Глава 8. Весілля Тіньового герцога та вогняної принцеси

Кірана аль Адаш

Заснути так і не вдається, попори крайній ступінь магічного і фізичного виснаження. Заледве змусила себе лягти на ліжко, щоб не метатися загнаним звіром кімнатою. В тривожному передчутті години тягнуться як назло повільно. Відчуття наче я очікую власної страти, а не весілля. Скоріше б це все закінчилося...

По обіді, після того як одна з вчорашніх покоївок принесла мені легкий сніданок (чи вже обід?) і сукню, до мене і справді приходить королева у супроводі своїх численних фрейлін.

З подивом відмічаю, що вона не магиня темряви. Сіро-блакитні очі та біляве волосся вказують на те, що вона магиня повітря. Як і моя мама… була.

Серед фрейлін також прослідковуються різні магічні стихії, хоча більшість все-таки саме магинь темряви. А ті двоє статних брюнеток точно не просто фрейліни — надто цупкий у них погляд. На відміну від інших жінок, які здебільшого випромінюють цікавість та легку настороженість, ці дві кидають на мене досить відверті, я б навіть сказала погрозливі погляди. А, коли уважно приглядаюся до їхніх рук, переконуюся, що моя здогадка вірна — кисті міцні, пальці загрубілі. Це руки воїнів, а не благородних шаді, які тільки і вміють вишивати. Сама постійно стикалася з такою проблемою після тренувань зі зброєю, але в мене то був доступ до найдорожчих зіль для відновлення шкіри, і спеціальні захисні рукавиці, коли я була в образі Бастарда.

Королева досить привітно посміхається, коли я першою присідаю в реверансі з ввічливим «Ваше високосте».

— Вітаю вас принцесо Кірана. Рада з вами познайомитися. Можете звертатися до мене Іларія. Зовсім скоро ми станемо однією родиною.

Я б могла сказати, що її слова лише ввічлива звична брехня, але чомусь я не відчуваю в ній фальші. Дуже не обачно з її боку. Що вона про мене знає? Нічого. Для неї я чужинка з ворожої країни. Чому ж вона така привітна до мене?

— Шкода, що у нас так мало часу на підготовку. Та пропоную одразу розпочати, щоб не гаяти часу. Стільки всього треба встигнути! — продовжує, не звертаючи уваги на моє мовчання.

Мені залишається лише підкоритися.

Спершу йдемо в палацову каплицю, де і відбудеться весілля «у вузькому колі», як зазначила королева. Вона з ентузіазмом розпитувала мене, які квіти мені подобається більше, щоб прикрасити вівтар, а які поставити вздовж стін у вазонах. Я навмання повторювала за нею назви незнайомих мені рослин, єдині які я знала — ромашки та троянди — вона не перелічувати, а все інше для мене було порожнім звуком. Та і яка різниця?

Цей вівтар для мене — ешафот. Чи важливо якими квітами він буде прикрашений?

А королева все щебетала і щебетала, розповідаючи як проходитиме сама церемонія вінчання та які клятви ми маємо проголосити. Насправді, вінчання майже нічим не відрізняється від тих обрядів, що проводяться в храмі Вогняного бога. Тільки тут потрібно буде звернутися і до Темного бога також. Темний бог, звичайно, у Файросі заборонений. Була впевнена, що Вогняного у Шадарі також не визнають. Виняток в мою честь? Чи звичайна практика для міжстихійних шлюбів? 

Після того як королева врешті роздала розпорядження про підготовку каплиці і тема квітів була закрита, розпочалося обговорення святкового меню. Запечена птиця? Чи оленина? Що краще: фарширована щука чи смажені карасі? З кожним запитанням я дратувалася все сильніше. Мені все одно! Залиште мене в спокої? — хотілося кричати. Але образ покірної стриманої принцеси не можна було руйнувати.

Терпи, Кірана, уяви, що це просто один із видів тортур — заспокоювала себе подумки.

Найголовніші «тортури» чекали попереду — вибір весільної сукні. Звичайно, за інших обставин, сукня шилася б індивідуально під мене, але часу на це точно не було. Тільки підшити щось вже з готового вбрання. Я годинами приміряли одну сукню за іншою, доки Іларія врешті не вирішила «Ось саме та!». Не знаю як вона це визначила. Я погодилася ще на третю. Першу і другу, відкинула, щоб зробити вигляд, що я обираю. Але королеву це не зупинило. «Ліловий колір тобі не до лиця» — зазначила невдоволено, наче їй ту сукню одягати. Її ж вибір впав на сукню з темно-зеленим корсетом, розшитим дорогоцінним камінням та спідницею, що переливається блакитно-зеленим, залежно від освітлення. Звісно, всі фрейліни як одна погодилися з вибором королеви. І я погодилася, аби швидше закінчити примірку. Та крім сукні виявляється потрібно вибрати і нічну сорочку для... Ні! Не хочу навіть думати про це!

Тицьнула пальцем навмання в ту, що була ближче до мене.

— Ось цю хочу. Пасуватиме до кольору моєї шкіри, — промовила трохи капризно.

Не знаю чи дійсно попала в ціль чи ні, та тут королева швидко погодилася з моїм вибором.

Врешті-решт мене залишили в спокої та наказали відпочивати. О десятій мали прийти швачки, щоб остаточно підігнати сукню по фігурі, та фрейліни, щоб почати готувати мене до обряду.

Пізню вечерю, що мені принесли, я проігнорувала так само як і сніданок-обід. Загалом я не їла вже другу добу. Останній раз за їжу був лише ковток зілля для відновлення енергії, ефект якого закінчився ще вчора. Але шматок в горло не ліз. Спогади про минуле і думки про майбутнє знову заполонили тишу. Я вже і пожалкувала, що поряд немає королеви Іларії, яка відволікала мене своєю метушнею.

Та цього разу час пролетів непомітно, ось вже і швачки прибули, і фрейліни не забарилися… Я відчувала себе лялькою в їхніх руках. Маріонеткою… Я завжди була маріонеткою.