Глава 13. Перший подружній скандал

Сайлас шад Лорг

Вартувало її попередити, пояснити, як відбувається перехід тінями. Але я настільки злий, що всі сили йдуть на контроль темряви, яка реагує на мій настрій.

Як Іларія могла вчинити так безтурботно? Вона думає, що я тиран, який «зачинив» свою дружину у маєтку виключно з дурості?

Хоч на секунду задумалася, що підставила під удар Кірану, а заразом і саму себе! Ще і не поставила нікого до відома! Сподіваюся, брат роз'яснить їй, що до чого — він був не менш злий ніж я, коли Кроу доповів куди направилися її величність королева в компанії моєї дружини.

Так, знаю, моя реакція теж занадто різка. Мене вивів сам факт її втручання, бо до цього вислухав цілу лекцію від брата про подружнє життя.

Він одружив мене на вогняній магині, якій з дитинства навіювали, що маги темряви це уособлення концентрованого зла. А тепер повчає, як треба поводитися з жінками! Хотів би я глянути, як би він обходився з Іларією, якби вона народилася не в Шадарі, а в Оші. І це враховуючи, що ми не воюємо з магами повітря напряму.

Про яке подружнє життя може йти мова, як вона ледь терпить мою присутність?

І зараз, коли просто намагаюся обійняти, щоб полегшити перехід, дерев'яніє в моїх руках та впирається долонею в груди. Скільки часу їй потрібно, щоб хоча б не кам’яніти в моїй присутності? Не кажучи вже про щось більше. Не впевнений, що маю стільки в запасі, перш ніж темрява поглине мене повністю.

Виходимо з тіней якраз в її спальні. Відсахується, як тільки наші ноги торкаються підлоги.

Бліда, руки дрібно тремтять, вона озирається на всі боки, а потім відходить на декілька кроків.

— Вибач, потрібно було тебе попередити про перехід, — витискаю з себе, вже розуміючи яку помилку зробив.

Тепер то вона усвідомила, що двері, які так ретельно зачиняє щоночі не є для мене перешкодою. Я можу проникнути будь-де, де є тінь. Навіть її власна.

— Що ви, вам немає за що вибачатися. Хто я така, щоб переді мною вибачатися… і тим паче попереджати, — говорить спокійно та кожне слово просочене сарказмом, помічаю як на секунду в сірих очах спалахує полум'я. — Це ж така дрібниця. Моя думка. Навіщо вам її знати?

Її тон та уїдливі слова, на жаль, досягають цілі. Роздратування повертається з новою силою. Тому, що я дійсно старався! Дати час! Захистити! А натомість що?

Роблю глибокий вдих, щоб повернути собі контроль над емоціями. Але не вдається. Не цього разу.

— Чому ж, мене дуже цікавить твоя думка! Мені прям дуже кортить дізнатися, як ти збиралася себе захистити в разі небезпеки? Чи це тільки я монстр в твоїх очах, а всі інші білі і пухнасті? 

Я в два кроки скорочую відстань між нами і майже нависаю над нею. Розумію, що лякаю. І роблю це навмисно. Це негідна поведінка чоловіка.  Та якби ж то я міг дослухатися до голосу розуму зараз.

— Я… — здається, що блідне ще більше, але не відступає. — Я була не сама. І нас супроводжувала охорона її величності.

— Охорона її величності — маги з бойовим досвідом. З численними пораненнями, а деякі і після полону. Як гадаєш з ким саме вони воювали? 

— Не я почала цю війну, — відповідає тихо, відводячи погляд.

— Не ти, — погоджуюся, і відчуваю як роздратування тане, з кожним пульсом жилки на її витонченій шиї, з кожним тріпотінням її повік. — Але всім це не поясниш. І те, що ти рятувала дітей з темним даром, знають одиниці. Для всіх інших ти, в першу чергу, донька короля Файросу. 

Не треба. Не треба її торкатися. Вона не бажає твоїх доторків! Але долоня, ніби без мого відома, торкається її щоки та повертаю руду голову в мій бік.

— А ще ти моя дружина. А я твій чоловік. Хотіли ми цього чи ні. Але це вже звершений  факт, — хочу, щоб дивилася мені в очі. Але вона вперто відводить погляд, та втуплюється в підлогу. — І твій захист — це мій обов'язок і відповідальність.

Змушую себе прибрати руку і відступити назад.

— За ці два тижні хтось тричі намагався потрапити в маєток та пробити захист.  На маєток тіньового герцога! Знаючи, якими будуть наслідки, коли я знайду їх! Але вони все одно ризикують, намагаючись дібратися до тебе!

Скидає погляд. Скоріше здивований ніж переляканий. Подумки хмикаю — чи був я не правий у своїх висновках: її не лякає небезпека ззовні, але від мене ладна тікати світ за очі.

— Я цього не знала. Її величність запропонувала мені викладати в школі. Я подумала, що могла б бути корисною.

Так. Не знала. І я дійсно не збирався їй цього говорити. Навіщо? Вона покірно сиділа в маєтку, майже не виходячи з власної кімнати. Допоки моя невістка не надумала втрутитися. Без мого відома і дозволу!

Та бачу, що і моя провина в цьому є. Чому вирішив, що Кірану влаштовує таке становище? Вона жива людина, не лялька. Якою б байдужою і холодною не намагалася здаватися.

— Я дозволю тобі викладати в школі за однієї умови.

Говорю і сам собі не вірю. Чи не зроблю я найбільшу помилку? А може вже зробив?