Глава 10

— Я, як руда тінь, мчала за дорогим автомобілем останньої моделі. Моє хутро розвівав теплий осінній вітерець, лапи пружинили об хвойний настил. Ніс відчував запах ворога, якого переслідувала, не шкодуючи сил. Уже котрий раз не можу наздогнати його машину, яка продовжує їхати тим самим шляхом. Мені здається, що володар авто причетний до смертей моїх підлеглих. Але відстань між мною і машиною стрімко зростає. Не має сенсу продовжувати шалені перегони. Наступного разу почну стеження з цього місця. Я оглянулась навкруги, запам’ятовуючи місцевість. Повільно рушила в напрямку свого заміського будинку. По дорозі вирішую розробити план дій, – не затинаючись проказала я.

— Добре, – похвалив мене Олівер, – Тепер важливі деталі.

—Мені щось заважає побачити більше, створює бар’єр. Ця сила тягне назад, примушує повернутися, скласти руки, забути про все і поринути у солодке забуття. Я опираюся сторонньому впливу. Мій обов’язок про все дізнатися, – я  емоційно скрикую, не в змозі приховати сльози, готові от-от  политися з очей.

— Гаразд, кайцен Алісіє заспокойтесь, ви у безпеці. Давайте спробуємо розгледіти, хто знаходиться за кермом автомобіля.

— Деніел Шелден, – зривається з губ ненависне ім’я конкурента в бізнес-сфері.

— Ви добре роздивилися? Це пов’язано з вашими заблокованими спогадами, які поступово повертаються, – намагався вибудувати логічни й ланцюжок менталіст.

— Не можу згадати, – передчасно промовила я, але відразу свідомість огорнула бурхлива хвиля спогадів, – У день першого вбивства між нами велися перемовини про співробітництво. Я закінчила всі справи до вечора і вже збиралася додому. Раптом почула стишений голос містера Шелдена. Я зацікавилася, що він робить пізно ввечері на моїй фірмі, якщо ще зранку точно виходив з будівлі. Згодом я почула жахливий крик. Не роздумуючи кинулась в той бік, пришвидшила ходу, а потім перейшла на біг. На підлозі побачила розпростерте тіло одного з підлеглих-перевертнів. Навкруги відчувався занадто різкий запах крові. Озирнувшись побачила, що сходи залиті багряною рідиною. Слухом кіцуне відчула заледве вловимий шелест угорі, тому підняла голову. Чомусь не горіло жодної лампочки, та в мене розвинений нічний зір. Серед суцільної пітьми на мить спалахнуло яскраво-сліпуче світло. Можливо, це була зірка чи сніжинка. В крайному випадку — пучок  світла з променями.

— Ах! – не втримала зойку Джорджі.

— З цього дня все і почалося, як я розумію, – задумливо констатував психолог, – Ви більше не бачили подібного знаку?

— Ще двічі мене, ніби магнітом, тягло на місце злочину. Так, бачила серед пітьми зблиск зірки.

— Але це не факт, що вбивця Шелден, – втрутилася Джорджина, – Випадковий збіг обставин. Можливо, у нього були свої рахунки з жертвами, тим більше, всі вони виявились перевертнями. Чому ж ти переслідувала машину Шелдена? З твоїх слів ясно, що ти це робила неодноразово. Не випускаємо з уваги, що тебе змусив бігти в подобі лисиці той загадковий злочинець, який підмінив твої спогади. Виходить, позавчора тебе не було на місці четвертого вбивства, хоча докази говорять зворотне.

— За три дні до останнього вбивства я гуляла в образі лисиці по лісу. Побачивши машину конкурента, зацікавилась вкотре, куди він їде так пізно. Та знову не змогла наздогнати його автівку. Мій приватний будинок підступає до лісу, тому я частенько бігаю звіром, щоб зібрати думки докупи. У понеділок увечері знову вирішила прогулятися подібним чином. Я дуже здивувалася, коли відчула свій же запах на землі і кущах. Та я до цього часу не можу згадати, навіщо я раніше робила вилазку околицями. Ціківість гризе душу. Мені кортить дізнатися, куди вчора бігала. Щоб швидше подолати відстань, знову змінюю вигляд. Крім лап, хутра і рудого хвоста, я отримую і пам’ять звіра. Лисиця в мені пам’ятала вчорашній вечір, та після перетворення всі спогади стерлись. Наступного дня щось в мені змушує сваритися з Глорією, та так, щоб було багато свідків. Я знову після сварки мчу до лісу. Голос у голові змушує повернутися в офіс, але кіцуне в мені сильніша від людини, її волю не так легко зламати і підкорити собі, – я закінчила розповідь, вжахнувшись того, що невидима сила намагається втрутитися в моє життя.

— Кайцен Алісіє, ви пригадуєте щось конкретне про Деніела Шелдена? Маю на увазі не ваше переслідування його пересувань по лісу, – менталіст намагався докопатися правди.

— Зазвичай, він намагався згладити наші конфлікти, тому запропонував підписати контракт на співробітництво. Я була категорично проти, але Джорджі, представивши мені звіти відділу планування, переконала підти на поступки. Подібне співробітництво було вигідне як Шелдену, так і мені. Він навідувався раз на тиждень приблизно за день чи в день убивств, щоб обговорити деталі контракту. Але я відчувала себе якось дивно, не могла сконцентруватися, тому підготовка документів і перемовини лягли на мого заступника – Джорджину.

— Так, Еліс каже правду, – згідно кивнула подруга, – Олівере, ти обіцяв пояснити, хто або що зачаклувало вогняну кіцуне.

— Випадок занадто серйозний. Відчуваю, що це не остання наша зустріч. Можливо, ця особа скористалася сильним артефактом, який має спеціальну емблему.

— Емблема? – здивувалася брюнетка, – Ніколи не чула про таке.

— Кожен сильний майстер артефактів ставить на власні шедеври тавро, що багаторазово підсилює дію даного предмету.

— А як звичайний штамп допомагає підсилювати і без того сильні артефакти? – голос подруги наскрізь просякнув скептицизмом.

— Тавро ставлять на найдосконаліші свої творіння, вкладаючи в них частину душі. Хто ж задарма буде розкидатися душею? На це здатні тільки майстри своєї справи, яких не зустрінеш у найближчому шинку, – Олівер намагався нам детальніше пояснити ситуацію, поступово стишуючи голос до шепоту.

— Що примушує артефакторів йти на такий крок? – жахнулася я.

—Гроші, слава, престиж, помста. Багато що може підштовхнути майстрів до непростого рішення.