Глава 25

Я блискавично зістрибнула із дивану і помчала будити Джорджину. Двері відчинила заспана подруга.

— Що трапилося? – приречено запитала вона, позіхнувши.

— Сталося щось дуже дивне, – я прослизнула в двері і при цьому швидко зачинила їх на ключ.

— Тобі не сподобалась квартира? – скептично запитала брюнетка.

— До мене уві сні з'явилось марево, котре точно замішане у вбивствах, – спробувала сформулювати якомога чіткіше відповідь, але з виразу обличчя подруги зрозуміла, що вона сприйняла це по-своєму.

— У несусвітню рань я неадекватно сприймаю жарти, – попередила Джорджі.

— Тоді вислухай мою історію від початку до кінця, – запропонувала я і почала розповідь.

Коли я закінчила, запанувала хвилинна тиша.

— Незвичайна ситуація, дуже незвичайна, – хмикнула Джорджина, – Виходить, що постать пообіцяла тобі допомогу завтра, тобто вже сьогодні. Цікаво, що це буде? Мені здається, ти права — невловимий убивця якось пов'язаний із цим нічним гостем.

— Мене хвилює інше – чи варто приймати допомогу?

— Однозначно, цю ниточку не можна так просто обривати. Але зараз за будь-яку допомогу потрібно розплачуватись... Якщо це темний ритуал, то просто грошима не відкупишся. Тут іде ставка на життя, молодість, красу... — пробурмотіла Джорджі.

— Ціну візьмуть із оболонки Діани, а не з мене справжньої. Личину можна вбити, але кіцуне під нею – ні, – відповіла я.

— Знаєш, Еліс, наша розмова мені здається відголосом якоїсь давньої суперечки, але не розумію якої, – нахмурившись, повільно вимовила брюнетка.

— Але це може бути щось інше, – я і сама не була впевнена в цій фразі.

— Ти в це віриш? Все не так просто, як здається, – іронічно підняла брови співрозмовниця. Я похитала головою.

— Подумаємо про це трохи пізніше, коли з'явиться, так звана, допомога. Тепер потрібно попіклуватися про вдале завершення вилазки в кабінет твого нового начальства, – усміхнулася подруга.

— Так звана «вилазка» ще навіть не почалася, – ми разом пройшли на кухню.

Джорджі закип’ятила чайник і витягнула з холодильника пакунок з логотипом відомої кондитерської. Потім заварила чай і виклала на блюдо профітролі з ніжною начинкою. Кімнатою розповсюдився запах шоколадного крему, кориці, ванілі і вишуканого східного напою з лимонним ароматом.

— Проникнути в кабінет тобі можуть завадити багато людей. Наприклад, випадкові відвідувачі чи співробітники. От гарно, коли побачать цікаву секретарку, котра займається обшуком кабінету шефа. Як тоді будеш діяти? – подруга приступила до раннього сніданку.

— Не хвилюйся. У мене є план.

— Який? – зацікавилась Джорджина.

Довелося швидко викласти перед подругою свою задумку. Зізнаюся, ідея прийшла в голову зовсім випадково. Так, цей план ще був недосконалий, та вибирати мені не доводилось. У мене в запасі залишалося все менше часу.

— Наскільки мені відомо, Деніел нікому не залишає ключі від кабінету, навіть своїй секретарці. Як ти потрапиш всередину? – сипала питаннями подруга.

— Тато навчив деяким прийомам злому замків, – гордо посміхнулась я.

— А нам же ще з тобою потрібно поцупити дещо з маєтку Стівенсона. Виходить, я можу не шукати, як добути ключі від його будинку? – з хитрою посмішкою поцікавилась Джорджі.

— Щоб підібрати відмичку від масивних вхідних дверей, потрібен деякий час, а під час злочину кожна хвилина на рахунку. Мої здібності залишимо в цій справі на крайній випадок. Я дуже ослабла в магічному плані, але разом ми щось придумаємо, – на одному диханні випалила я.

— Гаразд, – погодилась брюнетка, – Тоді дій за своїм планом проникнення в кабінет шефа, а вже потім відправимося атакувати сейф Стівенсона. Якщо не буде непередбачуваних ситуацій, то зустрінемося тут максимум о восьмій вечора.

— Все моє теперішнє життя — непередбачувана ситуація. Однак сподіваюся, Деніел не впіймає мене на «гарячому».

На цій оптимістичній ноті ми попрощалися. Уже незабаром я, як і належить звичайній секретарці, їхала маршруткою на роботу. Я не хотіла привертати уваги приїздом на таксі. Учора мені довелося так вчинити, щоб швидше потрапити на власну фірму і хутчіше повернутися, а ввечері – у мене не було сил терпіти штовханину в громадському транспорті. Я зійшла на алейку, якою швидко дісталася до воріт компанії «Мілдред». Сьогодні була чудова сонячна погода, тому я знехтувала вчорашніми незручними туфлями на користь білих босоніжок.

Я сіла за комп'ютер і відмітила сорок п'ять хвилин, проте на двадцять сьомій мій терпець урвався. Потім підійшла до дверей керівника і швидко їх відчинила.

— Містере Шелден, я дізналася таку новину! – почала захоплено говорити, збиваючи з пантелику шефа.

— Проходьте, – мене запросили в кабінет.

Я повільно пройшла до столу, прораховуючи в думках майбутній план робіт. Мені потрібно було дізнатися, чи мій бізнес-конкурент є вбивцею моїх працівників. Потім – Діана Марсет зникне назавжди. Я так сподівалася, що мені залишилося пережити останній день на цій фірмі.

— Що ви хотіли? – Деніел перевів на мене погляд чіпких синіх очей.

— Це дуже важлива інформація, – почала далі грати свою роль, – Я дізналася про чудовий контракт, – пересилюючи себе, розповіла про договір, який підмітила для своєї корпорації. Розслідування коштує не тільки жертв із сторони маніяка, а й з боку детектива. Начальник здивовано дивився на секретарку під враженням від її здібностей.

— Де ви це все дізналися? – поцікавився містер Шелден.

— Знайома розповіла, – знизала плечима я, – Якщо вам не корисна ця інформація, я піду, – попрямувала до дверей.

Я вже знала, що успішно провернула відволікаючий маневр.

— Чого ж ні, важлива. Ви – справжня знахідка для нашої компанії. Діано, ви заслуговуєте на позачергову премію, – захоплено мовив керівник.

— Дякую за довіру, – яка ж секретарка не зрадіє грошовій винагороді, хай навіть і підставна, а яка кіцуне в душі не витиме від відчаю, що втратила вигідну угоду?