Другий поверх під забороною

Розділ 5

Поки Трісс готувала збитень я розглядала кухню, в принципі все як зазвичай, шафки, полички, стіл, стільці, посуд, але мою увагу привернула плита та лампи. Лампи виглядали як кристали що світяться, а от плита нагадувала нашу електричну плиту, гладенька поверхня з матеріалу схожого на той з якого лампи,  але не було жодних кнопок. Схоже дівчина помітила мій зацікавлений погляд.
- Це такі артефакти, є у кожного вдома, вони зачакловані на певний процес.- я махнула головою.- тож питай що хотіла знати.
- Це правда, що це королівство магів води? У вас є магія?
- Так це дійсно так, і так у нас є магія, але у кожного різний резерв, хтось слабший хтось сильніший, є такі хто зовсім її немає, хоч і батько і мати мають магію, дитина може нею не володіти.
- Ти маєш магію?- мені дійсно стало цікаво, і можливо я зможу побачити цю магію.
Але здається Трісс моє запитання не сподобалось, вона спохмурніла, склала руки на грудях, стисла губи у тонку лінію, і мовчки дивилась на мене. Схоже вона не збиралась відповідати на моє запитання. Я вирішила не прискіпуватись, і запитала наступне.
- Чи є тут інші королівства, країни? 
- Так є  ще королівства інших стихій. Королівства землі, повітря, та вогню. Але від королівства вогню мало що лишилось.- це мене зацікавило.
- А що з ним трапилось?
- Вогняні маги були найсильнішими. Це не аби як дратувало інші королівства, тому три інші королівства, разом із королівством води об’єдналися і рознесли вогняне. Вони змогли встановити щит над невеликою частиною королівства, туди тепер можуть потрапити лише маги вогню, а вони не дуже полюбляють інших магів і не довіряють їм, з цілком зрозумілих причин.
- Чи є тут окреме королівство звичайних людей, без магії?
- Ні мало хто народжується без магії. Зазвичай їм мало що світить, таких людей вважають невдахами.- ці слова вона сказала з таким смутком та болем на обличчі.- Чому це тебе так цікавить? Звідки ти взагалі що не знаєш такі прості речі?
Я не знала що їй відповісти, чи доречно їй було розповідати що я не знаю як я опинилась у цьому світі магії, адже у моєму світі її ніколи не було. Хоча бабуся часто розповідала мені казки просвіт магії, ці казки були чимось схожі з тим, що розповіла мені Трісс.
Від згадки про бабусю Анта доторкнулася до кулона, що висів у неї на шиї, та був схований від чужих очей під сорочкою, та мимоволі посміхнулась. Трісс дивилась на неї очікуючи відповіді, і звісно помітила зміни на обличчі дівчини, але і не тисла на неї з відповіддю.
З роздумів Анту висмикнув стук у двері, від несподіванки вона аж здригнулась. Трісс підвелась і пішла до дверей. За дверима був юнак років 19-20, Анта не змогла його роздивитись, бо Трісс не впустила його в дім і вийшла зачинивши за собою двері. Тож їй нічого не лишалось як мовчки пити збитень, що виявився дуже навіть непоганим на смак напоєм, і поринути у свої думки.

Трісс

Якась дивна ця Анта, наче не зі світу цього, з якої печери вона втекла, що нічого не знає? Цікаво що це за кулон на її шиї, через сорочку погано видно, але за контуром видно що щось велике.
Роздуми перебив стук у двері, вона швидко підвелась, відчинила, за дверима був Джек. 
Джек це так званий очільник їх банди, що тишком орудує у столиці, та обкрадає скупих вельмож, і досить успішної банди, бо ніхто з них ще ні разу не попався. 
Трісс не хотіла аби Джек і Анта бачили один одного, щоб не було зайвих питань. Тож вона не впустила його, а просто вийшла з дому, закривши за собою двері.
- Трісс, чому ти не прийшла сьогодні, ти ж знаєш, що ми постійно збираємось в один і той самий час, щоб розділити здобич, і не можна не прийти без поважної причини.
Дівчина це чудово розуміла, але ж не могла вона привести на здибанку крадіїв незнайому дівчину, вона й так має багато клопоту через неї. Тому довелось вигадувати як то кажуть на ходу.
- Ти ж знаєш, у моєї мами все погано зі здоров’ям, їй стало гірше, я хвилювалась за неї й сиділа поруч, і не змогла прийти.- я не можу інакше, гірше ніж ця брехня, те що мене помітили, за таке можуть вказати на двері, а доля з крадіжок це мій єдиний прибуток, ще й мама дійсно дуже хвора, їй звісно не стало гірше, але й не легше.
- Гаразд, приймається. То що маєш сьогодні щось?
- Так, ось.- дівчина витягла з кишені сукні той гаманець, що стягнула з пояса вельможі, і простягла Джекові.
Джек схвально посміхнувся, забрав гаманець, підкинув у руці, і поклав собі в кишеню.
- Добре, завтра все підрахуємо, і дамо тобі твою долю, тільки завтра не пропусти.
Дівчина у відповідь махнула головою. А Джек вже розвернувся і крокував геть.
Трісс розвернулась, щоб піти в дім, взялась за ручку і чомусь в її голову промайнула думка що ця дівчина її в будинку принесе їй ще багато клопоту. З цією думкою вона все ж ввійшла в дім.

Анта

Трісс вийшла залишивши Анту на одинці зі своїми думками, вона пила збитень і гортала сторінки минулого у своїй голові. За роздумами вона не помітила як Трісс повернулась, і вже сіла на стілець навпроти неї. 
- Завтра я піду, на декілька годин, я залишу тобі деякі книги, прочитаєш їх, може в тебе стане менше запитань до мене, і не забудь про умови за яких ти тут.
- Так, так, пам’ятаю на другий поверх не можна підійматись.
- Добре,- Трісс підвелась і почала щось шукати по шафках, вона дістала три тарілки, підійшла до плити та почала насипати в тарілки їжу, аромат був чудесний, Анта не знала що це було, але цілісінький день нічого не їла, і шлунок нагадав про це жалібним стогоном.- Поїж, смачного.
Дівчина поставила перед Антою тарілку, в якій було щось схоже на лобіо, і з двома іншими пішла нагору, залишаючи Анту одну. Вона швидко повечеряла, вимила  за собою посуд, і пішла в кімнату. Трісс вже лишила їй лежанку, з подушкою та ковдрою, як і обіцяла. Тож Анта одразу лягла, і поринула у довгий неспокійний сон. Той самий що снився їй вже понад місяць.