Глава 21

Деніел

Мої справи останнього місяця пішли навскіс. Усі негаразди почалися з того клятого договору між моєю фірмою і компанією «Фоксістрім». Ми довго і нудно вели перемовини перш, ніж дійти згоди. Ні мені, ні міс Алісії не хотілося втрачати вигідний для обох сторін контракт. А потім почалися вбивства. І з Алісією стало коїтися щось дивне. Якщо тільки-но вона поводила себе адекватно, то в наступну мить просто ставала кимось іншим, невідомим. У мене не вистачає слів, щоб точно описати її стан, хоча мені вона здавалася одержимою. Я бачив намагання Джорджини допомогти подрузі, але стан останньої тільки погіршувався.

Відтепер Алісія не викликала бажання перемогти себе під час диспуту, вибити якісь додаткові пункти у договорі. Моє відношення до дівчини просякло незрозуміле для мене самого співчуття.

Джорджині довелося взяти на себе перемовини і підготовку до підписання контракту. Алісія повинна була тільки поставити підпис під угодою. У день останнього вбивства на фірмі «Фоксістрім» я прибув туди для підписання документів. На перший погляд, Алісія поводила себе нормально, як і раніше до злочинів, які сколихнули її компанію. Вона навіть розповідала про перспективи нашої співпраці.

Чому я не зупинився і не пішов геть, коли зрозумів, що Алісія вже говорить зовсім відсторонено? Був наскільки задоволений умовами контракту, що не звертав уваги на дивину, яка коїлася поруч. В кабінеті знаходились тільки кілька людей: ми з сестрою Віккі, Джорджина, Алісія та наші адвокати — Рей і Коул. Як тільки-но керівниця «Фоксістрім» взяла до рук ручку для підписання, як її поглад розфокусувався. Дівчина заявила, що не готова підписувати зі мною будь-які документи, після чого розірвала контракт навпіл. З її пальців зірвався вогонь і спалив угоду. Алісія обвела занімілих присутніх відстороненим поглядом і вийшла з кабінету. Джорджина почала запевняти нас у перевтомі начальниці та наших зорових галюцинаціях, але я перервав її виправдання коротким: «Я все знаю». Якщо раніше я недолюблював Алісію, то тепер відчував тільки жаль від того, що якась істота нахабно заволоділа її тілом і думками.

Сьогодні вночі стався нещасний випадок на одній з моїх бурових свердловин. Потужний вибух покалічив і забрав життя багатьох робітників. Мені довелося терміново виїхати на місце події, щоб оцінити ситуацію. Як виявилося, хтось залишив мені конверт прямісінько перед вибухом. Проте я ще не встиг прочитати текст послання, адже планував ознайомитися з ним відразу по приїзді на фірму, але доля уміє майстерно зривати всі мої плани. Я залишив машину на стоянці і швидко закрокував алейкою до корпорації. Уже наближаючись до приймальні, наштовхнувся на Віккі.

— Привіт, братику. У мене для тебе новини, — почала сестра.

— Знову щось погане? Може з мене досить на сьогодні?

— Чому ти такий категоричний? На роль твоєї секретарки за оголошенням з’явилося сім кандидаток. Тобі залишається тільки обрати. Рекомендую придивитися до Діани, у неї розкішні рекомендації, тому вона мені здається чудовою кандидатурою, — на прощання посміхнувшись, кинула Віккі.

Мені від таких новин не стало краще. Зараз зовсім не хотілося проводити співбесіди, адже на мене чекала записка від анонімного адресата. Але неприємності не закінчувались. Прямісінько під кабінетом мене чекала Клариса власною персоною. Сьогоднішній день видає неприємності одна за одною.

— Привіт, Деніел, — вона тільки-но відкрила рота, щоб вибухнути фонтаном слів, однак я встиг зупинити її крижаним поглядом.

— Усі свої претензії, Кларисо, можеш висловити у мене в кабінеті, — я відчинив перед нею двері і запросив усередину.

У кабінеті зручно вмостився у кріслі:

— Сідай, у ногах немає правди, — запросив блондинку, яка моментально приголомшила потоком інформації.

Поки вона говорила, я почав перекладати папери на столі.

— Деніел, ти ж мене зовсім не слухаєш, — вирвав із роздумів різкий голос.

— Не бачу сенсу. Я ж давно здогадувався, що ти мені хочеш сказати, — я заглянув прямісінько в її чорні очі, — Я не збираюся виконувати їхні накази. Вони показово воюють за Алмазний острів, та окрім дорогоцінностей шукають оригінал договору, адже в його копіях відсутні декілька пунктів. Я впевнений, в оригіналі є важлива лазійка. Я не збираюся виконувати їхні вимоги, поки не побачу оригіналу. Дарма Міністерство підіслало тебе до мене. Якщо виконання договору чекало тисячі років, то іще зможе почекати, — гарячково промовив я, не турбуючись про душевний стан співрозмовниці.

— Ти не думав, що тебе чекає помста? — посміхнулася Клариса, — Мене взагалі не хвилює твоя доля, — у словах блондинки просковзнула погано прихована брехня. Ще два місяці тому ця фраза могла виявитися правдивою, але з того часу багато чого змінилося.

— Я не боюся помсти, — я криво посміхнувся, — Лише б це не стосувалося моєї родини. Я з честю понесу заслужене покарання.

— Прощавай! — дівчина різко розвернулася і вийшла за двері.

— Бувай, Кларисо, — услід вимовив я, — Дякую за попередження. Подивимося, до чого все це призведе.

Щойно я хотів ознайомитися зі змістом таємничого конверту, як у кабінет постукали.

— Прошу, заходьте, — приречено запросив відвідувача.

— Я на рахунок прийому на роботу, — у кабінет просковзнула русявка з великим карими очима.

— Сідайте, ваші документи і резюме …

Час спливав дуже повільно. Мені було потрібно переглянути аж сім кандидатур. Я навіть не знав, чи слід обирати на посаду одну з сьогоднішніх претенденток, чи дочекатися завтра. Я з цікавістю чекав Діану, яку порекомендувала сестра. Проте ця особа, як на зло, ніяк не хотіла показуватися на очі. Поки я намагався заспокоїти нерви від витівок шостої кандидатки, яка з упертістю носорога продовжувала робити помилка за помилкою в електронній таблиці, як у кабінет просковзнула ще одна дівчина.

— Доброго дня, мене звати Діана Марсет, — вона люб’язно привіталася.

Я зацікавлено глянув на кандидатку. Середня на зріст струнка дівчина з довгою чорною косою, котра спускалася до пояса. Синя сукня підкреслювала глибину очей.