Де він ?

Розділ 11

Я йшла коридором, за принцом, немов у трансі, з голови все не йшов той факт що я тут назавжди. Ми пішли в сад, вечерю нам накрили в маленькій білій альтанці, аромат був божественний. Але апетиту щось не було, тому я спробувала зовсім трохи, було доволі смачно, і поклала виделку з ножем, оскільки Натаніель ще не закінчив, я почала розглядати все навкруг, але займалась цим недовго, бо помітила як в наш бік мчить звір схожий на вовка, але більший. Мене наче громом вдарило, я швидко зиркнула на Натаніеля, а той спокійно сидів і спостерігав за звіром.
Вовк, чи то хто він, був досить швидким, він майже застрибнув в альтанку, але почувся свист і він різко спинився. Тепер я могла його розгледіти, голова як у вовка, і передні лапи також, а от задні лапи й хвіст були наче у лева, і хутро чорного кольору наче смола.
Десь поміж декоративних кущів з’явився чоловік, коли він підійшов блище я його впізнала, та загалом не так й багато часу пройшло з нашої останньої зустрічі, саме він привіз мене в місто, і здається зараз він крокував до нас. 
Тим часом Натаніель чухав невідомого звіра за вушком, а той і вусом не повів. Дивився на мене не зводячи очей.
Чоловік який привіз мене до міста, його імені я не знаю, але сподіваюсь дізнатись, підійшов до нас.
- Доброго вечора ваша високосте, - повернувся до мене.- Анто.- І хитнув головою у знак вітання.
- Елай, добре що ти тут, хотів тебе познайомити з гостю, але здається ви вже знайомі. 
Бінго, тепер я знаю, що його звуть Елай.
- Так, я привіз пані у місто.
- Он як, ти знав що вона іносвітянка?- поцікавився Натаніель.
- Ні.- на мить в його сірих очах майнуло здивування, але лише на мить.
- Елай, не хочеш до нас приєднатися?- спитав принц.
- Ні, я вже вечеряв, але дякую за запрошення, з вашого дозволу я піду.
- Угу.- це єдине що почув Елай у знак згоди, від принца.
Чоловік розвернувся, щоб йти й свиснув звірові, той ще мить дивився на мене, та рушив за Елаєм.
- Що це за тварина?- вирішила поцікавитись я після того, як пішов Елай.
- Це аміс, зазвичай вони мешкають в вогняному королівстві, у кожного короля Вогняних магів є такий. Цього Елай знайшов ще малим, він був майже мертвим, і тепер на знак вдячності, він вірний йому, хоч це і дивно, бо ці тварини не дуже добре ставляться до магів води. Його до речі звуть Марс.
- Цікаво.
- Тож, поговорімо про твоє майбутнє, я можу запропонувати тобі лишитись тут, у тебе буде все необхідне, вчителі допоможуть тобі ознайомитись з нашим світом. А далі потім вирішимо, або, можу підшукати людей, з якими ти будеш жити, вони тебе й ознайомлять з усім.
Пропозиція була спокуслива, життя в палаці чи звичайне. Звісно хотілось пожити в палаці. Якщо вони хоч трішки схожі на наші, то має бути багато цікавого.
- Якщо це нікому не заважатиме, то я хочу лишитись тут.
Очі Натаніеля почали переможно блищати.
- От і добре, завтра до тебе прийде кравчиня, після неї вчитель, я вже домовився. Але вранці зустрінешся з королем, до тебе прийде служниця і допоможе зібратися, та заразом пояснить як поводитись. Не хвилюйся я теж там буду.
Це було несподівано, здається він був впевнений що я лишусь. А от згадка про зустріч з королем мене не радувала. Хоч мені й пояснять як поводитись, це мене все одно бентежило.
- Це обов’язково, зустріч з королем?
- Так він особисто наполіг на зустрічі, такі як ти рідкість. Твоя попередниця опинилась в королівстві вітру, і згідно з хроніками, в неї був досить сильний магічний дар, вона також володіла магією вітру. Ти з’явилась у нас, тож у тебе може бути магія води.
А ось це вже цікаво! Якщо я вже тут назавжди, то володіти магією було б досить непогано.
Ми ще трохи посиділи в альтанці, він дещо розповів про себе, виявляється у нього є сестра, Далія, на чотири роки молодша від нього, та брат Шеймус, йому десять. Своєю чергою я розповіла про мій світ та моє життя. Потім він провів мене до моєї кімнати, ми побажали один одному спокійної ночі та розійшлись. 
Я видихнула з полегшенням опинившись у своїй кімнаті, думки роїлись в голові, завтра почнеться навчання, та знайомство з королем.
Здається я ще не зовсім відійшла від пожежі, тому була дуже втомлена. В кімнаті я помітила свіжу нічну сорочку. Тож  вирішила прийняти ванну. Вода така приємна, невже я дійсно володію магією, і зможу нею керувати. Ця думка мене тішила. Здається я заснула щойно торкнулась подушки.
Мені знову снився сон, все теж саме, лабіринт, темрява, я біжу, знову вогники, але сон продовжувався, ці вогники ставали більшими, вони розповзались, охоплювали все навкруги, я бігла щосили, але мене щось схопило, точніше хтось, це була бабуся. Вона міцно вхопила мене за плечі, затрясла і почала кричати:
- Анто, де він? Чому ти без нього? Я ж казала, надягни його!
І на цьому моменті я прокидаюсь, серце шалено б’ється, дихати тяжко, долоні печуть, наче я схопилась за гарячий чайник. Було цілком зрозуміло, що бабуся казала про кулон. Я зняла його коли була в ванній, тож одразу кинулась туди, кулон лежав на столику, там де я його і лишила. Як і просила бабуся, кулон знову був на мені.
Я повернулась до кімнати, довго не могла заспокоїтись, але втома взяла своє, і я поринула у сон, тихий та безтурботний, цього разу мені не снився той жах, і спалося мені спокійно.
Вранці мене розбудила служниця, вона принесла сніданок, та вийшла. Тож снідала я на самоті, їжа тут смачна.
Незабаром дівчина повернулась з сукнею.
- Як тебе звуть?- запитала я покінчивши зі сніданком.
- Хельга, міледі.- дівчина відповіла коротко.
- Розкажи про себе.- здається це питання її здивувало
- Я працюю тут служницею, і буду виконувати ваші прохання та накази.
- В тебе є магія? Я чула є ті у кого її немає.
- Так є, у всіх при дворі вона є.
- Покажи щось.
Дівчина кивнула подивилась на склянку з водою, вода піднялась бульбашкою, яка перетворилась на метелика, прозорий метелик почав повільно пурхати кімнатою, але не довго, він повернувся до склянки та знову став водою. Я спостерігала за цим дійством з дитячим захватом.
Після цього Хельга почала мене збирати паралельно пояснюючи що робити коли опинюсь перед королем, що казати.
Сукня яку принесла служниця, дуже мені пасувала, вона також була зелена, але зроблена з легкого напівпрозорого матеріалу який наче виблискував. За рахунок того, що було багато шарів тканини, вона була пишною, корсет гарно виділяв талію, а колір підкреслював очі. Вона здавалась простою, але дуже гарною. Образ завершували прикраси зі смарагдами, сережки та браслет. На шиї було видно ланцюжок, але не видно самого кулону, як і казала бабуся, його не можна показувати, і сукня вдало його приховувала, бо виріз був не великий.
Завершивши збори, Хельга повела мене до тронної зали. Ми дійшли досить швидко, зупинились біля великих дверей. Служниця вклонилась і пішла. Подумки я підбадьорила себе і побажала удачі.