Глава 14

Щоденник убивці

Нахабній лисиці вдалося виплутатися з майстерно розставлених тенет. Мною все було сплановано настільки бездоганно, підлаштовано так, ніби керівниця «Фоксістрім» прорахувалася і зробила помилку на місці злочину. Вона «випадково» залишила на тілі жертви руду волосину, а крім того … Добрі колеги нашої кіцуне по-секрету повідомили поліції, де вона любить проводити час, а особливо про її звичку – ранкову пробіжку по парку. От і закривавлену статуетку з відбитками пальців браві офіцери знайшли у зеленій зоні, пустивши по сліду рудої шахрайки собак.

Знали б вони ще про одні вечірні пробіжки. Ну, це вже буде нашим секретом. Я за нею спостерігаю, дивлячись на марні намагання виплутатись з моїх вбивчих пасток. Не вислизнеш, навіть не старайся – я завжди на крок попереду.

На диво, лисиця якимось чином вислизнула і зачаїлась. Тепер я знаю, що мені плутає карти ще одна особа. Довелося розробляти план, як від неї позбутися. Цей метод раніше діяв безвідмовно. Спробую підлаштувати все таким чином, щоб знову звинуватили кайцен кіцуне Алісію із клану Золотого Лотоса, а я, як і раніше, матиму бездоганну репутацію.

***

Алісія

На фірму Деніела вирішила добиратися міським автобусом, відмовившись від послуг таксі. Це може викликати підозру в уважних майбутніх співробітників на рахунок прибутків бідолашної дівчини-сироти, якою збираюся прикидатися. Всього-навсього пів години в тисняві, і буду на місці. Несподівано сьогодні в автобусі знайшлося кілька вільних сидінь, тому можна присвятити час обдумуванню деталей чіткої стратегії.

Дивно, чому Шелден назвав компанію «Мілдред»? Зайшовши в Інтернет з мобільного, так і не знайшла пояснення, яке б мене задовольнило. Астероїд, фільм, кличка собаки президента? Хай ці здогадки залишаються в пам’яті, поки я підшукаю відповідь. Якась шалена думка промайнула в голові, але швидко щезла, залишивши по собі шлейф недомовок.

Зійшла на зупинці і тільки тут зрозуміла, що до ворожої компанії ще треба крокувати хвилин десять. Доведеться молодій секретарці дибуляти на високих підборах до головного офісу, випадково не впавши по дорозі. Взуття вибирала з недорогого, адже, де сироті знайти гроші на фірмові черевики? Раніше навіть не підозрювала, яке це високе мистецтво – ходити в незручному взутті. По завершенні вилазки у табір противника, випишу своїй секретарці Енн добавку до зарплати (хай купить обновок у модному бутіку).

Я підійшла до високої будівлі, де й розміщувалося моє нове місце роботи. Піднявшись на потрібний поверх, пройшла до приймальні, де мило щебетали дві співробітниці. Навдивовижу, інших претенденток на посаду секретарки не помітила.

— Доброго дня, – мило посміхнулася колежанкам, привертаючи до себе увагу.

— Привіт. Ви, напевно, прийшли влаштовуватись на посаду секретарки? – одна з дівчат так і випромінювала оптимізм.

— Хм, так. На сьогодні ж призначена співбесіда, якщо я не помиляюсь?

Висока шатенка підхопила мене під руку і всадовила в крісло. Тим часом, її співрозмовниця покинула приймальню.

— Так, але ти прийшла занадто рано.

— Можна зачекати?

— Звичайно. Давай знайомитись. Мене звати Віккі, – дівчина чомусь відразу перейшла на «ти». Я вирішила підіграти – незрозуміло, як заведено спілкуватись у цій фірмі.

— Я – Діана Марсет, – вже не витримувала напір безцеремонності і дружелюбства.

— У тебе гарне ім’я, Діа, – по-своєму скоротила нова знайома,  – Ти мені подобаєшся, на відміну від колишніх секретарок.

— Тобто? – здивувалась я.

— Розумієш, суворому шефу так важко догодити. Він дуже прискіпливий до дрібничок, один промах – і Дені негайно звільняє особисту помічницю. Правда, остання сама втекла з посади. Щось із нервами.

Причину нервового розладу останньої робітниці я прекрасно знала – це була примара в білому балахоні і рудим хвостом, яка пару разів налякала вразливу дівчину. А от чому Віккі називає керівника Дені? Хто вони один одному?

— Йой, невже ти дружина чи наречена містера Шелдена? – спантеличено перепитала.

— Діа, що ти. Дені – мій любий братик. Головне, не переживай ні за що. Я відчуваю, що ти будеш справлятися з обов’язками на відмінно. Ми б могли стати хорошими подругами, – шатенка встигала говорити за нас обох.

Мені завжди не подобались нав’язливі люди, але чомусь Віккі викликала довіру. Тим більше, я не проти потоваришувати з нею, щоб дізнатися більше інформації про махінації конкурента.

Дівчина відкрила мені двері кабінету Шелдена. Відчувалося, що вона дійсно заступник шефа, якщо він довіряє її смаку відносно нових працівниць.

— Не думала, що хтось в змозі говорити десять хвилин без передиху, – мимоволі зірвалося з язика.

На подив, Віккі не образилась, а тільки засміялась.

— Діа, я не люблю довгі паузи в розмові. Цей мій недолік відганяє гіпотетичних друзів. Невже я вже встигла тебе налаштувати проти себе?

— Звісно, ні, – чесно відповіла я, – Ти серйозно пропонувала дружбу? Я ж проста дівчина без зв’язків, а ти – сестра шефа.

— Я відчула, що ми прекрасно знайдемо спільну мову. Також, ти відмінна працівниця. Якщо перше я відчуваю на підсвідомому рівні, то відносно другого … — шатенка підморгнула, – Я просто ретельно вивчила всі резюме, які прийшли на електронну пошту.

«Не проста, ой, зовсім не проста ти особа, Віккі», — подумала я.

Сестра майбутнього начальника дала мені ознайомитись із стандартними документами при прийомі на роботу. Я швидко пробігла очима по паперах. Дивно, навіть дрібного шрифту не було. Також я зауважила чималеньку зарплату, як для звичайної секретарки.

Я почала крадькома розглядати Віккі. Мені видалося цікавим, як виглядає сестра мого супротивника по бізнесу. Нову знайому можна віднести до вродливих – вона володіла розкішним каштановим волоссям з мідним відливом і блакитними очима. Зараз Віккі вмостилася у братове крісло і посміхалася власним думкам.