Глава 2. План, який потребує коректив

Кірана аль Адаш

Руки тремтять. Не від страху. Не від слабкості. Від напруги. Від того, що я знову і знову кличу свою стихію, яка блокується магією наручників. Це боляче. Справді боляче. Але я знаю, що здатна це зробити. Здатна зламати їх. Надвисокою ціною. Та наразі найцінніше — моє життя.

«Будь готова до всього. Прораховуй вірогідності подій заздалегідь» — ось друге правило мого наставника, викарбуване кров'ю на моїй душі. Він, як ніхто, розумів наскільки тонка межа між «героєм і рятівником Файросу» та «зрадником корони». Єдине, що дійсно не очікувано — король вирішить прибрати принцесу, а не бастарда короля.

Маю визнати, його план дійсно продуманий — народ Файросу обожнював Бастарда — героя війни з Шадаром— і саме його бачив наступником престолу, попри двох законних нащадків, яких нещодавно народила сьома дружина короля. Прибрати таку значну фігуру з палацової шахівниці означало б викликати гнів простолюду, виснаженого безкінечною війною з магами темряви.. Одна іскра — і все спалахне. Таку пожежу не спинити навіть Величному королю.

Придушую в собі відчуття розпачу та жалю від програшу. Це не ті відчуття, що мені зараз потрібні. Гнів і ненависть — ось що додасть сил моїй стихії.

І я дійсно ненавиджу його! Ненавиджу власного батька! За вбивство матері! За вбивство Ромула! За вбивство Хаші! За вбивство невинних душ, які волею долі народилися магами темряви на вогняних землях Файросу. За роки війни, яка тримає його при владі.

Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу!

Наручники спалахують, гарячий метал обпікає зап'ястки, кров стікає не лише з розбитої губи, а й з носа. В очах темніє, але я не зупиняюся — мушу спалити їх вщент, інакше блокуюча магія не розвіється.

Коли нарешті звільняюся, падаю в калюжу власної крові. Але це дрібниці. Найгірше — я вигоріла магічно. Витратила всю свою стихію, і на її відновлення підуть місяці. А до того часу — я вразлива як ніколи. Ось ціна, яку я заплатила.

Проте я дійсно можу собою пишатися — я спалила дорогоцінний артефакт, який вважали незнищенним, адже його суть і полягає в тому, щоб блокувати магію арештанта.

Це не була імпровізація, не в моєму випадку. Я вже робила подібне на вимогу Ромула. Минулого разу на відновлення стихії знадобилося майже півроку. Та я вісімнадцятирічна і я двадцятип'ятирічна це два зовсім різних потенціали. За ці роки сила мого вогню зросла втричі, і навряд чи знайдеться вогняний маг, що зрівняється зі мною.

Хоча голова все ще паморочиться, встаю спочатку навколішки, а потім підіймаюся, тримаючись за крісло. В мене немає часу, щоб вилежуватися. Треба забиратися звідси якомога скоріше.

Те, що батько вирішив зачинити мене у моїх власних покоях, а не кинути у в'язницю — відвертий промах з його боку і шанс втечі для мене. Тікати з в'язниці було б набагато важче. Хоча і на цей випадок я мала план.

Похитуючись, прямую до купальні та зачиняюся зсередини. Відкриваю всі крани одночасно, і кімнату наповнює шум води. Спочатку змиваю кров з рук і обличчя — хоч це і займає час якого і так обмаль, та запах крові я терпіти не можу.

Потім тягнуся до однієї з численних склянок на полиці з найдорожчими парфумами. На відміну від інших ця коричнева та непримітна, навряд покоївки нею б зацікавилися. А ось для мене це те, що треба. Зілля портальної магії.

Зіллєвари займали чи не найнижче становище серед ієрархії магів. Навіть артефакторів поважали, хоч і здебільшого за ті ж наручники, які я все-таки знищила. А зілля зазвичай мають локальний і короткочасний ефект. Та це зброя якою треба вміти користуватися.

Кидаю склянку на підлогу. Друзки розлітаються на всі боки, вивільняючи портальну магію. Краплини зілля закручуються у вихор, формуючи коло на підлозі.

Крок вперед і наступної секунди я вже стою  не в помпезній позолоченій ванній принцеси, а в темному підвалі, що тхне пліснявою.

Сил немає навіть на те, щоб запалити найменший вогник. Але мені це і не потрібно — я знаю кожну дощечку на цій підлозі, кожен виступ на цих стінах. Три кроки вперед, два вправо, нахилитися, знайти таку знайому шпаринку в підлозі та зірвати дошку.

Тут все необхідне — запасний одяг, як чоловічий так і жіночий, гроші, коштовності, зброя, деяка їжа та різноманітні зілля, і найголовніше з них — зміни зовнішності.

До речі, це досить цікавий експеримент одного студента, який представляв його на випускному екзамені в Академії чотирьох стихій. Через побічну дію — висипи на обличчі — комісія відкинула це зілля як непотріб, студент іспит не склав. Дійсно, вагомий недолік, якщо б воно потрапило до широкого користування. Та впевнена, що його формула майже одразу опинилася в  руках Таємної канцелярії короля, де її довели до досконалості. А мені вистачить і такого варіанту. Добре, що саме тоді я також була в тій комісії. В образі бастарда, звичайно. Жінки і наука це несумісні у Файросі поняття.

Коли рука знайомим рухом тягнеться до зеленуватої склянки, застигаю. Не тому що розгубилася і не знаю, що робити далі. Тут все дуже просто — випити зілля, взявши на себе образ того самого студента, переодягтися в чоловічій одяг, забрати зброю та коштовності, підпалити будівлю (на цей випадок також маються звичайні сірники) та забиратися зі столиці якомога подалі. Затаїтися десь в глушині, вичікуючи доки стихія вогню повністю відновиться.