Король хоче повечеряти з вами ...

Розділ 17

Повторивши всі основні прийоми, та позмагавшись з уявним противником, я зупинилась. І побачила, як на мене, витріщаються Натаніель та Елай.
- Нічого собі, це вражає.- долинув до нас жіночий голос. 
Я обернулась до нього. Це була Далія. Але вона була не сама, поруч з нею стояла Оріана, донька радника Вотерса.
- Принцесо, Оріана- я легенько вклонилась їм, у відповідь вони теж вклонились. Так само вони привітались з Натаніелем і Елаєм.
- Ми гуляли, хотіли знайти Натаніеля, нам сказали що він зараз на полігоні, тож ми й прийшли.- почала Оріана.
- Навіщо мене шукали, щось сталось?- спитав Натаніель.
- Ні, просто хотіли разом прогулятись.- всміхнулась йому Оріана.
- Ми були трохи зайняті, зараз хочемо перепочити….- почав принц, але договорити йому не дали.
- То може ти підеш з нами, ми хотіли до фонтану сходити, там в альтанці й пообідаємо.- і витріщилась на нього такими очима, наче кіт з мультика.
- Елай, Анто, може теж хочете приєднатись?- запропонувала Далія.
- Ні, маю справи, сьогодні ввечері їду на кордон.- коротко відповів чоловік.
- Шкода. А ти Анто?
- Теж не можу, мені ще до занять готуватись.- я відмовилась, бо окрім занять, хотіла привести до ладу меч.
- Тоді ми можемо піти втрьох. Так Натаніелю?- Оріана не полишала спроб.
- Добре, зустрінемось через десять хвилин біля фонтана.
- Чудово.- дівчина аж світилась від щастя. 
Дівчата пішли в сад, а я з чоловіками рушили до замку, кімната Елая була блище всіх, ми попрощались та побажали йому вдачі, бо на кордонах завжди небезпечно, особливо на кордоні з королівством вогню. Про це мені сьогодні казав вчитель Честер. 
Ми з принцом йшли далі. І я згадала про мою сумку з книгою, це була чудова нагода запитати про неї.
- Натаніелю, коли ти виносив мене з палаючого будинку, я була з сумкою?- я вирішила не церемонитись.
- Так, чому ти питаєш?
- І сумці була важлива для мене річ, в кімнаті сумки немає, от я і вирішила спитати, думала може загубила її тоді в полум’ї. 
- Певне вона лишилась в кареті, я зайду до стайні, накажу знайти сумку.
- Дякую.
Ми ще розмовляли про щось незначне, і розійшлись по кімнатах. Весь цей час я не випускала з рук меча. Мені кортіло його детально оглянути. Але не вдалось, майже одразу до мене зайшла Хельга, вона принесла нову сукню. Я попросила її принести мені все необхідне, щоб очистити меч. Вона пішла, а я вирішила прийняти ванну, все ж я добряче попрацювала на тренуванні.
Коли я закінчила водні процедури та вийшла в кімнату, на мене вже чекала служниця, вона принесла обід. Та запевнила що пізніше принесе те що я просила. Цього разу сукня була насичено червоного кольору. Плечі були оголені, це не аби як підкреслювало жіночі принади, пишна спідниця всипана дрібними камінцями, які виблискували наче зірочки. Надто вже святкова сукня. Хельга наче прочитала мої думки.
- Сьогодні король хоче повечеряти з вами, блище до вечора, я допоможу вам причепуритися.- пояснила дівчина
Я просто кивнула їй у відповідь. Дівчина вийшла, а я почала обідати. Страви були дуже смачні, в їх кухні переважали морепродукти, бо столиця знаходилась на березі океану, океан Нептуна був найбільшим, в книзі Трісс писали що він повний міфічних істот та артефактів.  За деякий час повернулась Хельга, з усілякими ганчірками, порошками та губками. Вона швидко все поклала і знову пішла.
