Не так вже й прикро...

Розділ 19

     Вперше за довгий час мені знову снився той страшний сон. Я йшла по цьому лабіринту, зриваюсь на біг, знову тікаю, сама не знаю від чого. Бачу позаду себе ті два вогники, різко розвертаю обличчя вперед і бачу вогняну стрілу, що летить просто в мене. Я не встигаю ніяк зреагували. Стріла влучила просто мені в груди, з середини мене пронизав жар, в ту секунду мені здалось що я згораю живцем з середини.
     Я прокинулась в холодному поті. І перше що я зробила це схопилась за те місце куди влучила стріла. На щастя це був лише сон і рани не було.
     Я перевела погляд на вікно. Здається що було досить рано, сонце тільки починало сходити. Вчора я так і заснула в сукні. І не підготувалась до занять. Не говорячи вже про мій меч.
Тому я швиденько пішла до ванної кімнати, привести себе до ладу. Знімаючи сукню мій ланцюжок впав на підлогу, я зовсім про нього забула. 
     Кулон був своєрідним, він не був вишуканим та витонченим. Але був досить гарним, якщо не носити закритий одяг, то він завжди впадав в очі. Це був кулон у форму кола, діаметр приблизно три сантиметри, в середині кола вирізана багатокутна зірка контур всипаний прозорими камінцями, в середині неї була вирізана ще одна така сама, але менша і контур був всипаний чорними камінцями, а в центрі був великий червоний камінь. 
     Я надягнула кулон на шию. Закінчила справи в ванній, та повернулась до кімнати.
     Взяла підручники та вмостилась на ліжку, треба хоча б пробігтись по параграфах, навчання тільки почалось, а я вже прихожу неготова. Стосовно етикету і танцю все було легко та зрозуміло, необхідно лише відточити навички на практиці. Історія теж все не так погано, все ж я вчора дещо прочитала в книзі Трісс, і зараз і підручниках що лишив мені пан Честер, лише дати та імена треба добре запам’ятати. А от з магією і магічним боєм, все було погано, в книзі було багато термінів значення яких я не розуміла, хоч на обкладинці й було написано що то основи, але явно не для осіб з інших світів.
     У двері постукали. Я дозволила ввійти, це була Хельга, вона принесла сніданок і пішла. Від апетитних ароматів рот наповнився слиною, все ж я вчора не вечеряла, та і взагалі останнім часом часто пропускала прийоми їжі. На смак їжа виявилась фантастичною, чи то через те що я голодна, чи кухар перевершив сам себе.
     Служниця повернулась вже з сукнею. Цього разу сукня була ніжно-бузкового кольору. З пишною фатиновою спідницею з глибоким декольте, це мене бентежило, бо знову знімати кулон не хотіла, а бабуся сказала його нікому не показувати.
     -  Чи є до цієї сукні шаль?- поцікавилась я.
     - Була, пані. Принести?
     - Так, було б добре.
     Служниця лише кивнула, і швидко вийшла з кімнати. Я лишилась знову сама, і почала розглядати себе в дзеркалі. Ці сукні звісно чудові, але я вже скучила за зручними джинсами та кросівками. На самоті я була не довго, Хельга повернулась досить швидко з напівпрозорою накидкою. Вона не те щоб повністю закрила декольте, але кулон став менш помітний і детальніше його не роздивишся.
     Сьогодні зачіска була досить простою, декілька підібраних пасм волосся, бузкова стрічка, живі квіти. Макіяж нанесли легкий, щоб підкреслити мою природну красу.
     Я стояла перед дзеркалом, повністю готова, вже час йти на заняття. Але всередині мене накривала лавина паніки. А страх наче змія скрутився внизу живота. Я прекрасно знала причину такого свого стану. Я боялась уроку магії, а точніше почути від пана Честера що я дійсно порожня. І тоді слова Оріани будуть цілковитою правдою.
     Дорогу до кабінету я пам’ятала, тому відпустила служницю, і пішла сама. Честер вже чекав на мене, обмінявшись вітаннями ми перейшли до навчання, як і вчора перший урок був історія. Пройшов він досить гладко все ж пам’ять у мене була непогана. Далі ми перейшли до уроку магії. Він почав детально, як малій дитині, пояснювати мені всі дрібниці. Я не була проти, бо чесно зізналась, що не розумію більшість того що там написано. 
     - Гаразд. На цьому ми сьогодні закінчимо.- підсумував пан Честер і почав збирати свої речі.
     - Пане Честере…- я хотіла запитати стосовно магії, та вчорашнього, але слова застрягли комом у горлі.
     - Так.- він подивився на мене очікувальним поглядом.- Ви хотіли щось спитати?
     - Т-так.- голос починав зрадницьки тремтіти. Я опустила голову, заплющила очі й затисла своє перенісся великим та вказівним пальцем. Зібравшись з думками я підняла очі на вчителя.- Ви дізнались щось стосовно вчорашніх перевірок і моєї магії, чи взагалі вона в мене є?- я випалила на одному подиху, боячись що якщо на секунду завагаюсь, то не скажу це в голос. І тоді ще більше буду гризти себе з середини.
     - Я спілкувався вчора з деякими обізнаними в цьому питанні магами. І нічого нового вони мені не сказали. Окрім того, що такий незвичайний результат може бути наслідком того що ви не з нашого світу.- він дивився на мене зі співчуттям.
     - Тобто магії я не маю?
     - Так, ми зійшлись думками, та прийшли до такого висновку. Інших пояснень ми не можемо знайти.- підсумував він, а в мене всередині наче все перевернулось. Далі була напружена пауза.
     - На завтра підготуйтесь, вивчіть наступні два параграфи. На все добре.- він ще щось бубонів собі під носа, але я вже не розібрала що.
     - Д-до завтра.
      Ще мить я стояла як вкопана. А що я хотіла? З’явилась в іншому світі, то життя налагодиться? Не все так просто. Мені й у своєму світі не солодко було. Але тут я мала надію, і цю надію щойно вщент розбили. Але я себе морально підготувала до цього, тому швидко вийшла з цього стану. Звісно хотілось би мати власну силу, відчути як це. Але втрачати те чого в тебе ніколи й не було не так і прикро. Зібравши думки до ладу. Я попрямувала до зали де проходили заняття з пані Елеонорою.
     Я прийшла раніше за неї. Але чекала не довго, буквально декілька хвилин після мого приходу. Жінка увійшла до зали, вона була усміхненою та привітною.
     Ми почали з етикету. Далі перейшли до танців. Спершу я повторила танець що вивчила вчора. Без Елая було вже не так легко та просто.
     У моїй пам’яті знову сплив момент коли ми танцювали, як він на мене дивився. Ці сірі очі, я в них наче тонула. 
     Слідом за цим спогадом, я згадала як він вчора мене заспокоював в коридорі. Я розуміла що він мене просто заспокоював, але я відчула як починаю червоніти.
     Новий танець вже не давався так легко.
     - Люба, ти сьогодні якась розсіяна.- бідкалась пані Морган.
     - Вибачте, нічого не можу з собою зробити.- виправдовувалась я, а у відповідь чула лише зітхання.
     Врешті, ми закінчили заняття. Я пообіцяла завтра бути більш старанною, і ми розійшлись у своїх справах.