Що сталось?

Розділ 22

     Я чудово розумію яка думка була у всіх хто бачив мої дії. Я вигинаю руку, і мій меч з легкістю розсікає дерево тренувального манекена. Удар прийшовся по центру, тож верхня його половина з гуркотом впала на витоптану землю.

     Волосся Натаніеля я відпустила ще перед ударом, він дивився на мене з порожнім виразом обличчя, наче вже попрощався з життям. Ми стояли один напроти одного, він на колінах, а мій меч так і застиг перпендикулярно моєму тілу збоку, у тому положенні як я розрубала манекен.

     Я швидко вийшла з цього стану, розвернулась та попрямувала геть. Я бачила як Оріана та Далія бігли до Натаніеля. Я знала що мої дії були імпульсивними та необґрунтованими, і що найбільше лякало, вони були небезпечними. Але зараз я точно не можу поговорити про це з принцом, і хоча б перепросити, мене ще не відпустили емоції, адреналін ще кипів у крові.

     -         Та вона ж навіжена, божевільна. Вона хотіла вбити тебе, це замах!- волала Оріана. Що вона там викрикувала далі мені було погано чути. У своїх вухах я чула власне серцебиття та шум крові в артеріях.

     Швидко дійшла до огорожі полігону, та легко її перестрибнула. Я йшла в невідомому мені напрямку, сльози градом котились по щоках та обпалювали шкіру.

     Мені було не страшно, я не боялась гніву короля чи ще когось. Мені було прикро. Я реально могла завдати шкоди людині, і річ не в самому факті нанесення тілесних ушкоджень. Все ж я давно займаюсь цим видом бойового мистецтва і досить часто їздила на турніри та змагання. Проблема була в, тому що я так безглуздо виплеснула гнів на ні в чому неповинного Натаніеля. Мені було соромно, все ж це він мене врятував, через нього я жила в палаці та мала все що забажаю, а не як безхатько тинялась вулицями до скону. Це було таке гірке почуття наче я … зрадниця.

     Мене ніхто не спиняв, але це й краще для мене. Мені треба себе заспокоїти. І краще це робити наодинці.

      Я йшла по садовому лабіринту, навколо було дуже тихо, на землю вже опустились сутінки, а на небі виднілись перші зірки. Доріжка якою я йшла була занедбаною, з поміж каміння проросла трава, кущі були непідстрижені. Очевидно нею не часто ходять. І тим паче  я не знала куди вона веде, та я й не переймалась цим, мені було все одно, я просто йшла куди дивляться очі.

     Я й незчулась як йшла мощеною дорогою. Розум почав прояснюватись. Повз мене мчались карети та вершники. Неспішно йшли люди, прогулювались молоді пари. І всі підозріло і наче з жахом в очах косились на мене. Що за чортівня? Ніби в мене на лобі роги.

     Я озирнулась і побачила причину таких косих поглядів. Аміс неспішно йшов трішки позаду мене. Я з подивом на нього дивилась. Весь цей час він йшов позаду мене і я його не помітила.

     Він побачив що я його нарешті помітила, підійшов блище і почав вже звично тертися об мої ноги в очікувані поки я його погладжу.

     Далі я йшла вже не в трансі, не знаю куди, але в палац точно не хотіла повертатись, боюсь навіть уявити що там зараз, і що буде якщо я повернусь. Люди все ще на мене витріщались, здається це центральна площа, саме тут мене висадив Елай після нашої першої зустрічі. Я звернула на вузеньку вуличку, і  скрилась у темряві від нищівних поглядів.

**********

     Тим часом з іншої вулиці на центральну площу на конях виїхав загін спеціального призначення, на чолі якого був Елай. Вони наче буря, промчали через площу у напрямку королівського замку.

     Вони були на завданні декілька днів. Це було нелегке завдання на кордоні з королівством Вогню спіймали шпигуна і було виявлено декілька проривів.

     Цього разу Елай як ніколи поспішав до замку. Наче якась сила тягла його туди.

     Всі члени загону відсіялись по дорозі, вони жили не в палаці. Тому  чоловік прибув сам. Під’їзна алея буда гарно освітлена, слуга повів коня до стайні. Елай вирішив не турбувати короля в пізній час і попрямував до своїх апартаментів.

     В кімнаті було темно тож чоловік запустив у повітря блакитний пульсар, далі активував лампи-артефакти. І помітив відсутність Марса. Саме у цей момент у двері постукали.

     -                     Заходь.- скомандував він. В кімнату зайшла Хельга.

     -                     Добре що прийшла, ти часом не бачила Марса?

     -                     Він був з Антою всі ці дні поки вас не було.-  Елай нахмурив брови.

     -                     Добре. Дякую. Можеш йти.- він вже прямував до дверей, щоб піти до Анти, він і так хотів до неї навідатись, а це був непоганий привід. Але служниця не йшла.

     -                      Щось ще?

     -                     Так, вас чекають в тронній залі.

     -                     Що трапилось?- ній спохмурнів ще більше. В такий час просто так не кличуть, певне щось сталось.

     -                     Не знаю, але може це з приводу пані Анти.- дівчина опустила очі на підлогу.

     -                     А що з нею?

     -                     Сьогодні на полігоні дещо сталось. Весь палац про це гуде.- дівчина говорила тихо, наче це була таємниця. Вона підвела погляд на Елая.

     -                     Що сталось на полігоні?- дівчина нервово мнеться на ногах. Хельго, не тягни!

     -                     Був поєдинок Анти з принцом….-  вона замовкає.

     -                     І? Що далі?

     -                     Краще нехай вам розповість його високість принц, я мало що знаю.

     Елай без зайвих слів оминає дівчину і майже вилітає з кімнати. Він швидко долає коридор і опиняється перед дверима тронної зали. Двері відчинились перед ним, зайшовши він бачить короля, зліва від нього радник Вотерс з донькою, а з іншого боку Натаніель, та принцеса.

     -                     Що сталось?- забувши про правила етикету Елай перейшов до справи.- Що за чутки ходять палацом?

     -                     Якщо, коротко кажучи, так звана іносвітянка напала на принца.- рявкнув Вотерс.