік, як кіцуне? — майстер вирішив підштовхнути мене.
— Вона — кіцуне. Більше подробиць не потрібно?
У відповідь співрозмовник тільки похитав головою. У кімнаті запанувала тиша, яку розбило запитання друга:

— Як перстень може бути зав'язаний на подругу Джорджі? – втрутився Олівер.

— Тільки вона зуміє скористатися ним, не зможе його загубити, хоч як не старатиметься, – відповів Змієлов.

— Що все-таки може перстень? – поцікавилась я.

— Здійснювати бажання, точніше створювати найбільш сприятливі умови для їх реалізації, – пролунала миттєва відповідь.

Я відчула, як повільно і цілеспрямовано впадаю у ступор. Я ще ніколи не зустрічала артефактів, які б наближували хоч на хвилину здійснення мети, не те, щоб ще й виконували бажання.

— За це потрібна плата? – здавленим голосом промовив Олівер.

— Я не можу сказати точно. Рисунок магії затертий. Здається, що хтось вносив корективи, але які... Чи змінював, чи хотів зробити непомітним. Я думаю, що раніше весь механізм здійснювався за рахунок печатки артефактора, точніше за допомогою частинки його душі, яка в стократ посилювала дію кільця, – Змієлов обвів нігтем ледь помітну, навіть для ока перевертня, заглибину в потемнілому металі.