Глава 31

— Я розумію, не слід відповідати, – натягнуто посміхнулася подруга.

— Джорджі, нічого ти не розумієш! – сплеснула руками я, – Якщо взялися за розслідування, точніше видряпування моєї долі та волі з міцного захвату «правосуддя», то слід іти «вибивати» правду з Аммі та Ліззі. Чи не так? – я хитро примружила зелені очі.

— Тобі, мабуть, пора їхати … — сказала подруга. Але я дещо підкорегувала її слова:

— Змінювати облік. Сподіваюсь, що артефакт трохи підзарядився.

— Ой, Еліс, пам'ятаєш, рік тому ти забула в моїй машині пляшечку води Іґнер. Оскільки, вона – це справжнє джерело магії, то, опустивши в неї артефакт, повністю його підзарядимо, – спалахнула чудова думка в голові Джорджини. Недарма вона скільки прожила (якщо дивитись з позиції мого віку).

Після оновлення магії в артефакті, я зручно вмостилася на лавочці біля клену. Свіже повітря приємно холодило обличчя. Шум мегаполісу майже не проникав у вуха. Джорджі, звісно, відвернулася – погляди, що просвердлюють спину під час важливого чародійства, тільки дратували і без цього вогняну кіцуне. Коли все вдалося, Джорджі відвезла мене уже в образі Діани Марсет до того самого кафе, де ми зустрілися.

Швидко розпрощавшись з подругою, я побігла в напрямку до офісу Шелдена. Мені належало знову виконувати роль сумлінної секретарки. Коли нудьга після довгого сидіння без роботи (у моєму випадку це п'ятнадцять хвилин) майже звела з розуму, я вирішила прогулятися і рознюхати ситуацію. Це була гра в наживку і мисливця одночасно у виконанні вогняної кіцуне.

Прогулюючись третім поверхом і намагаючись не муляти очі зустрічним працівникам фірми, я відчула сторонній погляд на потилиці. Виходить, що мій короткий променад дав плоди. Я відчула запах парфумів моїх... Кого? Можна сказати, джерел інформації. Аммі і Ліззі сподіваються перехитрити мене – першокласного перевертня? Вони глибоко помиляються. Цікаво, куди приведе мене цей «хвіст»? Я йшла повільним кроком, не обертаючись назад. Однаково нікого б не побачила. Думаю, їхній хазяїн або роботодавець обов'язково забезпечив їх недешевими артефактами, у тому числі й для невидимості.

«Ей! Злочинниці-початківці, коли почнете діяти?!» — хотілося крикнути мені. Розплата за самовпевненість – ось вона! Задумавшись, я забула дивитися під ноги та потрапила в примітивну пастку. Хто зараз ловить перевертнів у мотузяні петлі? Це можна провернути тільки з перевертнями в задумі, як я за мить до такої ганьби. Я, на щастя, встигла підставити під себе руки. Повільно, як пристало нормальній людині, стала навпочіпки, а потім присіла на підлогу. Я спробувала витягти ногу із мотузки, але та надійно заплуталася об замочок і блискучу прикрасу в формі квітки. Швидше було б розрізати петлю лисячими кігтями, але не можна зараз проявляти другу натуру. Небезпеку відчула занадто пізно, коли звільнила ніжку з полону зашморгу. Якась незрозуміла особа жбурнула мені в обличчя чималу жменю фосфоресцентного порошку.

«Знову халепа!» — промайнуло в голові, – «Невже вони здатні на такий підступ? Можливо, дізнаюсь щось цікавеньке. Я ж недарма підставилась? Чи зможуть вони дотягнути мене в свій сховок?» — краєчком згасаючої свідомості подумала я.

У безсвідомому стані мені судилося залишатися не дуже довго. Першим відчуттям будо щось м'яке. Коли я насилу розплющила осоловілі очі, спершу побачила двох недавніх знайомих, вкритих рясним потом. Звісно, це вирішили нарешті зі мною познайомитись модельна (тобто не обов'язково гарна) смаглява брюнетка Ліззі і висока бойова рудоволоса валькірія Аммі, наскільки мене не підводить пам'ять. Поки мої утримувачі відпочивали біля забарикадованих дверей і не зважали на полонену кіцуне, вирішила оглянути мотузки, які обов'язково ... Беру свої слова назад – їх не було.

«Вони забули мене зв'язати?!» — хотілось мені крикнути на всю міць легень. Звісно, потрібно було радіти, але якщо щось важливе не зроблене, то воно повинно мати логічне пояснення. Або вони не завзяті подруги здорового глузду, або сподіваються на пізніше моє пробудження, або секрет у тому порошку. Я спробувала поворушити рукою, але вдалося лиш сіпнути пальцем. Оскільки я перевертень, то препарат діятиме слабше... Я й сама дивувалася такій холоднокровності в даній ситуації. Можливо, так поводжусь тому, що вважаю це за сценічну постановку. Погляд сковзнув кімнатою. Подібна є і в «Фоксістрім». Працівники приходять сюди, щоб відпочити і обмінятися плітками. Лежання швидко набридло, тому вирішила привернути увагу невиразним стогоном:

— Де я? Що трапилося?

Нічого більше і не було потрібно – наглядачки рвучко обернулися і вп’ялися в мене очима.

— Чому вона так швидко прийшла до тями? Ти ж говорила, що секретарка проведе більше часу в безсвідомому стані, – дорікнула напарниці Ліззі.

— На кожен випадок знайдеться виключення, – філософськи стенула плечем Аммі, підозріло дивлячись на моє тіло, яке безвільно розкинулося на м'якій оббивці дивану.

— Що ви збираєтесь зі мною робити? Я не можу поворухнутися, – шепіт зірвався з пошерхлих губ.

У такій ситуації потрібно пускати «самотню сльозинку, яка забринить на вугільно-чорних віях і покотиться по змарнованій стражданнями щоці»? Чи я переграю?

— Добре, я відповім, – запевнила брюнетка, – Нам потрібно позбавитись від тебе.

Аммі скривилася:                

— Не обов'язково вибовкувати свої таємниці першому зустрічному. Зрозумій, що вона тягне час. Невже ти не читала книжок, у яких жертва дізнається про плани своїх поневолювачів, і після цього їхня доля стає передбачуваною – смерть?

«Ой, як ти вмієш розпізнавати майбутнє. Із смертю – це занадто жорстоко для мене, але інформації я спробую здобути по максимуму, коли мине оніміння».

— Не потрібно виставляти мене в поганому світлі! – обурилася Ліззі.

— Як ви збираєтесь нейтралізувати мене? – я із схлипом застогнала, – Я ще хочу жити! А як же справедливість?

— Її не існує, – спокійно відповіла рудоволоса комадорка Аммі.