Глава 17. Підглядання

Сайлас шад Лорг

— Можливо, треба почати діяти, а не просто підглядати за своєю дружиною? — чую глузливий коментар Рейна, коли спостерігаю очима Хаші за Кірою.

— Я хотів переконатися, що вона безпечно дібралася до школи, — відповідаю спокійно, намагаючись не показати, що його слова мене все ж таки заділи. Інакше зубоскалити він почне ще завзятіше.

Повертаю собі зір, тіньові нитки поволі розсіюються, і перше, що бачу — самовдоволена, широка усмішка Рейна. Він сидить у кріслі навпроти, розслаблено закинувши ногу на ногу, ніби ми обговорюємо погоду, а не мої приватні справи.

Ледь стримуюся, щоб не закотити очі. Замість цього ігнорую його та повертаю Хашу до себе. Темрява в’ється біля моїх ніг, доки кішка повністю не матеріалізується поряд. Звісно, я підживлював її темрявою вчора вранці, але цього недостатньо, враховуючи, що останню добу вона провела біля Кіри, і це добряче виснажило її. 

Хаша тичеться мені в ноги і треться головою, вимагаючи уваги. Гладжу чорну спину, що вигинається під моїми пальцями. Її шерсть миттєво поглинає мою силу. І, як тільки вона насичується, б'є лапою (добре, що без випущених пазурів) та граційно віддаляється, щоб скрутитися клубком у темному кутку. Жінки. І як їх зрозуміти?

— Ти ще довго будеш мене ігнорувати? — запитує Рей, спершись рукою на підлокітник. 

— Дай відпочити, я тільки повернувся.

Перехід тінню з Зони попелу виснажує найбільше: і відстань чималенька, і близька присутність вогневиків впливає.

Цього разу перемістився одразу в свої покої в палаці, знаю, що Рейн одразу до себе викличе для доповіді.

Він схиляється вперед та стискає моє плече.

— Сай, я справді переймаюся. Твоя темрява стає все сильнішою. Я не хочу, щоб вона поглинула ще і тебе. Ти мій брат!

— По-перше, лише двоюрідний, — Рейн штовхає мене в плече та тихо бурчить «бовдур». — По-друге, я і сам того не бажаю. А по-третє... дякую, що хвилюєшся.

Які б розбіжності між нами не були, як би ми не сперечалися, він — моя єдина родина. Як і я його. Лише заспокоює думка, що він не залишиться сам, якщо я програю цю битву з власною сутністю. В нього є Іларія. А згодом, сподіваюся, з'являться власні діти. Продовження крові і роду.

— Які новини? — він першим змінює важку тему. Не скажу, що на легшу.

— Вони щось задумали. За останній тиждень кількість сутичок зменшилася вдвоє, а останню добу взагалі затишшя. Розвідка доповідає, що вони накопичують сили.

— Думаєш, підуть в лобовий наступ?

— Ні... Не знаю. Щоб пробити наш захист цієї кількості людей буде не достатньо.

— Але достатньо, щоб відволікти нас від чогось… когось іншого?

Киваю. Перше, що спадає на думку — Кірана. Пройшло вже достатньо часу, щоб у Файросі здогадалися, куди вона поділася. Але я не зможу бути в двох місцях одночасно. При загрозі прориву, я буду потрібен в зоні бойових дій.

— Ти приставив до неї Ашера?

— Так. Я йому довіряю. Та і конфлікту стихій у них не буде.

— З перспективи отримати місце капітана загону стати особистим охоронцем... Неабияке падіння по службовій драбині та відчутний удар по самоповазі, — хмикає.

— Нічого. Перетерпить. Збити пиху з його задерикуватий носа не завадить. Така самовпевненість хоч і виправдана, до добра не доведе. А втратити одного з найсильніших магів в першому ж бою, через його гарячу голову, буде вже моєю помилкою. Та і якщо не зможе бути хорошим охоронцем для однієї людини, то як керуватиме цілим загоном?

— Я тебе зрозумів, — погоджується з моїми аргументами. — Відпочивай. Я поки проконтролюю ситуацію воронами. А ввечері… чекаємо вас з дружиною на вечерю.

— Що? Яку ще вечерю?

— Вечерю, яку організовує моя дружина сьогодні о восьмій. Відмовки не приймаються.

Знову Іларія за своє! 

— Рейн, я не буду...

— Ні, брате, ще і як будеш! Сьогодні о восьмій разом зі своєю дружиною. В палаці. Сприймай це як наказ! — встає зі свого місця та йде на вихід.

— Сам під сопілку своєї ненаглядної танцюєш і мене змушуєш! — кажу вже зачиненим дверям, від яких, звісно, відповіді не дочекаєшся.

Спочатку вирішую і справді відпочити, а ближче до вечора повернутися в маєток, коли Кірана має повернутися зі школи.

Сон додає сил, але не настрою. Спроби Іларії нас звести дратують. Мені не подобається, коли так відверто лізуть в особисте, та у магів повітря проблеми з розумінням кордонів інших людей. Всюди їм треба впхнути свого носа!

Хоча, мушу визнати, ідея з викладанням і справді виявилася непоганою. Здається, що Кірі це дійсно подобається. З дітьми вона стає зовсім іншою: м'якою, усміхненою, теплою... І, так, я спостерігаю за нею не лише, тому що турбуюся про їх безпеку!

Можливо, і вечеря виявиться не такою провальною, як очікую?

Відпускаю Хашу до Кірани, яка великою кішкою розвалилася в ліжку, доки я спав. В МОЄМУ ліжку! Та кому це доведеш! Точно не їй.