Аміс

Розділ 20

     Я йшла по квітучому саду, в повітрі витав приємний аромат, співали птахи, навіть на душі стало легше. Сад був своєрідним лабіринтом, доріжки відгороджувались одна від одної зеленим парканом підстрижених високих кущів. Тож час від часу я чула як хтось йшов і уривки розмов.

     Та от майже дійшовши до полігону я почула напрочуд знайомі голоси. Тому зупинилась і роззирнулась по сторонах, нікого не було, а голоси ставали гучніші, певно це на сусідній стежці, тож я завмерла не рухаючись, намагаючись вловити суть розмови.

-                     ….., але ж, тату, ти бачив як він на неї дивиться. З цим треба щось робити.

-                     Не хвилюйся я сьогодні обговорю цю тему з королем. зрештою він знає наші умови…

     На цьому моменті я відчула як щось тепле та м’яке доторкнулось до моєї лівої руки, та стегна. Від несподіванки я сіпнулась, та відскочила вбік. Добре хоч не заволала на все горло.

     Я опустила очі й побачила Марса. Тварина ніяк не відреагувала на мою поведінку, він просто підійшов знову і почав тертися об руки.

     Тож я остаточно забула про ту розмову. І почала пестити аміса. З розмови короля я зрозуміла що Елай кудись поїхав, і дорога мала бути з не легких, якась важлива справа, про яку мені звісно не було відомо жодних подробиць. Певне тому аміс знайшов мене.

     Певний час я пестила Марса. Потім пішла у бік полігону, весь це шлях аміс ні на крок від мене не відходив, тримався поруч, ба більше він тулився так щоб моя рука була у нього на загривку. Яке ж все-таки чудове створіння, і чого їх вважають небезпечними.

     Полігон був порожнім. Я почухала аміса за вушком, і пішла тренуватись, він ліниво розлігся на траві, мордою до полігону так що дивився прямо на мене.

     Я вирішала почати з бігу. Не рахувала скільки кіл я пробігла, та відчувала приємне ниття в ногах. Далі розтяжка. Потім продовжила виконувати різноманітні вправи спрямовані на розвиток різних груп м’язів. І лише після цього взяла в руки меч. Повторила базові рухи та прийоми.

     З кожним рухом на серці ставало так легко. Душу окутало умиротворення. Меч здавався дуже легким.

     День ставав коротшим, сонце сідало з кожним днем все раніше. Наче не так вже й багато часу я провела на полігоні, а все навколо залилось яскравими фарбами, небо набуло приємних відтинків рожевого, фіолетового та синього.

     Я не припиняла тренування. У всіх цих фарбах меч дивовижно виблискував, світився. Я була наче загіпнозованою, виконувала рух за рухом і спостерігала як змінюється кольорова гама на лезі. Наче відрізана від світу навкруги, знаходилась у коконі променів сонця що сідало.

    Йшла до себе я вже в темряві. Я й не зчулась як сонце сіло і все навколо заполонила темрява ночі. Марс супроводжував мене ні на крок не відступав.

     Моє волосся розтріпалось. Одяг прилипав до тіла, а свіжість осінньої ночі приємно охолоджувала тіло.

     Небо було всіяне зорями, але вони були зовсім не такими як в моєму світі. Вони були великими, здавалось що вони так близько що можна рукою дотягнутись. Також я не побачила знайомі мені сузір’я.

     Я йшла повільно, але й сама не помітила як дійшла до дверей своєї кімнати. Коридори були порожніми та тихими.

     В кімнату разом зі мною зайшов Марс, він вскочив на вже вподобану софу в ногах ліжка, вмостився і просто стежив за моїми діями. Мені здалось це досить мило та кумедно. Поки його господаря немає, він обрав мене собі в компаньйони.

     Хоча може це не через те що йому самотньо, а через мій стан. Зрештою я відчувала себе не у своїй тарілці. Хоч і у своєму світі я не могла знайти собі місця. Проте там моя сім’я, знайомі, друзі, хоч їх не так вже й багато. А тут, я нікого і нічого не знаю все чуже, ще й дару не маю.

     Швидко відкинувши всі думки, пішла в ванну. Все ж добре тут було що ванна зачарована, завжди є чиста тепла вода. Я опустилась в воду, вона приємно оповила тіло, м’язи розслабились. На мить навіть здалось що я задрімала.

     Я вийшла з ванни в чистій сорочці, мокре волосся прилипало до шиї та щік. Але різко зупинилась, я була трішки шокована картиною що розгорнулась перед моїми очима.

     Хельга стояла неподалік ліжка, а Марс сидів на софі в повній готовності, щоб стрибнути та гарчав.  Було видно що дівчина перелякана і не знає що робити, на її обличчі застигла гримаса страху.

-                     Марс.- я покликала аміса, він розвернувся побачив мене, зістрибнув с софи та підійшов до мене.- Що трапилось?- звернулась я до служниці, тим часом тварина тулилась до мене і я чухала його за вушком.

-                     Пані, я принесла вам вечерю, лишила її на столі, хотіла прибрати з ліжка речі. І цей звір почав кидатись на мене.- на ліжку дійсно лежав меч та форма з кулоном.

-                     Не треба нічого прибирати, забери форму, інше лиши, я сама приберу.

-                     Добре, пані.- Хельга швидко підхопила одяг лишивши на ліжку меч і кулон. І кинула нервовий погляд на аміса.

Вона вже збиралась йти як я згадала про мого гостя, що стояв поруч.

-                     І ще принеси Марсу водичку і те що він зазвичай їсть.- скомандувала я.

-                     Так, зараз принесу.- вона швидко шмигнула у двері кімнати лишивши мене саму.

     Я бадьоро підійшла до ліжка, надягла свій кулон, прибрала меч на один з комодів. Взяла книгу з етикету, все ж навчання продовжувалось, і прийнялась за вечерю.

    Трохи згодом повернулась служниця, вона принесла дві тарілки, одну з водою, іншу з сирим м’ясом, і чому я не здивована таким його раціоном. Та й зрозуміло чого його всі так бояться. Та і я боялась при першій нашій зустрічі. А зараз он як поладнали.

   Проте він не йшов до їжі.

-                     Ходи но сюди, вечерю вже принесли.- покликала я його. І вій охоче почав їсти.