Глава 30

Щоденник убивці

З кожним днем мене все приємніше вражає Земля. Звісно, тут немає такого чистого повітря, як у моєму світі, але... Інтернет! Це слово заслуговує писатись із великої літери. Міжнародна павутина допомагає слідкувати за лисичкою і новою жертвою. Мені дуже потрібно підставити Алісію, адже від цього залежить... Спершу мені необхідно розібратися з Діаною, тому що від неї буде багато проблем. Спочатку останньою «жертвою» лисички повинна була стати подружка-вовчиця. Чудовий план прийшов мені в голову, але обставини склалися по-іншому. Подробиці свого геніального задуму мені необхідно десь записати, що не забути, а то ще знадобиться. Я занадто відволікаюсь від теми.

Отже, Інтернет допомагає стежити за Алісією і Діаною, а бложок Балабола – джерело фантастично-неймовірної інформації. Хто б міг подумати, що звичайний житель Землі почне відслідковувати мутації, пов'язані з фірмою «Фоксістрім»? Я тільки не розумію одне – чому Балабол іноді фотошопить, певне так це називається, світлини кіцуне і Діани. Як це можна пояснити?

***

— Чому Ліззі і Аммі не перевертні? – дещо відійшовши від ступору, перепитала я.

— Еліс, твої рішення поспішні... — почала Джорджі.

— Ей, не слід мене критикувати без пояснень, – мимоволі перебила я.

— Вони не відчули твого запаху. А ти, настільки я пам'ятаю, сьогодні замість маскувальника запаху кіцуне, набризкалась східними парфумами, тому тебе внюхав би і перевертень, хворий на нежить, – з серйозним обличчям заявила подруга. Вона, як завжди, в своєму репертуарі.

— Хочеш подивитися фотографії зі стенду Шелдена? – поспішно змінила я тему, – Чи тебе більше цікавить подарунок нічного гостя?

— Який подарунок? Чому ти раніше мені про це не розповіла? – зметнулися вгору соболині брови Джорджини. Дівчина аж пригальмувала від несподіванки.

— Та один кур'єр приніс футлярчик із дорогоцінністю... — легковажно почала я.

— Ти хоч не відкривала?! — вовчиця ледь не протаранила бампер машини, що їхала попереду.

— Джорджі, за кого ти мене вважаєш? Звісно, ні.

— Добре, – побілілі пальці трохи ослабили хватку на кермі.

— Можливо, у тебе є знайомий підпільний артефактор? – не вгавала я.

— Підпільний? – здивувалася подруга.

— Так, щоб не контролювався законом нашого світу.

— Сама я таких не знаю... А от Олівер... Можливо, так.

— Олівер? – спочатку це ім'я здалося незнайомим, – Менталіст, який працює психологом? – згадала через мить. Брюнетка тільки кивнула.

— А куди ми їдемо? – прокинулась моя сумнозвісна цікавість.

— Уже приїхали, – посміхнулась Джорджі, різко вивернувши кермо і загальмувавши на зупинці, – Паркова зона. Поговоримо про ситуацію, – подруга відчинила дверцята кабіни.

Коли ми з брюнеткою зручно влаштувались в тіні розлогого клена, смартфон Джорджі сповістив про те, що залежався без роботи на дні сумочки.

— Хто б це міг телефонувати? – здивовано пробурмотіла подруга. Вона витягла занадто крикливу техніку і натиснула кнопку прийому дзвінка.

— Олівер? – здивувалася брюнетка, – Щось сталося?

Я нашорошила вуха.

— Ти з кайцен Алісією? – запитав голос із трубки.

Не тільки Джорджина, а й вищевказана кайцен Алісія здивувалася.

— Еліс, візьми, – подруга протягнула телефон.

— Доброго дня, – привіталася я.

— Доброго, кайцен Алісіє. Ваш випадок довго не виходив у мене із голови. Ваша пам'ять мені здалася дуже дивною, не схожою на всі інші, які бачив серед людей і перевертнів. Я довго думав і нарешті зрозумів. Крім заблокованих спогадів місячної давнини, у вас... Звісно, нетактовно говорити дівчині про вік, але нижче, в прошарках пам'яті, у вас є заблоковані спогади сорокарічної давнини.

— Ви зможете їх розблокувати? – я взяла справу в свої руки.

— Ваш мозок уже довго бореться із цим давнім блоком. Це займе багато часу, але мозок зможе повільно повернути пам’ять, і цей процес для вас буде найбезпечнішим. Ваша свідомість досить сильна, тому зруйнує печать за років триста-чотириста повністю. Проте є інший варіант. Його називають методом каталізатора. Ви повинні провести багато часу поряд із людиною, яку ви зустріли в заблокований проміжок. Проте для вас це один шанс, навіть не на мільйон, а на мільярд. Моє ж втручання може привести до непередбачуваних наслідків, – закінчив невеличку лекцію психолог.

— Ти просто не хочеш допомогти? – холодний голос Джорджі прорізав простір арктичним айсбергом.

— Ні, я із задоволенням допоможу. Мені й самому цікаво, чим закінчиться ця історія, – відповів Олівер без ніякого страху перед моєю грізною подругою.

— Навіть здаси адресу знайомого підпільного артефактора? – такі слова радше б могли належати не вовчиці, а мені.

— Навіщо?! — ця фраза доконала менталіста. Чи це зробила його яскрава уява?

— Ви збираєтесь грабувати мого знайомого, оскільки він сам поза законом і не зможе поскаржитись на вас у поліцію? – з цього дізнаємось, що фантазія – головний ворог дружби.

— Нам всього-на-всього потрібно дізнатися більше про одну прикрасу, – сказала подруга.

— Я можу вас до нього провести, – погодився психолог, – Тепер я повинен розповісти про втручання у свідомість кайцен Алісії. Це складно пояснити, але я спробую. Спогади нашаровуються один на один, як коржі торта. Заблоковані спогади місячної, річної, та, навіть, п'ятирічної давнини легко витягнути. Людина ще приблизно пам'ятає, що робила у вільні, тобто незаблоковані, моменти. Якщо це перевести на торт, то його коржі чітко прослідковуються, ми можемо знайти потрібний момент, а потім вся справа за менталістом. Коли організм стає старшим, то минулі спогади стають більш розмитими. Ми бачимо ніби часткове змішування, і вже неможливо чітко відділити один шар від іншого. Ще більш ускладнюється цей процес, коли навколо якогось шару накладено закляття забуття. Воно з кожним роком все міцніше в’їдається у підсвідомість. Отже, щоб упоратися з вашим випадком, потрібно довго і ретельно працювати, але не факт, що всі спогади залишаться при вас.