У вогні

Розділ 7
   
     Нік був не дуже балакучий, він більше робив ніж говорив, на відміну від балакучих близнюків, їм було по сімнадцять років, Ніку було дев’ятнадцять, Трісс була молодшою за всіх, їй було шістнадцять. Ватажок Джек, був найстаршим, йому нещодавно стукнуло двадцять.
     Як вони потрапили в одну компанію? Просто! Близнюки та Трісс не мали магії, тому з них знущались, Джек та Нік знайомі з дитинства, вони росли в притулку, хоч і слабку, але силу мали, була в них одна спільна річ, у всіх були певні проблеми, саме це їх штовхнуло на крадіжки. Кожен з компанії мав власні бажання та мрії, але всі вони абсолютно точно прагнули кращого життя. До поразки вогняних, а саме вони правили над усіма іншими. І більшість тих, хто пам’ятає той час, сходяться на думці, що кращого часу і представити не можна було.
     Про пророцтво ходили мало не легенди, але ніхто не знав що насправді там сказано. З’явилось воно після війни, ті маги вогню що не були згодні з ідеєю ховатись, влаштовували бунти проти водних магів, кожен бунт був жорстоко пригнічений, а володарі стихії вогню причетні до цих подій, страчені.
     Саме тоді почали поширюватись чутки про це саме пророцтво. Найпоширеніший його варіант звучав так : «Спалахне полум’я коли спадкоємець дозріє, і осяє силою своєю імперію».
- Так,- почав Джек.- але в пророцтві йдеться про спадкоємця, а не про дівчину.
- Можливо ми не так зрозуміли вартових?- висунула припущення Трісс.
- Припустимо, але що такого накоїла дівчина що її розшукує мало не вся королівська гвардія?- цілком логічне запитання поставив Сем.
     Що найменше декілька годин вони сперечались, кожен висовував своє припущення. Настрій у всіх був на нулі. Час  від часу хтось визирав на вулицю, перевіряючи як там йдуть справи з вартовими. Все було без змін, тож сьогодні вдача була не на їх боці.  Ніхто не ризикнув йти на справу, тож всі отримали їх частку за вчорашній день, і почали розходитись по домівках.
     Трісс мала змішані почуття, день сьогодні не задався, але був плюс, сьогодні другий і за сумісництвом останній день її головного болю через ту дівчину. На ранок вона покине її дім і все повернеться на свої місця. Вона спокійно йшла додому, насолоджуючи останніми променями вечірнього сонця.
     Чим блище вона підходила до свого кварталу, тим більшою була метушня, це починало викликати якісь незрозумілі почуття, шосте чуття точно підказувало їй що щось не так. Вона схопила за передпліччя хлопчиська який саме біг повз неї, йому було на вигляд приблизно десять.
- Хлопче, що відбувається, що за метушня?- запитала хлопця поки він не вирвався.
- Горить ремісничий квартал. Був підпал, зараз намагаються погасити пожежу, але полум’я розповзається все далі.- після сказаних слів хлопчисько вирвав руку з хватки Трісс, і зник в лабіринтах вулиць, заповнених метушнею.
     Розуміння ситуації обвалилось на неї лавиною. Ремісничий район більшість мешканців якого не володіли магією, був у вогні.
     Страх гримучою змією обвив її серце. Вона зірвалась з місця і побігла з усіх ніг. Її думки у цей момент були прикуті до однієї людини, мама. Наближаючись все блище до свого дому вона все більше впевнювалась що спізнилась.
Анта
     Анта міцно спала, сон був чудовий. Вона навіть спочатку подумала, що повернулась у свій світ.
Вся сім’я була у зборі, і бабуся також, люба бабуся, як же вона скучила за нею. Вона завжди розуміла Анту, розуміла її розгубленість, і онука завжди ділилась з нею почуттями. Особливо тими, що вона завжди почувалась не у своїй тарілці. І бабуся завжди ставилась з розумінням до таких почуттів онуки. 
     Сон був таким сонячним радісним, племінники бігали поміж дорослими, дорослі весело гомоніли, всі всміхались. Було так тепло на душі. Аж раптом бабуся різко наблизилась до неї, схопила за плечі, почала трясти за плечі, і несамовито кричати:
- Прокидайся, Анто, вставай. Час спливає!
    В цю мить вона прокинулась. Почала жадібно хапати повітря ротом., але це було не повітря.
    Що це за чортівня, що відбувається? Це дим? 
     Вона роззирнулась, від диму було погано видно все навколо, але вона чудово бачила, як язики полум’я починають лизати стелю. В цей момент на неї зійшло прозріння.
     Чорт забирай, на другому поверсі має хтось бути, недарма ж Трісс заборонила туди підійматися. Але я точно чула як вона до когось розмовляла, і бачила як вона носила дві порції їжі. Певно одну для себе, іншу для того хто на горі. У будь-якому випадку треба перевірити та скоріше вибиратись. Бо жити я ще хочу! Де сумка? Ось. Захоплю хоча б цю книгу.
     Вона схопила книгу зі столу і запхала до сумки, де були її єдині речі, сукня, та підбори. Запихала книгу Анта вже на ходу, часу було обмаль, треба встигнути на другий поверх і перевірити чи дійсно там хтось є.
     Анта спритно піднялась по сходах, що вже були у полум'ї  на другий поверх будинку, він також вже був охоплений вогнем. Вона насилу розгледіла ліжко, підбігши до нього вона побачила непритомну жінку, на вигляд їй було років сорок, але виглядала дуже худою, тож Анта наважилась підняти її з ліжка. Жінка не була важкою, тож вони попрямували до сходів. Вже майже подолавши їх, остання сходинка, вже понівечена полум’ям провалилась. Анта не втримала рівновагу і полетіла вперед.
     На щастя хтось її втримав, і забрав жінку в неї з рук. Це був чоловік, і він знаходився досить близько. Анта встигла його розгледіти, світле волосся, діставало плечей, кремезний, в обладунках, і сині як море очі.
- Можеш йти?-  запитав чоловік.
- Так!- рішуче і голосно прохрипіла я, мабуть, надихалась сильно димом, що голос вже охрип.
- Йди за мною, не відставай.- кинув незнайомець, і подався до виходу.
     Я йшла за ним, але, чорт забирай, нога провалилась, її я  висмикнула швидко, але вже відстала від блондина. Я поспішала наздогнати його. Але прямо перед мною обвалилась одна з балок даху.
     Чорти б його побрали, ні! Тільки не це, згоріти живцем, в чужому світі, невже саме така моя доля?
     Анта почала панікувати, кидатись з боку в бік в пошуках шляху для порятунку. Але дарма, паніка накривала її, в голові паморочилось, дихати тяжко, в очах почало темніти. 
     В цій темряві я знову бачила два помаранчевих вогники. Я точно їх бачила. Але я більше не витримаю.
     В цей момент темрява та забуття поглинули її.