Темрява

Розділ 1

     Все частіше і частіше Анті здавалося що вона не на своєму місці, що це якась помилка, і вона спить, і ось ось прокинеться і все налагодиться. Це тривало мало не все її свідоме життя. Моментами їй здавалось, що все налагоджується і життя стає яскравішим, але завжди щось заважало.
     Вона йшла в лабіринті, і ніяк не могла з нього вибратись, вона зривалась на біг, і бігла, бігла до знесилення, і падала. Від цього падіння Анта прокинулась. Вже майже місяць сниться один й той самий сон. Вона все ніяк не могла зрозуміти його, від чого вона так біжить.
     З роздумів її висмикнув будильник. Вона підвелась, вимкнула його, сьогодні був перший день нового навчального року, тож не бажано було запізнюватись.
     Поки всі вдома спали, Анта зібрала все необхідне, нафарбувалась. Темні стрілки дуже гарно відтіняли її зелені очі, та візуально збільшували їх. А темна помада бордового кольору, виділяла і без того великі губи дівчини.
     Вона надягла Бордову сукню, в тон помаді. Сукня чудово підкреслила її фігуру. Та босоніжки на величезних підборах, які не менш вдало ніж сукня підкреслили її стрункі ноги. Довге темно каштанове волосся було просто розпущене. Маленький лакова сумка чорного кольору доповнював образ.
     В останнє глянувши в дзеркало, і впевнившись що має бездоганний вигляд, вона вирушила на навчання.
     Перший навчальний день, всі намагались справити враження один на одного, тому одягались більш святково ніж зазвичай. День мав бути не дуже завантажений. Вже підійшовши до дверей університету вона почула оклики.
     - Анто!- і вже ближче.- Анто стривай!
     Поглянувши в бік звідки йшов оклик вона побачила свою подругу.
     - Татья,- дівчинка була рада бачити подругу, тому щиро усміхаючись підбігла до неї, дівчата обійнялись.- нарешті ми знову можемо бачитись, як же я сумувала!
     Це була правда, на жаль, Анта майже не мала друзів, у школі вона боялась зближатись з кимсь наскільки щоб продовжувати спілкування після школи. Але з Татьею їй було комфортно. Дівчина була звичайною, веселою та життєрадісною. 
     - Я теж дуже скучила, мені так багато тобі треба розповісти. Ходімо подивимось розклад.- вона взяла Анту за руку, та потягла в будівлю.
     За розкладом у дівчат було дві пари у 202 аудиторії, тобто не доведеться переходити з однієї аудиторії в іншу, і шукати собі затишне місце, це було чудово.
     На ледве висидівши дві пари, а після засідання з куратором, яка щиро піклувалась про своїх студенток, і дала їм поради на стосовно нового навчального року. Дівчата швиденько покинули аудиторію і почали весело гомоніти.
     - Анта, ходімо до нового кафе, я вчора проходила повз нього, дуже гарне, та здається затишне.
     - Добре, ходімо, Бо в мене не так багато часу, треба встигнути додому вчасно, мене мама чекає,- зауважила Анта, згадуючи, що мати просила її прийти додому раніше, хотіла про щось поговорити.
     Прийшовши до кафе, дівчата обрали вільне місце у глибині залу біля вікна, ніби огороджене від інших. Вони розмовляли про все, що відбулося з ними за час канікул, як вони провели літо, чим займались, і всілякі дрібниці. За розмовою вони не помітили як за вікном стемніло, дівчата швидко попрощались, Татья пішла до студентського гуртожитку, що знаходився неподалік. А ось Анта ще мала дібратися додому, і це був не близький шлях.
     Надворі була осінь, хоч це було не зовсім помітно, та день поступово коротшав. Анта йшла вулицею, ліхтарі то гасли то запалювались. Від цього було моторошно. Не можна сказати, щоб Анта була боягузкою, але щось її лякало у темряві, з самого малечку їй ввижалися руді вогники в темряві, які нагадували пару чиїхось очей. Дівчина пришвидшила крок, адже їй здавалось, що щось не так, наче шосте чуття повідомлювало про якусь не безпеку.
     Через кілька секунд вона почула дивні звуки за спиною, які її не на жарт перелякали. Вона озирнулась, почула наче лезо свистить в повітрі, втім нічого не побачила окрім яскравого спалаху світла, в цей момент вона схопилась за прикрасу на шиї. І наступної миті провалилась у темряві, в’язку, непробудну темряву.