Швидко покінчивши з обідом я взялась за справу, першою я почала чистити руків’я меча, під товстим липким шаром бруду, виявились дорогоцінні каміння чорного та червоного кольорів, та золоті елементи. Замість навершя  був великий прозорий камінь. Лезо було неймовірне, просто очей не відірвати золоті нитки на ньому наче зливались у слова, але не зрозуміло які, може мені здавалось. По ґарді теж був напис, але поки я не могла його розібрати, надто вже все було брудне.
Від роботи мене відірвав стук у двері.
- Заходь.- До кімнати зайшла Хельга в руках у неї була моя сумка.
- Паня, його величність принц наказав вам це віддати.- вона простягнула її мені.
- Дякую.
Дівчина вклонилась і пішла. Я одразу перевірила чи є в сумці книга. На щастя, вона була ціла та неушкоджена. Руки так і потяглись її розгорнути. Я відкрила з тієї сторінки де закінчила. 
Поринувши в читання я не помітила як стемніло. В кімнату зайшла Хельга нагадавши про вечерю з королем. Вона допомогла мені з зачіскою. Волосся підняли високо, відкривши плечі та візуально подовживши шию, так образ став ще більш відкритим, але це не псувало, а навпаки, зробило мене привабливішою. Також у зачіску вплели стрічку яка підходила під колір сукні, та червону троянду. Виріз сукні не давав змоги сховати мій кулон, тому я його зняла, та за найкращими традиціями сховала у ліф. Браслет з сапфірами я не зняла. Коли ми вже виходили з кімнати я звернулась до служниці.
- Хельго, можеш не прибирати з моєї кімнати меч, та всі засоби для чистки, я ще не закінчила, і сумку з книгами теж не чіпайте.- я  поринувши в читання і не дочистила меч, тож хотіла продовжити після вечері, не дуже хотіла, щоб цим займався хтось сторонній, взагалі не люблю коли мої речі чіпають. Ще й підготуватись до завтрашніх занять необхідно.
- Як вам буде завгодно.
Йдучи коридором, ми зустріли Натаніеля. Він був одягнений в синій камзол розшитий срібними нитками, йому дуже личило, одяг підкреслив його широкі плечі та накачане підтягнуте тіло. Взагалі у них дуже багато синіх та блакитних кольорів в інтер’єрі та в одязі. Певне так вони відображають приналежність до стихії води.
- Ти теж будеш вечеряти з королем?- поцікавилась я.
- Так, сьогодні батько на вечерю запросив багатьох. Радників, Оріану, Далію, Елая, і ще декількох впливових людей. Ти не знала?
- Ні, мені просто сказали про вечерю з королем. А з якого приводу всіх зібрали?
- Тебе хочуть всім офіційно представити.
- Що? Але навіщо? Чому мене не попередили?- ось це мені вже не подобалось. Я взагалі не люблю бути у центрі уваги, а тут таке. Я починаю хвилюватися і відчуваю легке тремтіння і пощипування в пальцях. Мені стає спекотно, і я починаю нервово переривисто дихати. Чому мене не попередили?
- Не хвилюйся, тебе просто представлять, і почнуть обговорювати політику. Раптом що я тебе підтримаю.- він почав мене заспокоювати, але мені це не дуже допомагало. Я взагалі не дуже стресостійка особистість. Він помічає що я починаю ще більше нервувати. Тому бере мою руку і кладе собі на лікоть, і легко погладжує своєю долонею мої пальці.
Ми були вже біля дверей в залу де проходила вечеря, двері відкрились, Натаніель потягнув мене в середину, якби не він я б так і лишилась стояти в коридорі, за столом сиділо що найменше осіб двадцять. І всі втупили свій погляд на мене, їх обличчя були здивованими. Оріана знається всміхалась, але коли вона побачила мене з Натаніелем, то її усмішка наче перетворилась на хижий оскал.