Глава 20

Алісія

— Зачекай, Джорджі, — змусила окликом зупинитись подругу.

— Тебе ще щось турбує? — схвильовано обернулася брюнетка.

— У мене ще залишилися питання. А цікавіть, як ти пам’ятаєш, мій ворог, — посміхнулася я, хоча в цій ситуації хотілося скоріше гризти підлогу від відчаю.

— Слухаю тебе, — Джорджі чекала від мене чергової вигадки.

— До кого б за допомогою ти звернулася, якби мене надовго затримали у відділку? Запропонуй надійних людей чи перевертнів.

— Тебе ніколи не залишить на поталу лорд Леомній, тобто твій татусь. Так от, він обов’язково знайде того, хто зможе допомогти, оминаючи заборони закону.

— А як ми впізнаємо його чи її? — поцікавилася я, — А якщо під виглядом друга до нас завітає серійний убивця?

— Хм… Лорд вогню дуже розумний, він не відправить на допомогу донечці підозрілу особистість. Мені здається, твій татко може дати помічникові якусь річ із родинним гербом.

На декілька секунд у кабінеті запанувала тиша. Але я відчувала, що Джорджі не все мені сказала.

— Подруго, у тебе залишились питання? — намагалася підбадьорити брюнетку.

— Так. Як ти вже знаєш, я відвідувала «чорний» ринок, щоб придбати для тебе захисний комплект. Я знайома особисто з продавцем крадених артефактів, а що поробиш? Не я така — життя мене багато чому навчило. Так от, він повідомив мені, що існує інструкція, як правильно користуватися амулетом і перснем. Справа в тому, що так звана інструкція передавалася від одного власника до іншого, але залишилася нерозгаданою. Продавець пообіцяв мені відшукати цю цікаву річ, і от нещодавно до мене прийшов посланець, який і вручив конверт.

— Джорджі, а якщо дія комплекту виявиться протизаконною?

— Еліс, я на все піду, щоб довести твою невиновність. Але це потрібно зробити якомога раніше, інакше, сама знаєш — тебе чекає смерть. Ми вже з тобою скільки разів порушували закон, що і не злічити. Пам’ятай, час зараз грає проти нас.

— Ох, подруго, і не нагадуй. Мені здається, я вже відчуваю, як пахне смаженим мій хвіст. Гаразд, що ж знаходилося в конверті?

— У посланні я знайшла старовинний пергамент. Ось, поглянь на світлину, — заступниця простягнула мені смартфон.

Фотографія виявилась, як на диво, чіткою. Хоча чорнила і вицвіли від часу на жовтуватому пергаменті, але літери чи щось подібне на них при бажанні можна було розібрати.

— Тут зображені дуже старовинні символи. Зараз ні в нас на Батьківщині, ні на Землі не користуються подібними. Мені щось здається знайомим, настільки знайомим, що я на це раніше і уваги не звертала, — насупившись, прошепотіла я, — Оригінал у тебе в кабінеті?

— Ні, вдома у надійному сейфі. Цінні документи не зберігаю на роботі, — посміхнулася брюнетка.

— Невже підозрілі особистості знають твою домашню адресу? — я злякано зойкнула.

— Звісно, ні. Якщо бажаєш, то вислухай мою розповідь до кінця.

— Гаразд, я тебе уважно слухаю, — мої очі запалали вогником цікавості.

— Вже не перший рік користуюся послугами «чорного» ринку. Час від часу мені потрібні потужні артефакти, які можна дістати тільки там. Наші співвітчизники звели спеціальний будинок-готель, де можна почекати на замовлення або чергові торги. Випадковий перехожий бачить перед собою обшарпану будівлю, якщо, звичайно, має бажання блукати занедбаним кладовищем. Посвячені в курс справи уже декілька десятиліть ревно бережуть місце, де можна придбати не тільки амулети захисту, а й набагато могутніші артефакти.

— Як ти не боїшся відвідувати цей страхітливий будинок?

— Еліс, звичайно, трохи побоююся. Тим більше, замовлення, зазвичай, приносять вночі. Так сталося і цього разу. Я сиділа в номері і чекала на інструкцію. Хлопчина-посланець постукав у двері і передав мені жаданий конверт. Гроші я залишила в указаному місці. Заледве дочекавшись світання, поїхала до себе додому. Тільки у безпеці розкрила конверт, в якому і знайшла пергамент із загадковими рунами. Запрошую тебе сьогодні заїхати до мене і ознайомитися з інструкцією, — запропонувала подруга.

— Гаразд. А тепер, люба Джорджі, ходімо зі мною. Співробітники зачекалися на мої вказівки.

— В чому полягає моя задача?

— Щоб я не говорила, нічому не дивуйся. Попрошу тебе в усьому зі мною погоджуватися, ніби-то ти в курсі справи. І ще. Зроби кам’яне обличчя, чим більше суворості, тим краще. Ти ж все-таки моя перша заступниця.

— Будь-яка примха за ваші гроші, міс Алісіє, — пожартувала брюнетка.

Ми з Джорджиною швидко пройшли коридором до актової зали. Працівники вже розсілися по місцях і тихо перешіптувалися. Коли ми зайшли в приміщення, всі розмови раптом стихли і десятки зацікавлених поглядів почали  сканувати наші фігури. Джорджі чомусь захотілося втекти в глядацький зал, але я встигла крадькома перехопити подругу за рукав.

— Разом зі мною на сцену, без заперечень, — ледь чутно прошепотіла я. Брюнетка від здивування ледь вигнула брови, але зважилась піти зі мною.

— Доброго дня, шановні співробітники компанії «Фоксістрім». Я вирішила ввести вас в курс справ, які останнім часом збурюють робочу атмосферу. Кожен і так знає, що в коридорах компанії відбулися чотири жахливі вбивства. Розумію, що ви боїтеся за власні життя, але я роблю все можливе, щоб злочини не повторилися. Встановлюються додаткові камери стеження, найнято ще кілька спеціально навчених охоронців. Я подбаю про вашу безпеку! Ми — одна родина, одна команда. Тепер хочу попрохати у вас одну дрібничку. Якщо хтось чув чи бачив щось дуже дивне, будь-ласка, підійдіть до мене або до міс Фрей. Ми обіцяємо повну конфіденційність розмови і суттєву грошову винагороду. Сміливцям, які повідомлять важливу інформацію, нічого не загрожує.

В залі продовжувала панувати тиша. Здавалося, колеги соромляться дивитися мені в очі, ніби я становлю для них найбільшу небезпеку.

— У вас є до мене запитання? — і знову мене зустріла тиша, — Тоді, дякую за увагу, до побачення.