До першої крові

Розділ 21

     Спала я спокійно, мені не снився той кошмар. Ранок почався як завжди. Єдине що відрізняло його від інших, це присутність Марса. До речі прокинувшись я побачила як він спав вклавши морду мені на коліна. А кажуть вони лише з вогняними ладнають. Он у мене взагалі магії не має, але тварина до мене так і тягнеться.

     Сьогодні принесли не пишну розкішну сукню, а щось простіше, вже більше схоже на сучасні сукні мого світу. Вона була довгою, небесно блакитного кольору, з довгими широкими рукавами, на ліфі тканина зібрана в складки утворюючі V-подібний виріз. Матеріал був схожий на шовк.

     Цікаво, чи носять тутешні жінки звичайні штани в повсякденному житті, чи лише сукні? Треба поцікавитись у пані Морган.

      В якості зачіски мені просто завили локони та з обох боків підібрали волосся невидимками.

     Такою я собі подобалась більше, ніж в тих сукнях, хоча може я проста скучила за таким своїм виглядом.

     Я вийшла з кімнати, і попрямувала в кабінет. Марс вийшов зі мною, але пішов в іншому напрямку.

     Заняття проходило нудно та монотонно, бойову магію вони з Честером не вивчали, він не вбачав в цьому необхідності.

      З пані Елеонорою вже було куди більш цікаво та затишно. Ця жінка вміла підняти настрій. Я таки запитала в неї про одяг. Виявилось що жінки носять штани. Також вона пообіцяла завтра провести мені урок на тему одягу, де я власне і дізнаюсь більше.

     Коли заняття закінчились, я вийшла з зали й побачила аміса, він сидів під дверима та одразу піднявся на всі лапи коли я вийшла. І ми разом пішли до кімнати. Там мене вже чекав обід, я передяглась захопила свою зброю, та пішла на полігон. Звісно зі мною був Марс.

     На полігоні я повторила все так само як і вчора, хіба що бігала більше.

     Захопившись тренуванням, і боєм з уявним суперником  я не помітила глядачів. Відчувши на собі погляд я роззирнулась і побачила Натаніеля з Далією. Вони всміхались і махали мені руками. У відповідь я теж помахала, та покрокувала до них.

     -                     Ти не втрачаєш часу.- звернулась до мене Далія.

     -                     Так, зайнятись власне і нічим, тому я і прийшла сюди. Проводжу поєдинки у своїй уяві.- іронічно всміхнулась я.

     -                      То може Натаніель складе тобі компанію.- висунула пропозицію Далія, та хитро всміхнулась.

     -                     Було б цікаво.- врешті поєдинки з уявним суперником буди не такі вже і захопливі.- то що скажеш?

     -                     Не боїшся що я тебе пораню?- з викликом глянув на мене принц.

Я приснула зі сміху. Це була така спроба мене зачепити чи налякати?

     -                     Давай, перевірмо, хто кого.- я самовпевнено всміхнулась, та зщурила очі дивлячись на нього.

     -                     Добре. Допоки б’ємось?

     -                     Хмммм…..- я замислилась.- До першої крові.- хоч я раніше таке не практикувала, але завжди було цікаво.

     -                     Може не треба так!?- спробувала зупинити нас Далія.

     -                     Нічого страшного, просто буде подряпина.- спробував заспокоїти її Натаніель.

     Не чекаючи відповіді, він перескочив через паркан. Він був одягнений у тренувальну форму, тож переодягатись йому не потрібно, що зекономило нам час. Він швидко вийняв свій меч з ножен. І бій почався.

     Він рухався плавно та швидко. Першою в наступ пішла я і він з легкістю відбив мою атаку. Певний час ми наносили один одному слабенькі атаки, і відбивали їх. Мій хвіст, який я зібрала на швидку руку, вже добряче розтріпався, і волосся вибивалось з нього. І це не аби як заважало.

     Далія спостерігала за нами та я час від часу на неї зиркала, як  я зрозуміла вона вболівала за мене, все ж таки ми дівчата маємо підтримувати один одного.

     Час для тренування я обрала звісно кращий, ні. Сонце знаходилось ще досить високо, було спекотно. Я відчувала як по моїй спині стікає піт, та на лобі зібрались дрібні вологі намистинки. Натаніель також вже був мокрий. Біла сорочка прилипла до його тіла, та чітко обводила кожен вигин та м’яз його натренованого тіла. Видовище звісно захоплююче.

     -                     Так і будемо танцювати?- він подивився на мене з викликом, трішки зіщулені очі та крива посмішка.

     Я роблю ще одну атаку, врешті не можна показувати противнику всі козирі.

     -                     То веди.- і подивилась на нього з таким самим виразом обличчя.

     Він всміхнувся, виконав певну комбінацію кроків, замах мечем, ще трішки й полоснув би мені руку. А ось це вже серйозно.

     -                     Так, Натаніель зроби вже це!- долинув до мене голос.

     Я повернула голову. Поруч з Далією стояла Оріана, це вона кричала. Мені здається в мене аж око сіпнулось від її появи, я скривилась та на обличчі з’явився наче оскал.

     В цей момент, поки я відволіклась. Натаніель часу дарма не витрачав. Він замахнувся мечем. Боковим зором я це побачила і спробувала розвернутись. Моє волосся вже повністю розсипалось, стрічка якою я їх зібрала загубилась десь в траві. Я почула як мій одяг розрізає лезо. От чорт. Я відсахнулась.

     Я подивилась на свій живіт, на маленькому шкіряному корсеті, який мені вже дуже прилюбився, виднівся вертикальний поріз. А на траві лежало декілька пасм волосся. І ні краплини крові.

     А от це вже дарма, я й так не в гуморі була. З усіма цим приниженнями з приводу магії. Ця Оріана, своєю особою вже дуже мне дратує. А тепер волосся?  Своє волосся я любила, і не кожен може похвалитись таким. Воно повністю закривало мені сідниці, і було від природи прямим, рівним.

     Я чула оплески, Оріана стрибала та махала руками.

     -                     Так, я знала! Ура!- вигукувала вона.

     От же зміюка. Натаніель всміхався і дивився на мене ніби перепрошуючи. Гнів взяв гору.

     Я роблю декілька швидких кроків, високо підстрибую і завдаю удар, принц звісно його відбиває. На його обличчі повний нерозуміння вираз, брови зійшлись на переніссі.