Глава 19. Зачарування та розчарування

Кірана аль Адаш

Королева Іларія зустрічає нас радісною посмішкою та обіймами. Король Рейнард також виглядає привітним. Я чудово розумію, що це все обумовлено моєю користю. Йому було вигідно видати мене заміж за свого родича і саме тому він дав прихисток в Шадарі. А зараз хоче потішити свою дружину. Схоже, вона має неабиякий вплив на свого чоловіка.

Під час вечері шад Лорг майже не бере участі в нашій розмові і явно роздумує про щось своє. Що змінилося з того часу, як ми були в кареті? Зрозумів, що моя холодність по відношенню до нього не зміниться? Чи є інші причини?

— Я завжди з ностальгією згадую академічні роки, — продовжую далі слухати щебетання Іларії про її «вітряну» молодість до того як вона стала серйозною королевою. До речі, про історію їхнього неземного кохання з королем я вже послухала. — Сай говорив тобі, що ми навчалися разом? На різних стихіях, звичайно.

— Якось не заходила тема, — ввічливо посміхаюся у відповідь. Як і про все інше. Ми взагалі з ним майже не розмовляємо. І не бачимося.

— Можу сказати він був таким же буркотуном як і зараз, — нахиляється до мене ближче та досить голосно шепоче, так що всі за столом точно можуть почути.

Лорг ніяк на це не реагує. Так і продовжує ширяти у власних думках. А от король залюбки підтримує тему.

— Ну, не скажи. Пам'ятаєш як ти влаштувала академічний концерт і вмовила його заспівати назагал? — зауважує наче ненароком, хитро поглядаючи на свого брата.

Співати? Це він про Лорга? Про тіньового герцога, ім'я якого викликає страх у половини Файросу?

Але судячи з реакції Іларії, таки співав. Бо вона заледве в своєму кріслі не підстрибує, коли звертається до свого дівера:

— Сай, ти ж для нас заспіваєш? А я на дорні зіграю! Пам'ятаєш, як в студентські роки? — а потім підморгує мені. — Дівчата за ним так і впадали.

Лорг, здається, зовсім не в захваті від її прохання. Але король не дає йому і шансу відвертітися, хіба що зовсім поставити себе в незручне положення та «відмовити двом прекрасним леді».

— Звісно, як я можу так вчинити, — хмикає з кривою посмішкою.

— Чудово! — Іларія плескає в долоні, наказує одному із слуг принести її інструмент з музикальної кімнати.

Доки очікуємо, Лорг дивиться на мене довгим непроникним поглядом. «Не треба на мене так витріщатися, це була не моя ідея!» — хочеться йому сказати, але я лише відводжу погляд в сторону.

Врешті, коли Іларія отримує свій інструмент, який чимось схожий на арфу, тільки значно компактніший, і зручніше вмощується в кріслі, Лорг відводить від мене погляд та звертає увагу на неї.

— Давай щось романтичне. Щоб порадувати прекрасних дам, — посміхається і знову погляд на мене.

Це ж він не мені збирається співати «щось романтичне»?

Відчуваю, що червонію. Ні, не через його погляди. Просто я, мабуть, випила зайвого. Надто смачне вино виявилося. І жарко стало зовсім не тому що... Думки розбігаються, коли з першими нотами струнного інструменту, він починає співати. Легко, невимушено, навіть пози не змінив. Все так само розслаблено відкинувшись на спинку крісла та тримаючи келих вина в руці, дивиться мені просто в очі.

Навіть не одразу вдається сконцентруватися на словах. Та краще я б цього не робила. Тому що ця пісня — зізнання в коханні. І вона дійсно... прекрасна. Як і голос чоловіка, що її співає. Він зачаровує, змушує поринути в нього, відчути кожен сенс і кожне слово. Кохання дійсно таке прекрасне? Чи існує воно насправді? Чи це лише недосяжна мрія?

І ця мрія точно не для мене. Мені не слід забувати хто я… і хто він. 

Голос стихає раптово, потім замовкає і музика, але я не звертаю на це уваги, повністю поринувши у власні думки. Доки тепла долоня не торкається моєї щоки, витираючи сльози. Я плакала? Ні! Я не плачу! Давно не плачу!

Скидаю на нього погляд. В темних очах тепло і ніжність. Які я давно не відчувала. Дуже давно…

«Ні! Ні! Ні! Ти мій ворог! Мій ворог!» — хочеться кричати з відчаю.

Мене випереджають. Чорний ворон вилітає прямо з тіні нам на стіл, здіймає галас, збиваючи посуд та склянки, які падають на підлогу та розбиваються:

— Прорррив в другому секторі! Прорррив!

Іларія охкає, король різко зводиться на ноги, а шад Лорг врешті забирає від мене руку.

— Ти мій ворог, — шепочу тихо, поки мене не чують і спостерігаю як той, хто ще секунду назад співав про кохання, зникає в холодній темряві.

Прорив… Прямо зараз в Зоні точаться бої. Скільки магів загине з обох боків? Скільки вогневиків Лорг особисто вб’є? І чи не загине сам?

Пісня яка мене надихнула наділити Сая такою творчою рисою — Ostap Drivko – Лелій))) Також потім згадалася пісня Per te Джоша Ґробана. А так можна уявити будь-яку лірично-романтичну пісню, яка вам подобається)))