Через декілька хвилин поліцейська машина загальмувала біля відділку, трохи далі Джорджі припаркувала власне авто. Я сконцентрувалась для передачі подрузі телепатичного послання:
«Джорджі, спробуй вияснити, хто зацікавлений у моїх бідах. Спробуй спеціаліста, який допоможе активувати мої спогади. Здається, моя забудькуватість пов’язана зі злочинами».
Подруга ледь помітно кивнула, вкотре запевнивши мене у своїй вірності. Тепер залишається з допомогою чарів кіцуне витягнути з офіцера побільше даних, спробувавши затуманити йому мозок. Та і сидіти за ґратами абсолютно немає бажання. У цей час справжній вбивця гуляє на волі, готуючись до чергового злочину.
Мене відвели до кабінету слідчого. Офіцер Векслі був рішуче налаштований швидше закрити справу, повісивши на мене всі чотири вбивства. Звичайно, старший лейтенант із столиці мріяв з тріумфом повернутися додому, а, можливо, навіть отримати чергове підвищення в званні.
— Міс Алісіє, продовжимо допит. Ви стверджуєте, що не конфліктували з Глорією Рівз?
— Я ще раз повторюю – не буду давати свідчення без адвоката, – я вирішила триматись до останнього. Хай цей нахаба офіцер не думає, що може зламати мій опір.
— Гаразд. У вас є право на дзвінок. Та поки що давайте поговоримо по-дружньому, без свідків, адже я хочу вам допомогти. Ви ж не хочете скніти у в’язниці кілька десятків років. Допомога слідству завжди говорить на вашу користь, за це суддя пом’якшить вирок.
Ось як вирішив діяти офіцер Векслі. Хм, не дарма в такому молодому віці дослужився до старшого лейтенанта, а хочеться ж мати капітанські зірочки. Я вирішила діяти з хитрістю, як справжня кіцуне. Буду давати несуттєві відповіді, а при потребі зітру пам’ять цьому зарозумілому поліціянту.
— Я спробую поговорити з вами «по-дружньому», — навіть зуміла «вичавити» з очей кілька сльозин, які покотилися по щоках.
Містер Векслі простягнув мені паперову хустинку, сподіваючись на довгоочікувану перемогу.
— Міс Алісіє, знайшлись троє свідків, які бачили, як вчора Глорія вся в сльозах вибігала з вашого кабінету. Деякі небайдужі громадяни навіть чули розмову на підвищених тонах між вами і міс Рівз. І такі конфлікти повторялися неодноразово, не тільки вчора.
— Я нічого з цього не пам’ятаю. Що вам повідомила про сварки міс Джорджина? – прошепотіла пошерхлими губами.
— Якраз вашої подруги в такі поменти не було поряд. Навіть учора вона взяла відгул на весь день. Хоч це ви пам’ятаєте?
— Ні.
— Можливо, ви пам’ятаєте, як безжально убили Глорію? Закривавлена статуетка з вашими відбитками, додайте сюди руду волосину.
— Я не вбивала дівчину! У мене не було мотивів! Я планувала запропонувати їй підвищення!
— Якраз у вас і був мотив. Люсі – подруга покійної – стверджує, що Глорія два тижні тому взяла у вас під «чесне слово» кредит у розмірі сто двадцять п’ять тисяч доларів на лікування брата.
- Що? Якого брата? У неї немає близьких рідних.
— Люсі також не підозрювала про існування брата. Як виявилося, він потребував термінової медичної допомоги, а без операції б не вижив. Глорія на колінях випросила у вас гроші терміном на рік, а потім перерахувала на невідомий рахунок у Ріо-де-Жанейро. Але ми не знайшли ні її брата, ні тієї клініки, де мали проводити оперативне втручання. Адресат не існує.
— Продовжуйте, – напускала я все більшого туману на свідомість офіцера.
— Люсі стверджує, що ви стали вимагати погашення кредиту за тиждень. І протягом цього тижня у компанії «Фоксістрім» знаходять уже третю жертву. Здавалось би, ниточки ведуть в нікуди. На жаль, місцева поліція не виявила нічого спільного між убивствами. Справам не приділили достатньої уваги із-за бандитського угрупування, яке того часу пограбувало банк.
— І всіх собак вирішили «повісити» на мене? – гіпнотизувала свідомість поліціянта, торкаючись перлини, схованої під блузкою. Офіцер розтанув у глибині моїх зелених очей, поводячись, ніби на сповіді.
— Звичайно. Ви найкраще підходите на роль вбивці. Я в наказовому порядку «згори» підведу всі ниточки до власниці «Фоксістрім» — Алісії Річардсон. Шкода, звичайно, таку чарівну дівчину, але мені пообіцяли підвищення по службі та грошову премію. Міс, інакше на мене чекає звільнення з посади за статтею. Нічого особистого, вибачте.
— Містер Векслі, ви зараз забудете останні 10 хвилин нашої розмови, – мій голос мелодійно окутував свідомість, проникав в підкірку головного мозку. Ніхто не може чинити опору магії вогняної кіцуне, а тим більше не має права саджати за ґрати.
Слідчий покрутив головою зі сторони в сторону, позбавляючись стороннього впливу на свідомість.
— Міс Алісіє, почнемо допит, – наступав на мене суворий офіцер.
— Я буду говорити тільки в присутності свого адвоката. Я маю право на дзвінок? – потрібна інформація зібрана, можна виходити на волю.
— Звичайно, телефонуйте, – обличчя поліціянта почервоніло, ніби він вдавився кислицею, – Вражає ваша обізнаність при затриманні.
Я набрала номер старої маминої подруги Селести. Відома адвокатеса успішно займалася практикою в нашому місті, а її гонорари досягають «захмарних» висот. Селеста відразу відповіла на дзвінок, пообіцявши незабаром приїхати визволяти «бідолашну» дитинку з лап поліціянтів.
Незабаром до кабінету ввійшла моя адвокатеса. Бежевий костюм чітко окреслював підтягнуту фігуру Селести, яка знала секрети збереження молодості в свої вісімсот з гаком років.
— Доброго дня. Я представляю інтереси міс Річардсон. У чому її звинувачують? – адвокатеса відразу перейшла в наступ.
— Міс Алісія проходить підозрюваною по чотирьох убивствах, – парирував офіцер.
— А не занадто? Негайно пред’являйте беззаперечні докази або відпускайте мою підопічну.
— У нас є свідки, які стверджують напружені стосунки керівниці компанії з останньою жертвою. Також знайдено знаряддя злочину з відбитками пальців, а на тілі Глорії Рівз знаходилася волосина міс Алісії. Прошу ознайомитися з матеріалами справи.
#5386 в Фентезі
#1357 в Міське фентезі
#2268 в Детектив/Трилер
#905 в Детектив
Відредаговано: 05.08.2021