З вогняного палацу

Розділ 16

-         Тож, я не встиг сказати, але я прийшов за вами.- перервав мовчання Елай.- Принц чекає вас в кузні.

-         А що в кузні? - боже, Анто, яке тупе запитання, де твій мозок? Певно ж це з приводу меча. Шкода що ці думки надто довго доходили до мене.

-         Це стосовно меча,- коротко відповів він, але я і сама вже згадала.- Ходімо, нас вже чекають.

І ми пішли з кімнати по коридорах, не знаю чому, але мені було неймовірно ніяково, чого б це тільки, це був лише танець. А от здається Елай був абсолютно спокійний. Але ж як добре він танцює.

Коли ми покинули стіни палацу, то пройшли вузенькою стежкою через сад, і опинились біля якогось полігону, зараз він був порожній. Чим блище ми були до кузні, тим чіткіше було чути як молот б'є по залізу.

Ми увійшли до приміщення, там було неймовірно спекотно, і як ковалі витримують це пекло.

Пройшовши вглиб кімнати, ставало ще спекотніше, я побачила купу молотів, як плавилась сталь над вогнем, але ні коваля, ні принца не було. Елай пройшов ще далі, виявилось є ще одна невелика кімната, яке ж було полегшення, коли там виявилось прохолодно.

-                     Вітаю, Анто.- звернувся до мене Натаніель, щойно ми ввійшли до кімнати.

Він був одягнений в білу сорочку, чорні штані, та високі чоботи на шнурівці. В такому образі я його ще не бачила.я присіла в реверансі. І з якоїсь комори вийшов коваль, очевидно, кремезний чоловік у фартусі та захисних рукавицях. В руках у нього була дюжина різних мечів в ножнах.

-                     Вітаю, панове.- пролунав гучний бас чоловіка. Він купою поклав всі мечі на невеликий стіл.- загалом це всі мечі що я наразі маю, можете обрати якийсь, або я можу скувати новий, але мені необхідний детальний опис меча, на це знадобиться час.

Я підійшла до столу та почала розбирати ту купу і паралельно розглядати кожний меч в пошуках хоча б схожого не кажучи вже про саме такий який потрібний.

-         Ні, жоден не підходить,- розчаровано видихнула я. Я ж бо вже уявила себе з мечем сьогодні на тому полігоні. Але не тут то було.

-         Точно більше нічого немає?- спитав Елай.

-         Хм, зараз ще раз подивлюсь.- чоловік покрокував до комори в якій щойно був. Я з цікавості підійшла блище. І який був мій подив, коли я кутку я побачила саме той меч, він стояв весь у сажі, в павутині, було видно що ним вже давно не користувались, або взагалі не користувались.

-         Ось,- гукнула я ткнувши пальцем в бік меча.- це  він.

Всі витріщились у той напрям, коваль підійшов, та взяв меч у руку. Коли він вийшов з комори, я побачила здивування на його обличчі. Меч виглядав дуже старим. Чоловік простягнув його мені. Я легко підхопила,  та вийняла з ножон. Саме руків’я та ножни були дуже брудні, а от коли я вийняла меч, то побачила сліпуче лезо, якщо придивитись, то можна побачити золоті та срібні візерунки. Він був не новий, але в чудовому стані. Всі мовчали.

-                     Ідеально підходить.- прокоментувала я, і вже з радістю б випробувала його, але приміщення вже надто мале.- Це ви його зробили?- вирішила вгамувати свою цікавість.

-                     Ні, скільки себе пам’ятаю, цей меч стояв в цьому кутку, спочатку тут працював мій дід, потім батько тепер я. Не знаю хто його виготовив.

-                     Як же він до вас потрапив?

-                     Дід казав що його привезли з вогняного палацу, після війни.

-                     Це не має значення, якщо він тобі підходить, то можеш брати, ти ж не проти Даріс?- втрутився Натаніель.

-                     Звісно беріть, чи маю я право щось вам забороняти, тим паче що він без діла стоїть, тільки пилом припадає та обростає павутинням.

-                     Добре, тоді ми вже підемо.- Натаніель здається був задоволений.

-                     Дякую, Дарісе.

Я була мало не в стані ейфорії від щастя. Ми покрокували до дверей. Та вийшли з кузні, в обличчя подув легенький вітерець, яке полегшення опинитись на свіжому повітрі, хоч я все життя прожила на півдні, і спеку переносила нормально, та у коваля було вже дуже спекотно, в порівнянні з прохолодною температурою на дворі.

Я не впустила можливості та зробила декілька прокруток вперед мечем, легко перехопила меч в іншу руку, та знову прокрутила меч вперед декілька разів. Потім виконала прийоми вертикальної на горизонтальної вісімки. Меч дійсно ідеально підійшов, єдине що заважало це сукня, зараз би якийсь зручний костюм.

-                     А ти непогано володієш мечем, не хочеш спробувати вийти на тренувальний полігон.- запропонував Натаніель, махнувши головою у бік полігону, який ми з Елаєм проходили дорогою сюди.

-                     Я б з великим задоволенням, але в сукні буде не дуже зручно.- зауважила я.

-                     За це не переймайся скоро прийде Хельга, я попросив її підібрати тобі форму, на іншому боці полігону є роздягальні, зможеш переодягнутись.- і Елай казав правду, я побачила як до нас швидко йде служниця, з одягом в руках.

-                     Добре що ти потурбувався про це.- похвалив його принц легко плеснувши Елая по плечу.

-                     Дякую, Елаю.- дійсно добре що він про це подумав.

Хельга тим часом вже була біля нас, вона вклонилась всім присутнім. І ми разом з нею пішли до роздягальні. Весь цей час я не випускала меч з рук, але довелось. Роздягальні були просторими, служниця допомогла мені переодягнутись і вийшла прихопивши мою сукню. Я подивилась у дзеркало, мій одяг був схожий на той що сьогодні одягнув принц. Біла сорочка, чорні штани, високі чоботи на шнурка. Єдине що відрізнялось, це маленький чорний корсет, що я одягнула поверх сорочки. Мені подобається ця форма, а от зачіска взагалі не підходить, тож я вийняла всі шпильки та прикраси. Зібрала волосся в високий хвіст та скрутила в гульку, зав’язавши її зеленою стрічкою. Тепер точно буде зручно. В повній бойовій готовності я підхопила зброю та вийшла з роздягальні.