Ти моя гостя

Розділ 9

В Карітасі наступив ранок, після такої довгої, здавалось нескінченної ночі, встало сонце, містом ще не розвіявся дим і в повітрі досі стояв запах гарі.
Вартові, та всі небайдужі вже почали розбирати завали, та чистити вулиці столиці від наслідків пожежі. Людей що в наслідок пожежі лишились на вулиці, як і наказав принц, розмістили в церквах, та притулках, хтось лишився в родичів чи знайомих. Звісно їм всім повідомили, що корона відновить будинки. Та на перший час забезпечить найнеобхіднішим. Це єдине що втішало людей. На щастя жодна людина не загинула, були постраждалі, з легкими пораненнями, здебільшого опіками. Їм надали допомогу цілителі.
У палаці короля вирувало життя, всі метушились, король віддавав накази радникам.
- Я хочу аби ви допитали всіх жителів району, щоб дізнатися хто вчинив підпал, та затримати пройдисвіта живим. Треба дізнатися його мотиви.
- Ваша величносте, а якщо це був не підпал, а випадковість?- відізвався один з радників.
- Це був не підпал!- втрутився в розмову Елай. по його зовнішньому вигляду було видно що він щойно повернувся з місця подій.- Я дослідив та перевірив кожен метр, та відчув близько чотирьох місць з яких розповсюдилось полум’я.
- Що ще тобі вдалось дізнатись.- поцікавився король, хмурячи брови, навколо очей були велетенські чорні кола, схоже він теж не спав всю ніч.
- Всі чотири магічні сліди різні, тобто містом розгулювали чотири вогняні маги. Більше ніж впевнений що зараз вони вже покинули місто.
- Чотири, чотири маги, спокійно вештались містом, а варта нічого не помітила, охорона міста була посилена, і все одно ніхто не звернув увагу!- король лютував, він мало не перейшов на крик.- я наказую розкинути на все місто сканувальну сітку, в інших великих містах так само, в селищах, влаштувати фільтрації. Всіх, без винятку, вогняних магів доставити в столицю, для допитів.- з очей Фіорда мало не сипались іскри від люті.
Радники були не на жарт налякані, Елай же зберігав цілковитий спокій. 
- Елай, йди приведи себе до порядку. Відпочинь, та віднови сили, завтра в ранці, разом з Натаніелем прийдете до мене.- звертаючись до нього король пом’якшив тон.
У відповідь Елай лише махнув головою на знак згоди, відкланявся, та пішов з тронної зали. Король дивився йому в слід зі смутком, він бачив який той виснажений.
Елай був пажем короля. Мало хто знав про його походження. До короля хлопчик потрапив ще зовсім малим, його виховували на рівні з рідними дітьми Фіорда. Про батьків хлопчика мало що було відомо, про батька взагалі нічого, а мати вбили, ще коли хлопчик був малий. Йдучи вулицями міста хлопчика помітив старший син Фіорда, Натаніель. Саме він вмовив батька взяти сироту в палац на служіння. Хлопець виявився здібним, працьовитим, та мав дуже рідкісний дар. Він міг розрізнити магічні сліди. Для короля це було досить вигідно.

Елай прямував коридорами палацу, він вирішив спершу зайти до принца, який за сумісництвом, був його другом. Дійшовши до покоїв Натаніеля, він постукав у двері. Ніхто не відповідав, тому він повторив спробу. Знову тихо, тож чоловік просто відкрив двері та увійшов до покоїв, виявивши що там порожньо, він вийшов. Повз йшла служниця.
- Хельго,- звернувся він до дівчини,- ти часом не знаєш де принц?
- Мілорд,- дівчина вклонилась.- Він у лівому крилі, в гостьових покоях, разом з дівчиною яку вчора врятували від полум’я в Ремісничому кварталі.
- Стосовно дівчини щось відомо? Який у неї стан
- Вона досі непритомна, було декілька подряпин на ногах та незначні опіки, цілителі вже були у неї, кажуть що сильно надихалась димом. 
- Добре.- він розвернувся та пішов далі по коридору до своєї кімнати.
Служниця ж не встигла йому ніщо сказати лише з запізненням вклонилась, і ще декілька миттєвостей дивилась йому в слід і теж пішла.

У лівому крилі, гостьові покої.

Анта спала на великому ліжку, сон в неї був неспокійний. І знову цей сон, лабіринт, вона біжить, біжить так швидко як може, але від чого вона біжить? Вона ніяк не може зрозуміти. Вона знову бачить два вогники які стрімко наближаються, падає.
Вона розплющила очі, на стелі вона побачила замислувату ліпнину, там не були якісь квіти чи янголи на хмарках, як це було в замках в її світі. На стелі наче справжнє розкинулось дно океану, русалки, здавалося грають у квача, краса.
Поки вона розглядала стелю, Натаніель мовчки сидів на кріслі в кутку, вона його не помічала. Він був стомлений, але зараз його непокоїв її стан, вона здавалась йому такою тендітною.
Вона трішки підійнялась на лікті, щоб оглянути приміщення, вона побачила масивні меблі, дороге оздоблення інтер’єру. Вона зрозуміла що явно не вдома, та не у лікарні. Довго в такому положенні вона не могла знаходитись, тому знову опустилась на ліжко, все тіло нило, ніби її гамселили всю ніч,  оглянула своє тіло, її перевдягли в нічну сорочку. Вона потягла руку до шиї, рухи руками давались важко, на щастя кулон був на місці. Анта підняла свої руки, вони були у бинтах. Вона хотіла їх зняти, щоб подивитись чому їх перев’язали. Але її випередили.
- У тебе на руках були опіки, але не переймайся, цілителі вже попрацювали, коли рани загояться не лишиться і сліду.- голос був спокійним, низьким, та мелодійним.
Анта повернула голову на звук голосу, та побачила Натаніеля.
- Це ж ви вчора були у полум’ї…- вона одразу його впізнала. Це був точно він.
- Так. Я повернувся за тобою, ти була непритомна. Я привіз тебе сюди, служниці тебе переодягли, пізніше вони принесуть тобі їжу, та одяг.- здається він врахував все.
- Як вас звати? Ви вартовий?
- Натаніель, принц. А твоє ім’я?
У голові загуділо. Принц? Принц вчора її врятував? І якщо мислити логічно з урахуванням помпезності приміщення, то я зараз у палаці
Анта мовчала близько хвилини, тупо витріщившись на принца, в її голові роїлось скільки думок та запитань. З цього трансу її вивело легке покашлювання Натаніеля.
- Анта, мене звуть Анта.
Принц посміхнувся, підвівся з крісла, і поволі почав крокувати до дверей. Тоді зупинився, подивився на Анту, і промовив до Анти:
- Добре, Анто, відпочивай, якщо щось требу, подзвони у дзвіночок,- він махнув головою кудись лівіше дівчини, вона подивилась туди ж і побачила маленький срібний дзвіночок.- Завтра я навідаю тебе, поки що ти моя гостя.- він кивнув головою та вийшов з кімнати.
Анті нічого не лишалось як зручніше вмоститись, та спробувати заснути.