Порожня

Розділ 18

     Натаніель в прямому сенсі слова тягнув мене до столу. Коли ми наблизились до всіх, щоб вивести мене зі ступору він стис мою руку, і це спрацювало, я опустилась у глибокий реверанс.
     - Доброго вечора ваша величносте.
     - Підіймись, Анто, сідай.- скомандував король вказуючи на порожнє місце.
     Принц відсунув стілець, і допоміг мені сісти. Він сидів між мною та Оріаною. Я сиділа напроти Елая, зліва від нього сидів радник Вотерс, а біля того король, інших присутніх я не знала, це були чоловіки та жінки різних вікових категорій.
     - То вона і є та сама?- запитав чоловік років тридцяти, який сидів досить далеко від мене, але було зрозуміло що він не до мене звертався. Це взагалі так по варварські, говорити про людину в третій особі, коли вона сидить поруч з тобою.
     - Так, це леді Анта, наша гостя, з іншого світу.- спокійно відповів король на його запитання.
     -  То як давно ви у нас?- цього разу чоловік звернувся до мене.
     - Зовсім не довго, шостий день.- коротко відповіла я, шостий день, а здається що вічність, промайнуло у мене в голові.
     - І як вам? Подобається?- він знову звернувся до мене, ще б ім’я його знати. 
     - Загалом поки враження хороші, пане….- я зробила багатозначну паузу, в надії що він все ж назветься.
     - Оу, Марк Ґолстон, другий радник короля. Вибачте мені мою безтактність.- він лукаво всміхнувся, точніше вишкірився, видовище ще те. У відповідь я просто хитнула головою.
     - Як що до ваших здібностей, вони вже проявились?- і чому всім кортить дізнатись чи є в мене магія? Невже це аж так важливо?
     - Ще ні. Це має таке велике значення для вас?- я була різкою, мене і саму це хвилювало, тим паче з огляду на сьогоднішнє заняття.
     - То це правда що кажуть?- втрутилась в розмову Оріана.
     - Що саме?- перепитав Ґолстон.
     - Що в Анти немає магії, кажуть що вона бачила перлину.- на її обличчі я побачила тінь злорадної посмішки.
     - Це правда ?- звернувся до мене Натаніель.
     - Так, я дійсно бачила перлину.- я починала злитися. Ця надмірна увага, ці допити, мені здавались глузуванням.
     - Цікаво! Ще жодна іносвітянка не була пустою.- Ґолстон сказав це з неприкритим глузуванням. А мене все більше накривала злість.
     Я обвела поглядом всіх присутніх, всі окрім Натаніеля, короля та Елая були чи то розчаровані, чи то їх це забавляло. Моє терпіння закінчувалось. Я відчувала що ось-ось розплачусь.
     - Я погано себе почуваю, дозвольте я піду до себе ваша Величносте.- звернулась я до короля.
     - Можеш іти. Якщо стане гірше, скажи служниці, вона покличе лікаря.- він був байдужим до того що відбувалось.
     Я встала з за столу, та розвернулась, щоб йти до дверей. 
     - Здається нашій гості щось не подобається ?- влізла Оріана.
     Як же вона мене дратує. Мені здалось наче мене накриває лавина люті. Я зло блиснула очима на неї, в цей момент свічки на столі спалахнули ще дужче, їх полум'я розтягнулось не менше ніж на метр у висоту, всі присутні повскакували як навіжені, але вогонь швидко заспокоївся. 
     - Елаю, проведи нашу гостю до її покоїв.- звернувся король до чоловіка. Елай підвівся. Було видно що він теж не в гуморі, і розлючений.
     - Після цього я можу бути вільним?
     - Так, звісно, відпочивай, на тебе завтра чекає довга дорога.
     Весь цей час я стояла як в ступорі, шокована тим що відбувається. Оріана дивилась на мене переляканими очима, Натаніель спостерігав за стурбованим батьком. Елай підійшов до мене і підставив мені лікоть, щоб я могла спертись. Ще було як ніколи доречно, бо ноги наче свинцем налились. Тож я прийняла допомогу чоловіка, і ми разом покинули залу. Вже на виході я почула як король закликає всіх повернутися до трапези. А Натаніель лише провів мене стурбованим поглядом.
Спочатку ми йшли коридорами мовчки, і я була вдячна Елаю за це. Мені треба було заспокоїтись.         Оріана навмисне мене провокувала, але нащо?
     - Не переймайся так, навіть якщо сил немає, це не кінець світу. Завжди можна влаштувати своє життя і без неї, ти маєш досить багато талантів, та швидко вчишся. Король знайде тобі гідну партію. А на таких як Оріана Вотерс не звертай увагу, вони вважають людей без магії порожнім місцем.- це, мабуть, перший раз я чую, щоб він багато говорив, зазвичай він не багатослівний.
     - Вам простіше казати. Ви у своєму світі, у вас є магія, і ніякі вискочки з вас не глузують. На мене покладали великі надії, думали в мене сильний дар, мабуть, через це і лишили в палаці. А тепер виявилось що я порожнє місце, нічого не варта.- я дала волю почуття, по щоках текли сльози, вони обпалювали мої щоки.
     Я йшла коридором і плакала, мить, і я в обіймах Елая. Я намагалась звільнитись, але він міцно мене тримав. Тож я полишила марні вагання. І повність віддалась почуттям. Я почала плакати сильніше, притиснувшись обличчям до грудей чоловіка. Він мені не заважав, просто легенько гладив мене по спині. 
     Коли я вже більш-менш заспокоїлась, мене огорнув такий спокій, в його обіймах було так добре, так затишно та легко. Мене навіть відвідала думка, що я хочу назавжди лишитись в його обіймах. Але розум швидко роз’яснився, і здоровий глузд підказав що час припинити ці обійми. Тому я почала легенько вивільнятись з його рук. Він відпустив мене, і знову підставив лікоть, щоб я могла спертись на нього. Я не відмовилась, бо в голові паморочилось, і здавалось що я ось-ось звалюсь з ніг. 
     Дали ми йшли мовчки, він завів мене до кімнати. Я сіла на ліжко. Він підійшов до якогось комода, трохи там порився, дістав якусь пляшечку, налив трішки з неї до склянки, додав води. І простягнув склянку мені.
     - Що це?- запитала я відчувши сильний аромат невідомої трави.
     - Це допоможе тобі заспокоїтись, та швидше заснути.- спокійно пояснив Елай.
     В цей момент я була не проти щоб забутись, хоча б на певний час. Зараз я дозволю собі цю слабкість. Але завтра я нікому не дозволю мене принижувати та глузувати. Завтра я буду сильно, якщо вже без магії, то буду кращою в усьому іншому, і докладу максимум зусиль. 
     Взявши склянку з рук чоловіка, я одразу почала пити, повільними ковтками, смак був не найкращий, але я випила все до останньої краплі. Елай забрав в мене порожню стакан. Я в тому самому положенні, сидячі, просто опустила голову на подушку. 
     Елай опустився так щоб я добре бачила його обличчя. Я вже відчувала як мене тягне в сон. Чи то такі дієві ліки, чи я емоційна вимотана. Можливо все разом. Чоловік ніжно торкнувся моєї руки, провів пальцями від ліктя, до зап’ястя зупинившись на браслеті.
     - Ти завжди можеш покликати на допомогу, і я завжди допоможу.
     Я не вдумувалась в ці слова, не надала їм значення, бо все вже бачила наче в легкому тумані. Я бачила як Елай поцілував мою руку, чи то мені вже снилось, і пішов з кімнати. Після цього я провалилась в царство Морфея.
     Як же часто я буду згадувати сказані ним слова.