Глава 14. Умова тіньового герцога

Кірана аль Адаш

Якоїсь миті втрачаю опору під ногами — усе тіло наче провалюється в порожнечу, світ навколо зникає, залишаючи мене сам-на-сам із задушливою темрявою, що тисне з усіх боків. Єдина реальність, за яку можу вхопитися — шад Лорг, що міцно тримає мою руку.

Я не бачу його чітко, риси обличчя розмиті, наче дивлюся крізь густий туман, що застеляє не тільки зір, а й свідомість. Тому, коли він різко притягує мене до себе, інстинкт змушує відсторонитися, бодай трохи звільнити простір між нами. Не розумію, що відбувається. Мене нудить фізично, а відчуття нерозуміння ситуації лякає. Одне знаю точно — шад Лорг цьому причина.

Коли врешті ноги торкаються твердої підлоги, з полегшенням переводжу подих. Лише тепер, поступово оговтуючись, розумію, що щось схоже я вже відчувала раніше, коли переміщалася порталом з Файросу в Шадар. Те саме відчуття вирваності з реальності та нудоти.

Друге усвідомлення більше чітке і гостре — він перемістив нас в маєток, в мою кімнату. Ось так просто.

Слова вибачення звучать як знущання. Треба було попередити... Чому ж не попередив? Дозволив оселитися в окремих покоях та відчути себе «в безпеці»... Тільки забув сказати, що для нього відстань і простір — це лише формальність.

Я повністю в його владі. Так само як була у владі Геріха раніше.

Маска покірної дружини спалахує і згорає у вогні спротиву. Не можу змовчати. Не цього разу. І мені байдуже, які будуть наслідки. Я маю право відстояти себе!

Реакція на мої слова не бариться, маска його благородності злітає так само швидко, як і моя маска покірної дружини. Він різкий, роздратований. І не слідкує за тим, що говорить. І що робить.

Його близькість тисне не гірше темряви і змушує нервувати. Заледве стримуюся, щоб не відмахнутися. Тому не одразу розумію до чого він веде. 

Врешті розуміння ситуації, що відбулася, повільно прояснюється. І... він правий. Я так зосередилася на ненависті до нього, що зовсім забула — інші маги темряви мені також не друзі. І навіть в образі принцеси Файросу, я для них ласий шматок — як для політичних ігор, так і просто в якості помсти — дивлячись хто добереться до мене першим.

Коли змушує дивитися йому в очі, відводжу погляд — не треба йому бачити більше ніж потрібно. Нехай думає, що я наївна дурепа, ніж розуміє наскільки сильно його ненавиджу, особливо коли чую, що мій захист це його відповідальність. Якби він тільки знав, хто перед ним — вбив би мене власноруч. 

На щастя, небажаний дотик триває недовго. Шад Лорг відступає.

Наступні його слова лише підкріплюють мої здогадки — хтось вже намагався до мене дістатися.

Проте вголос з ним я не одразу погоджуюся — по-перше, про цю небезпеку він і не думав мене попереджати, по-друге, я б все одно погодилася викладати. Просто була б обачнішою. Мені потрібна ця можливість!

І він її мені дає. Але з умовою.

Подумки насторожуюся. Яка ціна його поступки? Він відверто нагрубив королеві, прочитав мені цілу лекцію про безпеку, а тепер так легко погоджується з тим, щоб я викладала… Чи не буде ця ціна зависокою?

— Якої умови? — перепитую хоч і сама ненавиджу себе за це. Треба було мовчати і чекати, що він скаже далі.

— Тебе супроводжуватимуть ті, кого призначу я особисто.

І все? — хочеться перепитати, але цього разу мовчу. Для мене немає ніякої різниці — я не збираюся довіряти ні охороні королеви, ні охороні шад Лорга.

Інтуїція неприємно шкрябає. Відчуваю, що не все так просто. Та чи є в мене вибір? Мені треба практикуватися, щоб повернути стихію якомога швидше. І школа — це ідеальне місце.

— Добре, — погоджуюся. — Я розумію необхідність в охороні. І довіряю вашому вибору.

Нехай моє лицемірство заспокоїть і потішить його обов'язок захисника.

— Я радий, що ти усвідомлюєш рівень небезпеки Завтра вранці познайомлю тебе з охороною. А зараз вибач, вимушений відкланятися, на мене чекає король, — він коротко киває та йде до дверей, не чекаючи на мою відповідь.

Щойно двері за ним зачиняються, я встигаю виглянути в коридор і бачу, як він, ледь ступивши кілька кроків, «розчиняється» в темряві. Подумки хмикаю. Думав, що забуду про його здібності, якщо мені про них не нагадувати? Ні. Так само, як не забуду й того, ким він є насправді. Моїм ворогом.