Зовсім скоро ти все зрозумієш

Розділ 8

Яскраве сонце теплими променями пестило шкіру, зелена галявина така м’яка, та всіяна кульбабками, навколо було чути щебет пташок та сміх дітлахів. 
Невже я знову вдома? Нарешті вдома! Треба скоріше додому, але як дізнатися де я.
Вона швидко піднялась з м’якої трави, і почала озиратись, в пошуках якихось орієнтирів. Її роздуми зупинила чиясь рука що м’яко лягла на плече Анти. Вона оглянулась та побачила Бабусю.
- Бабусю! Це дійсно ті?- першою моєю реакцією була радість, але  отямившись я зрозуміла, її не може тут бути! На душі стало так гірко.-  Це неможливо! Я померла?
Посмішка бабусі зійшла з обличчя, я зрозуміла, щось не так.
- Дитино моя, люба Анта!- вона знову мені посміхалась.- Я рада тебе бачити та дуже сумувала. Але ти маєш піти. Йди звідси! Тобі зарано тут бути!
- Але бабусь, я не вдома. Не зрозуміло де. Всі торочать про магію, це якийсь інший світ. Я наче сплю.- я вигукнула це на одному подиху.- Я нічого…
- Анто, ти зовсім скоро все зрозумієш, потрібен час,- бабуся перебила мене, почала заспокоювати. Вона доторкнулась до кулона на моїй шиї, що колись належав їй, та посміхнулась.- Ніколи його не знімай, нікому не віддавай, та не показуй. Коли прийде час все зрозумієш.- бабуся ще раз посміхнулась мені. Але наступної миті сильно штовхнула мене обома руками в груди. І я знов впала в темряву.

У палаці короля

Вартовий біг до тронної зали з усіх ніг. Новина була погана, король точно буде лютувати. Вартовий зупинився лише перед дверима зали. Двері відчинилися, він швидким кроком йшов до трону. Зупинився, вклонився.
У залі був не лише король Фіорд, а і його син, спадкоємець престолу, старший син Натаніель.
- Ваша Високосте. По всьому королівству спалахують бунти, і ремісничому кварталі зараз теж пожежа.- відзвітував він.
Король був напружений, він сидів на троні насупивши брови та підпер рукою підборіддя.
- Це все через кулі.- він торкнувся кулона на своїй шиї.- їх кулі також змінили колір. Вони знають про пророцтво, і розуміють що це означає. 
У залі повисла тиша, чутно було лиш нервове постукування пальців короля по підлокітнику. Вартовий нервово зиркав то на короля то на принца. Принц своєю чергою, зберігав мовчання зосередившись на своїх думках.
- Натаніелю, візьми з собою частину вартових, відправляйтесь до ремісничого району, ти очолиш операцію з приборкання полум’я, та ліквідації наслідків підпалу. Ті теж можеш йти.- звернувся він до сина, а потім і до вартового.
Король віддав наказ. Принц вклонився і разом з вартовим вийшов з зали. Король підвівся, і попрямував до вікна, звідси відкривалась чудова панорама на столицю, і було видно наскільки сильно вже розповзлось полум’я.
- Треба знайти дівчисько з пророцтва.- сам до себе сказав король.
Він продовжував дивитись на місто, опустив погляд нижче слідкуючи як Натаніель з Елаєм та десятком вартових від’їжджають з міста. Король поліз до кишені свого камзола і дістав маленьку скляну кульку наповнену помаранчевим димом. В димі було видно декілька рядків : «Спалахне забуте полум’я, коли істинна королева прийде. І спопелить вона все що стане на її шляху. Вогонь цей осяє весь світ.»
Вкотре він вже перечитує це пророцтво, раніше дим був сірий, зараз помаранчевий, отже вже скоро має з’явитись вона. 

Трісс

Тільки б встигнути, головне, щоб вона була жива здорова. Анта також там, але я їй заборонила підійматись на другий поверх. 
Трісс бігла додому її думки були прикуті лише до матері. Чим блище вона була до будинку, тим більше будо диму та сажі в повітрі. Було так світло, наче вдень, вогонь осяював все. Мить, і вона перед своїм будинком, він уже майже весь був окутаний полум’ям.
- Ні, ні, ні. Тільки не це!  Мамо!
Я не можу дати вмерти єдиній рідній мені людині. Треба піднятись на другий поверх, вона може бути живою.
Дівчина ринула до будинку, але її утримали вартові.
- Пані, туди не можна, будинок завалиться у будь-яку мить, це небезпечно.- запевнював мене один з вартових, але я не могла здатись.
- Стій тут я зайду в будинок і перевірю, чи є хто живий, не створюй мені зайвого клопоту…
- Вона на другому поверсі, непритомна, врятуйте її, будь ласка.- я перебила чоловіка що до мене звернувся, він був не вартовим, його одяг і броня була іншою, та байдуже головне врятувати маму.
Я дивилась в слід цьому чоловіку, і подумки молилась аби не сталося найгіршого. І мої молитви були почуті, вже за мить він вийшов з нею на руках.
- Мамо!- я підбігла до них, знімаючи плащ, який послугує подушкою, його я скрутила, він поклав маму на землю.- дякую вам!- я почула як почав обвалюватись будинок.
А він знову зник в полум’ї будинку. Але мені вже все одно. головне віднести її в безпечне місце, я помітила віз.
- Чоловіче, можете відвести нас до кабака «Кіт на даху»?- звернулась я до чоловіка, біля цього кабака жив Джек, у нього можна було тимчасово зупинитись.

******

Тим часом у Ремісничому районі поволі гасили пожежу. На місці будинків лишались чорні згарища. Люди що лишились на вулиці, нічого не маючи за душею, просто юрбились на вулиці.
- Розмістіть цих людей у церквах та притулках, за тиждень маємо побудувати їм будинки, це треба зробити як найшвидше.- Натаніель віддав наказ та відправився до карети, в якій непритомною лежала дівчина, яку він врятував від полум’я.
- Коротку мить він милувався її красою, виснажена, але така гарна. Він не знав, хто вона та що з нею робити, але кидати її так не міг. Він сів напроти неї. 
- Рушаймо до палацу.- звелів він кучеру. Карета, зрушила з місця.
Елай мовчки спостерігав за цим дійством. Він з першого погляду впізнав дівчину, Анта, саме її декілька днів тому він привіз у місто, а тепер здається вона буде знаходитись в палаці. Він провів карету поглядом, та продовжив допомагати вартовим гасити залишки пожежі.