Душа

Стіна вогню з гучним шипінням розступається, пропускаючи через себе два тонких силуети. Зовсім юна дівчинка захоплено ахає, озираючись на полум'я, а молодий чоловік посміхається, впізнаючи в ній себе - багато-багато років тому.

Дівчинка озирається на всі боки, розглядаючи випалену землю, і з явним розчаруванням у голосі запитує:

- Тату, але я думала, тут скрізь вогонь... Ти привів мене не в той світ?

- Думаю, тобі поки що й такого буде достатньо, - всміхається Локі, обіймаючи доньку за плечі та тягнучи за собою. - Ходімо, познайомлю з деким. І заодно вогонь потужніший покажу.

Гель задоволено киває і сміється, закликаючи в долоню невелику іскру. Чаклувати тут виявляється куди простіше, ніж у холодному Йотунхеймі, але вона знає, що повернутися додому доведеться дуже скоро - вони втекли серед ночі, нічого не сказавши матері. Обидва розуміли, що Ангрбода не відпустить доньку до ворожого світу, але Гель, яка успадкувала від батька здібності до вогняної магії, не могла не рватися до Муспельгейму, не могла не мріяти побачити на власні очі першоджерело своїх сил. Та й розповіді батька про те, що на землях Сурта вогонь набагато простіше піддається будь-яким маніпуляціям, не могли не розпалювати живу цікавість.

      
- Знову викликали? - з дивною сумішшю радості й роздратування в голосі їх вітає господиня будинку, і Локі крокує їй назустріч, розкриваючи обійми. Жінка з важким зітханням відповідає на них і знову дивиться на гостя докірливо. - Міг би хоч інколи в гості забігти й просто так, а не тільки дорогою до Сурта, братику!

- Я теж радий тебе бачити, Айзо, - цілком щиро відповідає Локі і злегка хмуриться. - Але дістатися до Муспельгейму з Асгарду не так вже й просто, сама розумієш. Доводиться поєднувати приємне з корисним. Дивись, кого я тобі привів. Гель, знайомся, це твоя тітка!

- Дочка твоя, чи що? - невіряче уточнює Айза, уважно розглядаючи дівчинку. - Навіть не схожа...

- Решта дітей ще менше спільного зі мною мають - краще повір на слово, бо якщо я захочу притягти сюди і їх, Анджі мені голову відгризе і буде абсолютно права.

- Та я не про зовнішність, - сміється Айза, вочевидь по настороженому погляду гостей відчуваючи, що її слова були зрозумілі неправильно. - Пам'ятаєш, я тобі говорила про те, що в тебе вогняна душа?

Локі киває, посміхаючись від спогадів. Кращого компліменту йому в житті ніхто не робив.

- Така ж була й у матері. А в тебе, крихітко... - Айза підходить ближче й уважно вдивляється в очі дівчинки, і Гель не кліпає, відчуваючи, що зараз прозвучить те, що визначить її життя. - У тебе, боюся, лише відгомони батьківського полум'я. Щось йому заважає.

- Її мати - йотунгеймська відьма. Можливо, це наклало свій відбиток?

- Радше печать, - зітхає Айза, дивлячись на Гель зі співчуттям. - Тобі було простіше, Локі, твій батько не володів магією, і здібності матері нічому було приглушувати. Мені шкода, але вона ніколи не зможе досягти твого рівня.

- Я мушу йти, - коротко відповідає Локі, вочевидь не радий почутому. - Відведи Гель у підвал. Нехай попрактикується. Ти ж зможеш її стримати?

- Думаю, так, - киває жінка, запалюючи в долоні маленький вогник. - Головне, щоб ніхто про це не дізнався. Не хочу закінчити, як мати, на службі в цього тирана...

      
Гель йде за новою знайомою, яку батько чомусь називає сестрою - раніше вона навіть не знала, що в нього є сестра... І чому в підвал? Невже в будинку немає цікавіших місць?

Але всі питання забуваються, щойно Айза випускає на волю з металевої клітки живе полум'я. Гель розглядає запаморочливий вир стихії і їй здається - це найкраще з усього, що вона бачила у своєму житті. Рука мимоволі тягнеться до вогню, і той, підкоряючись поклику, тягне до неї тремтячий язик.

- Ти казала, що в мене не вогняна душа, - тихо каже Гель, не відриваючи погляду від полум'я. - Що це означає?

- Я навіть не знаю, як це пояснити. У мене ж теж немає такого дару... Просто відчуваю і все. Коли ми познайомилися з Локі, я побачила в ньому вогонь своєї далекої на той момент батьківщини. Можливо, причиною був лише йотунхеймський холод, який змушував мене шукати тепло там, де його й близько не було, але я тоді навіть не знала про те, що в нього є ця сила, і тим паче про те, що він мій брат. А коли він чаклував... Вогонь здавався частиною його, а він - частиною вогню. Ти, можливо, і здатна керувати вогнем, але такого єднання зі стихією, як у нього, ти навряд чи зможеш колись досягти.

Гель тягнеться до вогню ще сильніше, і їй здається - вона розуміє, про що говорить Айза. Язики полум'я лижуть її долоню, пестять теплом, і хочеться впустити їх у себе, пропустити крізь усе втомлене й змерзле від життя в Йотунгеймі тіло, і здається, що лише тонка межа відокремлює її від кроку в бездонну вогняну прірву - але на ділі ця межа виявляється надто міцною, надто щільною, надто... крижаною.

І Гель у безсиллі опускає руки - щоб за мить знову потягнутися до такої чужої і такої рідної стихії.

Вона не знала, скільки минуло часу відтоді, як вони з Айзою спустилися до підвалу - господиня тактовно мовчала і не відволікала її жодного разу, лише тихо відповіла на кілька запитань, що виникли у юної чаклунки. Вона не знала, чи вдасться їй повернутися сюди бодай одного разу - і тому вбирала настільки глибоко, наскільки дозволяв невидимий внутрішній бар'єр, усю силу, усе тепло, усю вогняну спрагу, якою був наповнений простір навколо. І раптом вогонь завмер просто в її долоні - застиг нерухомо, ніби статуя. І задоволений регіт Айзи повернув її до реальності.

- А ти все зі своїми фокусами, брате! Невже нічому новому не навчився?

- Навіщо, якщо тобі й старі подобаються? - єхидно відповідає Локі й тихіше додає: - До того ж, мені більше нічим тебе порадувати.

- Я вже навіть не сподіваюся її побачити, - спокійно відповідає Айза, але навіть Гель, яка не знає, про кого вони говорять, відчуває, що цей спокій занадто удаваний. Але вона не ставить запитань.