Глава 15. Знайомство з охороною

Кірана аль Адаш 

Наступного дня я чи не вперше з нетерпінням чекаю нашого спільного сніданку з шад Лоргом. Впевнена, що знайомство з моєю охороною також не забариться, і мені вже не терпиться дізнатися, кого саме мій чоловік призначив супроводжувати мене. Наче малу дитину. Але це пусте. Головне результат — я буду викладати і відповідно відновлювати стихію.

Коли входжу в їдальню, шад Лорг вже очікує на мене з його незмінним «доброго ранку». Ввічливо бажаю йому того ж і сідаю на своє місце в іншому кінці столу, шкода, що він не надто довгий. Слуги починають розставляти страви.

Їмо в повній тиші, як і завжди. Зазвичай я лише рада цьому факту, та зараз воліла би дізнатися хоч щось про власну охорону. Але він вперто нічого не говорить. А я вперто нічого не запитую.

Терпіння мені не позичати. Тому вправно розбираюся з качиною ніжкою в медовому соусі і запеченою картоплею. Їжа також один із факторів, який впливає на швидкість відновлення, та і, маю визнати, герцогський кухар готує відмінно.

— Іларія прислала вранці записку, вона чекатиме тебе сьогодні в школі.

Я відсторонилася від реальності і не одразу помітила, що герцог вже закінчив зі своєю стравою і уважно дивиться на мене, відкинувшись на спинку стільця. Цікаво, як довго він за мною спостерігає?

Відкладаю столові прибори і також випрямляюся.

— Чудово. Я з радістю зустрінуся з її високістю та продовжу знайомство зі школою.

Киває.

— Ти пам'ятаєш про що ми домовлялися?

За дурепу мене має? Чому розмовляє як з малою дитиною?

— Звісно, — не зважаючи на роздратування, відповідаю стримано.

— Добре. Твій охоронець вже має скоро прибути. Тобі треба... підготуватися до поїздки в школу?

Охоронець? Один? І все? Це має бути хтось дійсно сильний, якщо він довірив мене одній людині.

Виринаю із думок, коли шад Лорг наче випадково дзенькає келихом об тарілку, привертаючи до себе увагу.

— Ні, я готова.

Я і справді підготувалася заздалегідь — замість домашнього вбрання, одягла закриту сукню темно-синього кольору. Елегантно, але водночас стримано. Схожа була на королеві Іларії минулого разу, на неї і орієнтувалася.

— В тебе є досвід співпраці з охоронцями? — уточнює. 

— Звісно.

Насправді жодного, я сама собі була охоронцем. Проте принцесі, по статусу, охорона потрібна. У шад Лорга могли б виникнути питання, якби я сказала правду.

— Тоді не буду навантажувати тебе деталями. Загалом Ашер супроводжуватиме тебе до школи, і чекатиме за дверима класу, до кінця уроку. По закінченню — супроводжуватиме в маєток.

Перше — мого охоронця звуть Ашер, друге — він не буде нависати наді мною під час уроку. І це просто... чудово! Від цієї новини настрій повзе вгору і нервове очікування дещо спадає. Все набагато краще, ніж я очікувала від шад Лорга. Та виявляється рано я раділа. Дуже рано.

— Але я хотів би, щоб ти була під постійним захистом.

І що це означає? Щойно ж сказав, що мене супроводжуватимуть тільки до класу і... Думка обривається, коли я помічаю, як прямо на моїх очах починає формуватися згусток темряви, з якого поступово вимальовуються риси дикої кішки.

Він створює елементаля на моїх очах. Просто тут, у їдальні. Наче це не потребує зусиль та накопичення значних запасів сил. Але не це шокує. І навіть не те, що чорна пантера один в один схожа на мою Хашу — тільки зіткану з темряви, а не вогню. Мене шокують наступні його слова.

— Дай їй ім'я, — наказує.

Я відриваю погляд від граційної кішки, що поступово набуває повної фізичної форми та підіймаю погляд на шад Лорга, який спокійно дивиться на мене у відповідь. Він дійсно щойно запропонував дати ім'я ЙОГО елементалю?

Я розгублена. Тому що не уявляю до чого це призведе. Дати ім'я це не просто назвати елементаля, це прив'язати його до себе, мати владу над ним, можливість покликати в будь-який момент. Але це не мій елементаль, і навіть не моєї стихії!

— Ти ніколи не давала ім'я елементалю? — запитує, коли мовчання затягується.

— Ні, — давала звісно, але не чужому. Та й у принцеси офіційно елементалей не було.

— Ім'я дасть тобі можливість покликати її в будь-який момент, — пояснює терпляче, як зовсім нетямущій.

Заледве не фиркаю у відповідь. Це і малі діти знають! Але це ж працює лише зі своїм елементалем... чи ні?

— Але це ж не мій елементаль. І навіть не моєї стихії, — ненавиджу, що мені доводиться уточнювати. Сама я не до кінця розумію ситуацію, що склалася і можливі наслідки для мене. 

Він стримано посміхається, чим дратує мене ще більше.

— Звісно, ти не зможеш скористатися її силою. Лише прикликати, коли буде потрібно.

Тобто...

— А ви?

— Це ж частина моєї сили. Частина мене, — пояснює очевидне, і посмішка стає ширшою.

Мені хочеться запустити в нього, наприклад, ось цей мідний келих. Тому ще це означає одне — він приставив до мене шпигуна, з яким матиме постійний зв'язок.