Глава 29

У вухах свистів вітер. Він тріпав краї брюк і блузи. Дихання перехопило від неймовірної висоти. Захват п'янкою насолодою розтікався тілом, не оминаючи навіть найменшої клітини організму. Здавалося, перед очима розпростерся світ – маленький Всесвіт, сповнений неабиякою чарівністю сучасного міста. Мій світогляд поступово звужувався до звичайних розмірів. Земля стрімко наближалася міцною твердю. Фантастику польоту повільно згладжувала сіра пустка реальності. Швидко згрупувавшись, я вдало приземлилася на одне коліно. Руде волосся ще мить залишалося в повітрі, а потім – водоспадом огорнуло спину і плечі.

Я ще раз швидко озирнулася навкруги, перевіряючи околиці на наявність сторонніх. Попри те, що поблизу ніхто не маячив, мені варто, від лиха подалі, десь зачаїтися і обдумати ситуацію. Впевнена, що в істинному обліку краще не шастати алеями місцевого парку, адже мої уважні очі вже помітили одну з камер спостереження. Проблемка... Проте і з цього становища повинен існувати відносно безпечний вихід. Отака я кіцуне: сама потрапила в капкан, а тепер – хочу без втрат звільнитися із пастки.

Я мимоволі посміхнулася своїм думкам. Тепер залишається тільки визначитися із сховком, а далі моя кмітливість допоможе непомітно вибратися із небезпечної території. Чомусь увагу привернули густі, пишні кущі, які відливали під золотистими променями сонця смарагдовим нефритом і вабливо тріпотіли листочками, гукаючи мене приєднатися до їхньої зеленої компанії.

«Сьогодні мені доводиться тільки ховатися», – з прикрістю подумала я.

Ну, що ж, надійнішого притулку в радіусі ста метрів я не бачу, тому доведеться брати те, що зараз пропонує єхидна жартівниця-доля. На моєму шляху, крім небажаних любителів прогулянки, якщо тут такі є, стояла, радше висіла, камера спостережень. А якщо спробувати навести морок, природні дані це дозволяють, а потім — «сліпою зоною» спробувати дістатися до кущів? Такі ділянки обов'язково існують. Я швидко провела потрібні маніпуляції і підстрибом гайнула у чагарники, щоб забратися з небезпечної зони під вікнами офісу мого нового шефа.

Я засапано причаїлася в омріяних кущах. Серце злякано підігрувало сиплому диханню. Не жарти – ледь не потрапити в прямий ефір на побачення з охоронцями компанії «Мілдред». Я посиджу, заспокоюся і поверну облік Діани. Після цього зустрінусь із Джорджі і все буде добре. Тільки пульс повернувся до нормальної частоти, як... Я стала успішною шпигункою, яка не могла відмовитись від підслуховування чужої розмови. Хоч і не хотіла, але довелося стати невільним слухачем.

— Як там справи із планом, Ліззі? – мені у вуха влився схвильований шепіт.

— Не дуже, – відповідь пролунала мелодією суму і безнадії.

Я подумала, що все-таки не дарма почула розмову. А якщо ці дами — помічниці вбивці? Чи вже можна казати, що вони спільниці Деніела? Чи ще рано? Так-так, цікаво, що ці панянки затівають...

— Чому ти не виконала все, як було наказано? – розгнівалася на Ліззі співрозмовниця.

— Аммі, вона мені заважає виконати свою місію. Коли вона відійшла, я прокралася в кабінет, але часу не вистачило. Розумієш... Мені довелося терміново тікати, – заплутано відповіла Ліззі.

— А мені довелося конкретно підчищати сліди, – передражнила подругу Аммі, — До речі, мене ледь не спіймали, а то б визнані охоронці уже б везли нас у кайданках на допит.

«Так може і ви – перевертні?» – блискавицею пронеслась осяйна думка. За нею прийшла більш доцільніша: «А що тут роблять перевертні? А як же сигналізація від нелюдських істот?» Таке питання захвилювало мою душу, змушуючи задуматись над цим пізніше уже в компанії серйозної вовчиці.

— Ти хвилюєшся про те, що хтось нас підслухає? А, Ліззі? Думаєш, що хтось... Припустимо сидить у кущах і підслуховує нас?

«Якраз цей хтось і підслуховує вас», – по моїх губах промайнула хитра посмішка, – «Хто ви насправді, дівчата, що говорите про такі речі?»

— Ми ж не володіємо такими здібностями, як наші роботодавці, тому не можемо нікого засікти, та і магія нам не підвладна... Правда, добре, що наймачі дали декілька необхідних артефактів. Амулет для покращення слуху допоміг вчасно почути повернення нової секретарки, а талісман левітації —  не розбитися після стрибка з такої висоти, – замріяно прошепотіла Ліззі.

— Через те, що ти не встигла знайти потрібне, нам можуть не заплатити. А про вимушене видалення відео із камер спостереження я вже говорила, – тихо прошипіла Аммі.

— Заплатять, – заперечила її співрозмовниця, – Сигналізація не завадить здійсненню плану.

— А секретарка?

— З нею може статися щось не дуже приємне. Роботодавці цього разу хотіли провернути все тихо.

— Я бачу, що ти втрачаєш довіру... — ніби в порожнечу сказала Аммі.

— Що? Що ти говориш? — обурилася Ліззі.

— Інакше ти б знала про новий план. Ну, якщо тебе ніхто не посвятив, то і я не буду. Піду тоді... — невинний голосочок Аммі пробринів, як гірський потічок, лагідно, не даючи запідозрити свою хазяйку в підступних планах.

— Ні, кажи, коли затнулася про це, – загрозливо відповіла опонентка.

— А я не бачу сенсу.

— Ми ще продовжуємо бути однією командою, тому тобі доведеться відповідати! – Ліззі ледь не перейшла на крик, – Ми зобов'язані діяти разом, а то винагорода навіки залишиться міражем на краю свідомості, – трохи заспокоївшись, додала вона.

— Це тільки гарні слова. Ну, слухай, як ми виконаємо умови договору... — прошепотіла Аммі, – Якщо ми діємо заодно. Слухай, і спробуй тільки втнути щось екстраординарне, недарма я згодилася на таку недостойну для мене роботу, – пихато продовжила спіч.

Я ненавиджу своє нетерпіння і цікавість. Вони, саме ці невдячні своїй господарці почуття, змушують моє тіло тремтіти в бажанні дізнатися щось новеньке, а саме – побачити обличчя змовниць, які можуть бути пов'язані з нічним гостем, персональним маніяком, Повелителем та іншими недоброзичливцями молодої, невинної кіцуне. Я, якомога тихіше, почала розсувати кущі, щоб ретельно роздивитися цих незвичайних осіб, що мають лихі плани стосовно моєї дорогоцінної шкурки.